Днями в Інституті фізіології ім. О.Богомольця було заслухано доповідь професора Олександра Кухарчука, у якій він чергового разу спробував навести докази на користь відкритого його групою «ефекту Кухарчука—Радченка—Сірмана». Напевно, багато хто пам’ятає — торік у вересні наукова громадськість була схвильована повідомленнями в ЗМІ про відкриття вчених Центру ембріональних тканин EmCell. Суть його, за словами проф. Кухарчука, полягає ось у чому: «при уведенні певної кількості ембріональних стовбурних клітин (ЕСК) за певною схемою і з заданими параметрами часу дорослий організм повертається в період внутрішньоутробного розвитку імунної системи і формується нова система контролю антигенного складу організму. У цей момент гинуть усі клітини реципієнта, у тому числі лейкозні чи уражені вірусами, на тлі чого встановлюється нова імунна система, яка сприйматиме всі наявні в організмі антигени, а також уведені ззовні будь-які тканини як свої власні». Перспективи, на думку Олександра Леонідовича, відкриваються вражаючі: від трансплантації без відторгнення чужорідного органа до боротьби з невиліковними захворюваннями, передусім аутоіммунними, і навіть із природною смертю.
Крім публікацій у пресі, професор Кухарчук виступив і перед столичними науковцями — на об’єднаному засіданні товариств імунологів і патофізіологів. Однак доповідь, так само як і наведені докази, видалися присутнім на засіданні непереконливими. Особливо методи, якими проводилося дослідження. Тому фахівці центру, упевнені у своїй правоті, пообіцяли в найближчі півроку провести додаткові дослідження і надати необхідні докази.
Однак попри проведені додаткові дослідження, групі Кухарчука так і не вдалося довести на молекулярному рівні, що саме введені в організм ЕСК викликають зазначені зміни в імунній системі реципієнта. Адже не виключено, що так звана мегадоза просто-напросто придушила імунну систему організму, і тому пересаджений орган не відторгається. Крім того, у мозку, у системі кровотворення є певна кількість стовбурних клітин, що якимось чином можуть бути активізовані. Тобто, що саме відбувається з ЕСК після введення в організм і як вони працюють, так і залишилося незрозумілим.
Тим часом група професора Кухарчука зовсім не збирається здаватися. Сьогодні на їхньому «рахунку» публікація в журналі «Трансплантологія», заявка на публікацію в американському журналі Cell Transplantology (за відсутність наукових публікацій більше за все і дорікали вченим), членство в Американській асоціації клітинних трансплантологів. Тому цього разу, вважає Олександр Кухарчук, доцільніше говорити не про відсутність доказів, а про кризу методології. Ті, хто зібрався в залі, хотіли побачити докази на цитологічному і молекулярному рівні. Тим часом, вважає учений, для встановлення істини досить результатів, отриманих методами експериментальної терапії. І хоча багато фізіологів вважають такі свідчення лише допоміжними, деякі сучасні методи лікування досі грунтуються лише на них.
Саме методами експериментальної терапії в лабораторії професора В.Сагача авторам вдалося отримати позитивні ефекти в експериментах із лікування спадкової спонтанної гіпертензії (підвищеного артеріального тиску) у пацюків. Наукова стаття з результатами експериментів прийнята до друку у вітчизняному «Фізіологічному журналі». Отримано вражаючі результати з лікування ревматоїдного артриту на моделі аутоіммунного артриту Пірсона у пацюків.
Крім того, на руках у професора Кухарчука віднедавна з’явився ще один вагомий аргумент — стаття в американському журналі Stem Cells («Стовбурні клітини») дослідників Джуліан Даун і Марі Уайт-Шарф під назвою «Перепрограмування імунної системи: шлях до клітинної терапії та регенеративної медицини», опублікована в першому числі за цей рік. Основні положення статті практично повністю відповідають постулатам роботи групи Олександра Кухарчука — використання гематопоетичних (кровотворних) стовбурних клітин донора в дуже великих кількостях призводить до заміни (перепрограмування) імунної системи, за якої донорські клітини розпізнаються як власні, що виключає відторгнення пересаджених клітин, тканин і органів. При цьому метод перепрограмування імунної системи реципієнта називається найбільше перспективним, оскільки передбачає мінімальний несприятливий вплив на пацієнта. Збігаються й погляди авторів на можливості використання методу в медицині.
Однак, мабуть, найцікавіше те, що стаття американських учених (науковість якої ніхто не брав під сумнів) надійшла в журнал на два дні пізніше, аніж робота українських учених. А, відповідно до усталеної практики, авторський пріоритет визначається саме датою надходження статті в журнал, що потім опублікував її. Тобто в даному разі рахунок — два дні — на користь українських учених.
Однак ця обставина нітрохи не втішила присутніх у залі Інституту фізіології: мовляв, про який можна говорити пріоритет, коли ми не впевнені, що йдеться саме про той ефект, який описує професор Кухарчук. На жаль, зазначає Олександр Леонідович, навести переконливі докази на цитологічному і молекулярному рівні поки що не вдається, причому не лише через брак коштів (обладнана за останнім словом наукової техніки лабораторія, що вивчає ЕСК, коштуватиме приблизно 5 млн. дол.), а й недосконалість багатьох узвичаєних методик. Найімовірніше, хто в даній ситуації правий — О.Кухарчук чи його опоненти — як завжди, визначить час.