Свого часу «Дзеркало тижня» розповідало про першу недержавну клініку нейрохірургії, яку з величезними зусиллями створив І.Курілець. Багато чиновників від медицини пророкували швидкий її крах. Те ж саме говорили і колеги Ігоря Петровича, мовляв, у наших умовах — це справа ризикована і розцінюється як виклик старій системі. І тільки його зарубіжні наставники з Великобританії та Франції не вбачали у цьому нічого екстраординарного і підтримували його морально. За рік, що минув, Міжнародний центр нейрохірургії (МЦН) І.Курільця не тільки вистояв, але й відкрив кілька консультаційних пунктів в обласних центрах України.
Коли Ігор Петрович протягом двох років був безробітним, бо не вписувався у звичні стандарти галузі (не медичні, а скоріше бюрократичні), багато хто думав, що він зламається, попроситься назад. Багато нейрохірургічних операцій Ігор Курілець зробив уперше в Україні і, власне, міг би вершити блискучу кар’єру науковця, мав би спокійне бюджетне життя. Однак він обрав інший шлях.
— Ми намагаємось привести свою практику до стандартів Західної Європи, — розповів Ігор Петрович. — Так, у сучасному нейрохірургічному відділенні у Німеччині під мікроскопом виконують операції з приводу пухлин головного мозку, гіпофіза, травми хребта, спинного мозку, викривлень хребта, і все це робиться також і в нашій операційній.
Щойно телефонували з Німеччини: йшлося про українську дівчинку, в якої викривлення хребта. Першу операцію їй робили в Німеччині, а другу можна зробити і в нас. Учора прийшла на консультацію жінка, яку прооперували в Італії, а продовжувати лікування вона хоче в МЦН. Тобто пацієнти рухаються не тільки зі сходу на захід, але й у зворотному напрямку.
— Доки ви були в операційній, у приймальні плакала мама — її дорослому сину зробили в Одесі кілька операцій, після чого у нього віднялися ноги, хлопець навіть їсти не може самостійно. Досить часто доводиться чути не те що про невдалі, а про непотрібні операції.
— В Україні, на жаль, широко практикуються операції «для прокурора», «для науки», «для дисертації» і зрештою «для життя» (за щось же жити треба). Мова йде про ті втручання, які не дають статистично достовірних позитивних результатів.
Звісно, легше хворому не відмовляти, не вводити його в шок, і погодитися на операцію — щось там подряпати і зашити. Але коли він знатиме правду, то хоча б не продаватиме своє майно і не віддаватиме останні кошти за непотрібну операцію.
Те, що в нас роблять масу непотрібних операцій, ні для кого не секрет, однак усі на це закривають очі. Не дай бог, таке трапилося б у тій же Англії, хірурга не тільки диплома позбавлять, а ще й прийдуть із правозахисних, громадських організацій, приведуть навіть психіатра, щоб обстежили лікаря…
— Ви відмовили тій матері з Одеси, а вона так сподівалася, що після невдалих спроб хоча б тут врятують її сина. Можливо, ви ще не маєте потрібного обладнання?
— МЦН має в своєму арсеналі те, що й, скажімо, бюджетний Інститут нейрохірургії — операційні мікроскопи, рентген-оптичні перетворювачі, монітори, наркозні апарати, сучасні інструменти і т.д. Але ми цим не хвалимося, бо це не досягнення, а норма. Клініка повинна дбати, крім усього іншого, ще й про рівень безпеки. В МЦН в операційній два наркозних апарати, а в державних клініках один, як правило, на дві операційні. У нас також є два коагулятори і дві лінії електропостачання, бо ми орієнтуємося на європейські стандарти, для яких безпека пацієнта — головне. Хворий не повинен втрачати здоров’я через те, що раптом відімкнули електропостачання чи вийшов з ладу наркозний апарат. Навіть у столичних лікарнях вночі часом не буває кисню, не вистачає стерилізаторів, перев’язочного матеріалу і т. д.
