UA / RU
Підтримати ZN.ua

Дорослі недуги дитячої лікарні

— Я побував у багатьох лікарнях України, але такої, перепрошую, конюшні не бачив, — зробив невтішний висновок голова Запорізької облдержадміністрації Олександр Старух після відвідання обласної дитячої лікарні...

Автор: Володимир Пісковий

— Я побував у багатьох лікарнях України, але такої, перепрошую, конюшні не бачив, — зробив невтішний висновок голова Запорізької облдержадміністрації Олександр Старух після відвідання обласної дитячої лікарні. Зауважте: не просто однієї з 700 медустанов регіону, а лікарні, якій годиться бути якщо не зразковою, то принаймні провідною. Ось тільки в житті все виходить із точністю до навпаки...

Це тепер обласна дитяча лікарня займає дві третини кварталу в так званій старій частині Запоріжжя. А починалося все 1894 року з купівлі земством невеличкої ділянки. Однак гроші на будівництво одноповерхового хірургічного корпусу вдалося зібрати тільки до 1909-го.
Через рік вирішили збудувати інфекційний барак і двоповерхову лікарню на 30 ліжок. Але, врешті-решт, 1916 року за проектом інженера Деланта було споруджено триповерховий цегляний будинок земської лікарні.

Мирна лікарська практика тривала недовго. У країні спалахнула Громадянська війна, і земську лікарню перепрофілювали на лазарет. Спочатку — для гетьманців, потім — для червоноармійців, денікінців, махновців... Затим вона стала «Першою радянською лікарнею», а 1923 року отримала статус окружної. З початком чергової війни окупанти знову обладнали тут госпіталь.

1943-го лікарня постраждала від пожежі, наслідки якої ліквідували тільки на початку 50-х, розпочавши добудовувати корпуси. А коли 1976 року головна регіональна лікарня переселилася в новобудову на околиці міста, приміщення передали обласній дитячій лікарні. У світлі гасла «Все найкраще — дітям» таке рішення, звісно, видавалося небездоганним, але старі корпуси — все ж таки краще, ніж нічого. До того ж не місце прикрашає людину...

Істинність останнього вислову для обласної дитячої лікарні незабаром і надовго стала вкрай актуальною. За словами ветеранів медицини, великою мірою завдяки старанням начмеда Людмили Лур’є, із самого початку там підібрався сильний склад завідуючих відділеннями, котрі володіли неабиякими професійними та організаторськими здібностями. Чого, на жаль, не скажеш про головних лікарів. Зрозуміло, не кожен із них мав схильність до алкоголізму чи шахрайства, траплялися й пристойні люди, але з різних причин вони або надовго не затримувалися, або, будучи хорошими лікарями, виявлялися дуже посередніми управлінцями. Тому закономірно, що акредитацію 2000 року лікарня пройшла з великими труднощами. А через два роки лікувальний заклад і взагалі опинився в центрі гучного скандалу.

Першопричиною конфлікту стало призначення головним лікарем родича колишнього голови облдержадміністрації. Факт сам по собі не осудний, якби не одна особливість. Керівна посада дісталася лікарю, який жодного дня не працював педіатром. Хоча нормативами МОЗу чітко застережено, що цю посаду має право обіймати тільки педіатр вищої кваліфікаційної категорії зі стажем роботи у сфері організації та управління охороною здоров’я не нижче першої кваліфікаційної категорії.

Не менш, м’яко кажучи, своєрідною виявилася й кадрова політика нового начальника. Без обов’язкового узгодження з обласним управлінням охорони здоров’я він звільнив шість із 14 завідуючих відділеннями та всіх заступників головлікаря. На жаль, їм на заміну прийшли аж ніяк не кращі спеціалісти, а то й узагалі далекі від педіатрії. Досить сказати, що посаду заступника головлікаря з організаційно-методичної роботи обійняв психіатр із шестирічною міліцейською практикою.

Медичний колектив не на жарт занедужав на склочництво і плинність кадрів. Професіонали, які хоч трохи себе поважали, звільнялися, щоб не бути побічно причетними до адміністративного свавілля і шахрайств. Невдовзі комісія обласного управління охорони здоров’я виявила в лікарні низку серйозних порушень, включно з фінансовими. Зрештою колегія облздороввідділу визнала роботу лікувального закладу незадовільною, а сесія обласної ради звільнила головлікаря з займаної посади.

