В Україні не існує системи лікування хворих на небезпечні вірусні гепатити В та С, незважаючи на те, що європейське бюро ВООЗ визнало гепатити з парентеральним шляхом передавання (через кров) як світову проблему, яку належить вирішувати негайно. Про це «Дзеркалу тижня» повідомив професор, завідувач кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету ім. О. Богомольця Анатолій Печінка.
Він зазначив, що навіть у багатомільйонному Києві немає сучасного гепатоцентру, хоча про його створення говорили давно і багато, а особливо напередодні чергових виборів. Але цю ідею, за словами професора, поховали три роки тому, коли закрили інфекційне відділення Центральної міської клінічної лікарні, на якому базувалася кафедра інфекційних хвороб НМУ.
«На папері це було легко зробити, а куди подіти тяжко хворих? Їх вирішили відправити у міський центр для хворих на ВІЛ/СНІД. Обурені лікарі протестували, для таких пацієнтів потрібні особливі умови, бокси, інакше є загроза для оточення, на що чиновники відповіли: «А хіба їм уже не однаково?» — обурився він.
Зараження гепатитами В та С може відбутися через кров: під час пологів від матері до дитини, при переливанні зараженої крові та її компонентів, при використанні нестерилізованого медичного та косметично обладнання та під час статевого акту. Хронічні форми вірусних гепатитів В та С можуть призвести до виникнення у хворого цирозу (В, С) або раку (С) печінки.
Незадоволення колег поділяє й академік Академії медичних наук України, професор Національного медичного університету ім. О. Богомольця Жанна Возіанова.
«Сьогодні хворих відправляють по колу — від терапевтів до гастроентерологів, потім до інфекціоністів або до вірусологів, беруться лікувати їх у терапевтичних відділеннях, але ж це неприпустимо — потрібно дотримуватися санепідрежиму!» — наголосила вона у коментарі «ДТ».
Академік Возіанова повідомила, що ще два роки тому на саміті Великої вісімки у Санкт-Петербурзі було зазначено: в найближче десятиліття вірусні гепатити В і С можуть перевищити кількість випадків туберкульозу і СНІДу.
Саме тому, вважає вона, українська держава теж повинна відповідально ставитися до цієї проблеми. На її думку, необхідно ухвалити державну програму, визначитися з тим, хто, де й як буде займатися діагностикою, лікуванням і профілактикою хронічних гепатитів.
«Вірусні гепатити багатоликі — їх доволі непросто виявити і діагностувати, тому слід починати зі створення сучасних діагностичних центрів при багатопрофільних лікарнях, щоб була можливість у разі необхідності підключати фахівців різного профілю», — розповіла вона.
«Без державної програми тут нічого не вдієш, — переконана Возіанова. — Лікування таких пацієнтів досить тривале і дороге. Курс лікування може тривати рік і навіть більше, але й надалі потрібен постійний контроль».
Докладніше читайте у статті Ольги Скрипник «Граємо у хованки з лагідним убивцею» у свіжому номері «ДТ».
Зараження гепатитами В та С може відбутися через кров: під час пологів від матері до дитини, при переливанні зараженої крові та її компонентів, при використанні нестерилізованого медичного та косметично обладнання та під час статевого акту. Хронічні форми вірусних гепатитів В та С можуть призвести до виникнення у хворого цирозу(В, С) або раку (С) печінки.