Інтерес до будівництва Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини, більше відомого як «Дитяча лікарня майбутнього» (далі — ДЛМ), не послаблюється. Оскільки озвучені оцінки та висловлені точки зору доволі часто не ґрунтуються на фактах, вважаємо за необхідне привернути увагу до кількох важливих питань.
Перше. Розповідати про ситуацію з ДЛМ досить просто. Весь процес відбувається максимально прозоро, і є чітке усвідомлення, що проект минув точку неповернення. Сьогоднішня динаміка вселяє впевненість, що лікарню буде збудовано. Створено проект лікарні, отримано відповідні дозвільні документи, здійснюються заходи щодо діяльності вже створеної державою юридичної особи — Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини, розпочато роботи на будівельному майданчику.
До того ж Фонд «Україна 3000» паралельно реалізує інші благодійні проекти, у тому числі спрямовані на допомогу хворим дітям та медичним закладам.
Все це робиться з однією метою: забезпечити вчасне і якісне лікування дітям України. Зокрема, прагнучи зменшити малюкову смертність, ми передали в українські лікарні 37 інкубаторів для новонароджених (кувезів) та вісім апаратів штучної вентиляції легень, які щороку повертають до життя 1350 дітей!
Друге. Процес побудови лікарні зачепив цілу низку системних проблем, що існують як у сфері благодійництва і меценатства, так і, власне, у сфері будівництва.
Враховуючи те, що проект ДЛМ є унікальним для України (це спільна ініціатива благодійної організації, державної влади, приватного бізнесу та громадськості) і безліч питань поставало вперше, адекватного їх врегулювання на рівні законодавства просто не існувало. Фактично цей проект став тим криголамом, який дав можливість зрушити багато питань, які не вирішувалися десятки років.
Від ідеї до проекту
Широка підтримка, яку Фонд «Україна 3000» надає створенню державного закладу — Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини, — ґрунтується на глибокому розумінні потреб і перспектив медичної галузі України. Протягом багатьох років працівники Фонду уважно вивчають сферу охорони здоров’я материнства і дитинства, відвідуючи медичні установи, беручи участь у конгресах і з’їздах медичних працівників, безпосередньо спілкуючись з лікарями і пацієнтами.
Саме глибоке занурення в проблеми медичної галузі і пошук шляхів їх розв’язання сформували основоположний принцип роботи Фонду, якого він сьогодні дотримується на всіх напрямах діяльності, — системний підхід до вирішення проблемних питань тієї чи іншої галузі. Усі, з ким ми спілкувалися, — від фахівців-лікарів до людей, яких торкнулася біда, — в один голос казали, що Україні конче необхідна сучасна високотехнологічна лікарня для важкохворих дітей. Аналогічні установи успішно працюють у наших найближчих сусідів, а українці змушені сплачувати шалені гроші, часом продаючи останнє, щоб пролікувати там хвору дитину. Статистика свідчить, що наші співвітчизники щороку витрачають на лікування за кордоном близько 100 мільйонів доларів. Очевидно, що розумніше вкладати ці гроші не в розвиток закордонних клінік, а у створення в Україні умов для лікування важких захворювань.
Словом, передумов для створення в Україні такої лікарні було більш ніж достатньо. Важливим поштовхом став Указ президента України від 6 грудня 2005 року «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення», один із пунктів якого регулював створення Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини. Фонд «Україна 3000» виступив на підтримку створення цього центру і фактично, як пізніше з’ясувалося, взяв на себе весь тягар пов’язаних із цим проблем.
Але це було пізніше. А тоді, у 2006 році, представники фонду об’їхали всі області України, де презентували проект створення лікарні широкому загалу та обговорювали професійні питання з фахівцями в галузі педіатрії. 17 грудня 2006 року відбувся телемарафон «Дитяча лікарня майбутнього», який і до сьогодні залишається найбільшою благодійною акцією в історії України.
Після цього розпочалася важка робота. Було зареєстровано спеціальний благодійний фонд «Дитяча лікарня майбутнього», який займається виключно організаційними та фінансовими питаннями створення центру.
2007 року шляхом безпрецедентного в Україні конкурсу обрано генерального проектувальника центру. Ним став французько-британський консорціум BDPgroupe6, який має сорокарічний досвід розробки архітектурних та інженерних рішень для медичних закладів. Запропонований спеціалістами BDPgroupe6 проект є унікальним в Європі. Його активно обговорюють у європейських архітектурних колах, на архітектурних конференціях, він бере участь у престижних всесвітніх конкурсах.
За участі європейських фахівців, спеціалістів МОЗ України, лікарів ОХМАТДИТу та інших медичних закладів було розроблено медичну програму, на базі якої здійснюється проектування лікарні.