Основоположник сучасної нейрохірургії Кушинг ще на початку минулого століття зробив важливий і дещо несподіваний висновок — біля кожного нейрохірургічного хворого має чергувати медсестра, а якщо треба, то й дві. А в нас у більшості лікарень в реанімаційному відділенні одна медсестра доглядає п’ять—шість нейрохірургічних хворих. І хоча минуло майже сто років, змінилися технології, з’явилася унікальна техніка, але й зараз багато залежить від людського фактора. Ми з самого початку організували процес так, що біля кожного хворого після операції чергує медсестра, яка щохвилини відстежує тиск і пульс, температуру і т.д. Ліжко в нашій клініці працює в десять разів інтенсивніше, ніж у бюджетній клініці.
— Що значить інтенсивніше? Ви ж не кладете трьох пацієнтів на одне ліжко?
— У нас за рік на ліжку буває до 70 хворих. Це в кілька разів вищий показник, ніж у багатьох державних клініках. МЦН створений для масового пацієнта, якому потрібна нейрохірургічна допомога, а таких в країні дуже й дуже багато. 10% операцій ми проводимо безкоштовно, багатьом пацієнтам надаємо знижки. За рахунок чого? У нас конвеєр, що дає змогу знижувати собівартість. У державній клініці, як правило, субота і неділя — вихідні, понеділок — неопераційний день, бо обхід і планерка. За весь тиждень операційна працює три—чотири дні. У нас в операційній «прогулів» не буває.
Нині ми запроваджуємо сучасні операції при різноманітних викривленнях хребта і пухлинах головного та спинного мозку.
— Пацієнти скаржаться на високі ціни в медичних закладах. Як ви вирішуєте це питання?
— Ми дотримуємось думки, що безкоштовної нейрохірургії на сьогоднішній день практично немає. Однак наші розцінки мають бути нижчими, ніж неофіційна ціна в державних лікарнях із задекларованою безплатною медичною допомогою. Ні для кого не секрет, що в бюджетній медустанові пацієнт платить немалі кошти, але ніхто не може відповісти, на що вони витрачаються. У нас гроші, які сплатив хворий, витрачаються на ліки, на зарплату медсестри, яка біля нього чергує, на якісну стерилізацію, на шовний матеріал і т.д. Головне, що ці гроші не зникають у кишенях лікарів.
— І скільки коштує операція у вашому Центрі?
— Ми оперуємо хворих за західноєвропейськими стандартами, використовуємо обладнання таких відомих фірм, як «Цейс», «Сіменс», «Ешманмедтронік», «Ескулап», «Кодман». На такому ж фірменному обладнанні операція по видаленню міжхребцевого диска у Великобританії коштує 5 тисяч доларів. Наша ціна в гривнях сьогодні еквівалентна 350 доларам. Самі вирішуйте — доступно це для наших людей чи ні.
— Нейрохірург — професія престижна, однак навіть чиновники від медицини визнають, що в Україні таких фахівців більше, ніж потрібно. І в той же час навіть у столиці непросто одержати кваліфіковану нейрохірургічну допомогу, не говорячи вже про периферію.
— А звідси й «світовий рекорд» — український нейрохірург за рік виконує близько 40 операцій. А, наприклад, у Великобританії не менше 200. Світова практика показує, що на мільйон населення достатньо 30 нейрохірургічних ліжок і близько десяти нейрохірургів. (У Києві налічується близько 700 ліжок і 150 нейрохірургів!) І зовсім непотрібно за рахунок куцого бюджету будувати нові й нові поверхи. Ми ніяк не можемо навчитися раціонально використовувати державні кошти. На Заході їх використовують на передові технології, а у нас — на сплату комунальних послуг. До речі, британцям після медінституту треба ще вісім років вчитися, щоб стати нейрохірургом, а в нас підготовка такого «вузького» спеціаліста триває 1,5—2 роки. Сьогодні можна стверджувати, що нейрохірургія — технократична спеціальність, вона дуже залежить від приладів і методик (деякі маніпуляції роботи виконують краще, ніж рука хірурга). Сучасний нейрохірург повинен дуже багато знати і вміти, на Заході йому не вручать диплом, якщо він не вміє під мікроскопом оперувати і не знає техніки. В той же час у нас чимало нейрохірургів отримують дипломи, хоча вони навіть не бачили операційного мікроскопа.