Здавалося б, для лікарні відкрилася перспектива відродження. За рахунок субвенції з держбюджету і фінансової допомоги запорізьких промпідприємств у серпні 2003 року тут нарешті розпочався ремонт. Тодішня завідуюча облвідділом охорони здоров’я Зінаїда Лашкул публічно висловила намір зробити обласну дитячу лікарню одним із найкращих лікувальних закладів регіону. Може, так і сталося б, але на початку лютого 2005 року до керівництва облдержадміністрацією прийшла нова команда, і в області почалася тотальна зміна управлінських кадрів, професіоналізм і компетентність яких інколи викликали великі сумніви. Як заведено в таких випадках, діяльність попередників піддали критиці. У тому числі і в питанні ремонту обласної дитячої лікарні, яка опинилася на межі закриття. А все нібито через те, що з вини колишнього керівництва облздороввідділу кошти на реконструкцію «витрачали нерозумно».

Хоча на той час було відремонтовано опалення, водопостачання, каналізацію і три з п’яти поверхів поліклініки, з демонстрацією розумного витрачання коштів у новоявлених управлінців явно не заладилося. Завершити реконструкцію будівлі вдалося тільки 2007 року.

Ремонт же старих корпусів набрав ознак нескінченності в часі. Втім, задля справедливості слід зауважити, що проводили його все ж швидше, ніж, скажімо, втілювався широко розрекламований загальнодержавний проект «Дитяча лікарня майбутнього», яку обіцяли побудувати до літа нинішнього року. Але це так, до речі. Якщо хочете — на спомин про долю зібраних «із миру по нитці» понад 240 млн. грн.

У 2008—2009 роках на реконструкцію обласної дитячої лікарні в Запоріжжі витратили близько 4 млн. грн. Їх вистачило на заміну кількох перекриттів, зміцнення фрагментів фундаменту, стін і... демонтаж частини третього поверху разом із дахом. Потім закінчилися гроші, і роботи припинилися.

— На завершення реконструкції цього будинку необхідно 12,5 млн. грн. В обласному бюджеті таких грошей немає, — розводить руками місцева влада, неодноразово надіючись у письмовому вигляді на допомогу з Києва. Однак розуміння не знаходять. Теж, до речі, у письмовому вигляді.

А доки триває бюрократичний пінг-понг, зростає небезпека руйнації будинку, в якому перебувають хворі діти. Із наближенням зими ця загроза посилюється...

Щонайменше — дивно, що медична спільнота до цієї, по суті, ганебної ситуації ставиться практично бездіяльно. Хоча, напевно, інакше й бути не може, якщо не тільки головного лікаря обласної дитячої лікарні, а й начальника обласного управління охорони здоров’я анітрохи не бентежить присутність сторонніх без халатів у відділенні реанімації новонароджених.

Районна дитяча поліклініка в Полтаві
Соромно порівнювати, але ж від фактів не втечеш. У розпал Першої світової війни лікарню будували менш як два роки. А в наш мирний час її ремонт триває вже сьомий рік, не маючи видимих перспектив завершення. Якщо в когось з’явиться бажання пояснити причину цього феномена економічною кризою, настійно раджу відвідати Полтаву. Там у середині травня нинішнього року в одному з районів було відкрито дитячу поліклініку на 250 відвідувань за зміну. Побудували її протягом року, обладнавши сучасним устаткуванням. Звісно, поліклініка — не лікарня. Але в даному разі це навряд чи є приводом для звинувачення в некоректності порівняння.

Ось тільки, на жаль, навіть завершення реконструкції обласної дитячої лікарні, за великим рахунком, не вирішить насущних проблем дитячої охорони здоров’я регіону. Тому що її розвиток на морально застарілих площах просто не уявляється можливим. А отже, невідомо, як довго медикам ще доведеться нарікати на те, що дитяча смертність в області не знижується (її показник перевищує середньоукраїнський), зростає кількість генетичних захворювань, уроджених патологій, хвороб алергічного характеру і дедалі більше стає дітей-інвалідів...

Ніхто не сперечається: «лікарня майбутнього» — справа, безумовно, добра. Та все ж як бути з лікарнею теперішнього?