Фонд сприяє навчанню та підвищенню кваліфікації фахівців. Групи лікарів-практиків беруть участь у відеоконференціях і проходять стажування у провідних клініках Європи та Америки. Одним з надійних партнерів фонду в цьому напрямі став Cedars-Sinai Medical Center (Лос-Анджелес, Каліфорнія, США).
Ми дуже добре усвідомлюємо, яку величезну роботу взяли на себе, допомагаючи державі у створенні центру. Але ми переконані, що це — робота на майбутнє.
А що ж відбувається сьогодні?
Швидко будувати — довго погоджувати
Головні проблеми полягають у тому, що в Україні вкрай несприятлива нормативна база, що створює безліч перешкод на шляху будь-якого будівництва. А коли це будівництво є унікальним за цілою низкою ознак, процес отримання дозволів і погоджень перетворюється на справжню муку.
З весни 2006 року, коли було озвучено ідею будівництва ДЛМ, до теперішнього часу Благодійний фонд «Дитяча лікарня майбутнього» отримав 211(!) дозволів, рішень, погоджень, протоколів, експертних висновків та інших документів, які, нарешті, дали можливість техніці вийти на майданчик. Понад 200 різних людей поставили свої підписи під цими документами. Але цей стос паперів іще не повний — попереду погодження, які пов’язані зі специфікою об’єкта, проводяться на етапі його будівництва та введення в експлуатацію і зумовлені експериментальним статусом. Сьогодні ніхто не в змозі визначити вичерпний перелік та вибудувати логічний ланцюжок погоджувально-дозвільних процедур.
На цей час на отримання різного роду документів пішло 1374 дні. І це при тому, що взаємонезалежні процеси рухалися паралельно (а таких була більшість)! Тобто понад три роки тривав процес документального закріплення всіх деталей. Ми впевнені, що всі формальні питання вирішено з дотриманням букви закону. Але скільки на це витрачено часу і нервів!
Ми неодноразово аналізували — чи можна було це зробити швидше? Звичайно, процес затягнувся у зв’язку з тим, що довелося змінювати земельну ділянку, яку спочатку виділили під будівництво лікарні. Попереднє місце її розташування було на території клінічної лікарні «Феофанія», де у 2006 році було закладено капсулу. Цю територію запропонувало ДУС, як замовник будівництва, відповідно до постанови Кабміну. Під час проектування з’ясувалися три основні причини, які вплинули на ухвалення рішення про перенесення місця будівництва:
1. Розташування геодезичного знака (знак на земній поверхні, складова геодезичної мережі планети; перенесення цього знака є майже неможливим);
2. Проходження інженерного коридору, в тому числі магістрального водопроводу;
3. Перспектива знесення кількох сотень багаторічних зелених насаджень (у тому числі реліктових).
Усунення зазначених причин вимагало б великих затрат часу для отримання відповідних документів на початковому етапі та чималої суми для реалізації на етапі будівництва. Тому в оперативному порядку, спільно з фахівцями ДУС та профільними органами влади, було ухвалено рішення про перенесення будівництва лікарні неподалік від попереднього місця. На новій ділянці менше дерев, особливо цінних та вікових (а в межах плями забудови вони взагалі майже відсутні), немає проблем з багатовитратним перенесенням комунікацій, рельєф дає змогу використати проектні рішення, підготовлені для попередньої ділянки. Проте довелося повторно отримувати низку дозволів.
Біг з перешкодами на невідому дистанцію
Формальні перешкоди можна поділити на кілька блоків.
Перший — ті, що стосуються саме цієї лікарні. Наприклад, багато питань, які актуальні для ДЛМ, врегульовані Державними будівельними нормами 1970-х років. Напевно, в той час вони були обґрунтовані і відповідали часу. Але все змінюється, з’являється нове устаткування (томографи, лінійні прискорювачі тощо), нові стандарти будівництва, скажімо, операційних відділень, які не можна «втиснути» в застарілі радянські рамки. І відмовлятися від сучасних технологій не можна. Бо тоді немає сенсу будувати таку лікарню.
Отже, щоб зрушити справу з місця, доводилося розробляти пропозиції, обґрунтовувати їх по всій чиновницькій будівельній вертикалі і домагатися ухвалення рішень про особливий статус — експеримент. Це дорогоцінний час.
Другий — загальні умови, які можуть виникнути при будь-якому будівництві. Нормативна база, яка нині регулює і порядок оформлення прав на земельну ділянку, і процес проектування, і приєднання до зовнішніх мереж, і конкретні технологічні рішення — тобто питання абсолютно різного масштабу, — побудована за принципом «прихованих сюрпризів» для забудовника.
Для чіткості розуміння наведемо ряд прикладів. Усім відомо, що все починається з відведення земельної ділянки. Процедуру чітко регулює основний документ — Земельний кодекс України.
Однак на шляху до «фінішу» — Державного акта на право на земельну ділянку ми пройшли 32 «повороти». Як виявилося згодом, крім Земельного кодексу (документ, норми якого — прямої дії), є велика кількість інших підзаконних актів та директивних листів, які регулюють цю галузь. У нас немає претензій до жодного чиновника, оскільки вони діяли згідно із законодавством. Інвестори, забудовники, девелопери тощо поставлені в позицію бігунів на невизначену дистанцію з невідомими перешкодами, а бігти потрібно не по прямій, а по колу. Добре, коли відомо, які інстанції за що відповідають. Частіше ж трапляється так, що ті чи інші питання або прямо не відносяться до компетенції жодного з дозвільно-регулюючих органів, або підпадають під юрисдикцію одразу кількох.
Інший приклад. Для виконання низки санітарно-гігієнічних вимог щодо ДЛМ, ми змушені були звертатися до Голосіївської районної СЕС у м. Києві, Київської міської СЕС, центральної служби СЕС, а на завершення ще й галузевої СЕС Державного управління справами, до якого належить Клінічна лікарня «Феофанія», замовник будівництва.
Яка з організацій повинна дати висновок — прямо в нормативних актах не зазначено. Тобто будь-яке рішення може створити зачіпку для претензій у майбутньому — чому діяли ці, а не ці? Доводилося збирати представників цих структур разом, щоб шукати рішення. Воно знаходилося, але це знову час.
Фактично на рівні державної політики виконання проекту поставлено в залежність від суб’єктивної волі конкретних чиновників. Прогалини або розходження в законодавстві дають змогу чиновникам діяти не у форматі «відповідає/не відповідає законодавству», а у форматі «подобається/не подобається» конкретному панові/пані.
Не секрет, що комерційні забудовники застосовують різні «стимули», щоб пройти ці тенета. Ми чітко дотримувалися принципу, що все повинно відбуватися в рамках закону, щоб не було потім претензій. Це істотно уповільнювало рух, але давало відчуття, що все зроблено бездоганно.
Тому благодійний проект, який для громадськості простий і зрозумілий, на практиці змушений борсатися у бюрократичному павутинні.
Скажімо, люди, які підтримали проект, надіславши смс-повідомлення чи переказавши кошти через банк, навряд чи здогадуються, що для будівництва лікарні на околиці міста потрібно отримати дозволи від аеропортів «Жуляни» і «Бориспіль», бо вони узгоджують висотність споруд, хоча й розташовані за 10 км від ДЛМ. Так само не очевидно, що будівництво медичного об’єкта містить деталі, які узгоджує Державний комітет ядерного регулювання, Мінекологїї чи МНС. На цьому тлі знешкодження боєприпасів часів Великої вітчизняної війни підрозділами МНС чи отримання довідки про відсутність паразитів у ґрунті (без нього ніяк!) видається буденною роботою.
Нелюдський фактор
А тепер зауважте, що до цього моменту йшлося лише про об’єктивні обставини, в яких змушені діяти люди. Навіть, якщо виходити з ситуації, що всі 200 чиновників, які поставили свої підписи, не хворіли, не ходили у відпустки, палко бажали успіху проекту ДЛМ і всіляко намагалися його прискорити, то процес на рівні системи виглядає, м’яко кажучи, недосконалим.
На історії, коли внаслідок економічної кризи комерційний Трансбанк, де зберігалися зібрані гроші, ледь не збанкрутував (у ньому було запроваджено тимчасову адміністрацію), зупинятися не будемо. Головне — кошти врятовано і переведено в державний Укрексімбанк. Але це знов-таки забрало час, пригальмувавши проект.
Ще одна важлива проблема, яку згадаємо лише побіжно, — це проблема взаємодії держави та благодійної установи. Ми продовжуємо жити в радянській системі координат, де громадськість, благодійники не є рівноправним партнером держави. До громадськості інколи можуть прислухатися (не факт, що чути), але реально співпрацювати над конкретним проектом фантастично складно, оскільки взаємодія в одній справі благодійних, комунальних та бюджетних ресурсів є занадто заорганізованою, зарегульованою. Часто — практично неможливою.
Простіше нічого не робити, або максимально уникати стосунків з державою. Більшість слів про розвиток благодійництва та меценатства залишаються лише намірами.
Втім, незважаючи на все це, найдовший і найнеприємніший етап позаду.
Що далі?
Від самого початку проект створення ДЛМ був спільною роботою держави і громадськості. Розподіл функцій був досить логічний — держава мала забезпечити земельну ділянку і будівництво лікарні, Фонд «Україна 3000», який виступив ініціатором проекту, мав організувати процес збирання благодійних коштів на проектування, медичне обладнання та підготовку персоналу.
Телемарафон «Дитяча лікарня майбутнього», про який ми вже згадували, дав надзвичайний результат — було переказано і задекларовано понад 262 млн. грн. благодійної допомоги. Ця акція сколихнула українське суспільство. До неї долучилися тисячі українців, небайдужих до здоров’я наших дітей. Кошти на лікарню надходили від фірм і компаній, робітничих колективів, простих громадян. Але левова частка із зазначених 262 мільйонів — майже 94% — була задекларована найбільшими благодійниками. Серед них — благодійні фонди, великі підприємства, банки і заможні люди. Трохи більше ніж 6% надійшло від інших юридичних та фізичних осіб, з них близько 3 млн. 600 тис. гривень — через смс.
Спочатку гроші, які надходили на реалізацію проекту, розміщувалися в АКБ «Трансбанк». Цей банк було обрано насамперед тому, що запропонував найвигідніші умови вкладення коштів. Крім того, Трансбанк одним із перших надав фінансову підтримку проекту створення ДЛМ. Сьогодні, як уже зазначалося, кошти зберігаються в державному Укрексімбанку і, відповідно, захищені від критичних явищ в економіці.
Нагляд за реалізацією проекту здійснює опікунська рада, до якої, зокрема, увійшли найбільші благодійники:
1. Тарута Сергій Олексійович (корпорація «ІСД», задекларовано 15 млн. дол. США, перераховано 0,00 грн., зобов’язання не виконано);
2. Ізосімова Наталія Вадимівна (Фонд «Розвиток України», задекларовано 12,8 млн. дол. США, фінансування здійснюється згідно з графіком);
3. Джеймс Темертей (Northland Power Inc., задекларовано
1 млн. дол. США, зобов’язання виконано);
4. Жеваго Костянтин Валентинович (корпорація «Артеріум», ХК «АвтоКрАЗ», банк «Фінанси та кредит», задекларовано 10,1 млн. грн., перераховано 6,775 млн. грн.);
5. Колесніков Борис Вікторович (задекларовано 1,5 млн. дол. США, зобов’язання виконано);
6. Костерін Володимир Олександрович (АКБ «Трансбанк», задекларовано 0,5 млн. грн., зобов’язання виконано);
7. Новінський Вадим Владиславович (ЗАТ «СМАРТ-ХОЛДИНГ», задекларовано 4,0 млн. дол. США, зобов’язання виконано);
8. Пінчук Віктор Михайлович (ВБО «Фонд Віктора Пінчука», задекларовано 10 млн. дол. США, фінансування здійснюється згідно з графіком);
9. Шифрін Едуард Володимирович (ВАТ «Запоріжсталь», задекларовано 5,0 млн. грн., перераховано 3,0 млн. грн.).
Частина із задекларованих коштів, як зрозуміло із зазначеного вище, надійшла на рахунки Фонду «Дитяча лікарня майбутнього», укладено договори благодійної допомоги, є графіки чергових траншів. Майже всі благодійники чітко виконують взяті на себе зобов’язання.
Ми розуміємо, що задекларованих благодійниками грошей недостатньо. Тому вживатимуться заходи, щоб отримати додаткове фінансування.
По-перше, необхідна чітка позиція та активна роль держави, яка є замовником цього проекту. Адже в попередні роки через бюрократичну тяганину не вдавалося залучити до проекту кошти, прямо передбачені для цього в державному бюджеті. Тому опікунська рада ухвалила рішення та ініціювала підписання із замовником — ДУС — угоди, згідно з якою, щоб і надалі не втрачати час, будівництво розпочалося за благодійні кошти Фонду «Дитяча лікарня майбутнього», а питання державного фінансування буде вирішено на наступній стадії.
Ми відчуваємо розуміння та сприяння з боку всіх гілок влади і переконані, що вона доведе до кінця розпочату справу.
Розуміючи, що в умовах кризи можливості держави можуть бути обмежені, Фонд «Дитяча лікарня майбутнього» розпочне другу кампанію збирання коштів, зокрема, більш активно шукаючи ресурси за кордоном. Крім того, можна залучити інвесторів чи/та операторів, які управляли б лікарнею через створення державно-приватного партнерства, як це робиться у світі, або за процедурою концесії з чітко визначеними інтересами держави.
До слова, будівництво подібної лікарні, яка минулого року відкрилася в Пітсбурзі (США), тривало сім років. Створення аналогічного медичного закладу в Клермонті (Франція) триває вже вісім років і наближається до завершення.
Ми переконані: в Україні обов’язково з’явиться сучасна лікарня, яка рятуватиме життя тисячам дітей. Ми не маємо ілюзій — це непростий шлях. Але дорогу здолає той, хто йде.