Для одних літо — пора відпочинку і розваг, а для інших — робота до знемоги. Уже кілька років поспіль Оксана Петрівна, медична сестра райлікарні, ледве дотягує до відпустки. І справа не в її роках. Просто, крім основної роботи, вона береться за всі можливі підробітки, вважає за щастя, коли у своєму відділенні вдається взяти додаткові півставки або нічні чергування. А ще її сім’я з ранньої весни, відразу після Великодня, переходить на режим суворої економії, збираючи копійку до копійки. І все це заради того, щоб наприкінці літа з донькою поїхати до санаторію.
У дівчинки серйозні проблеми з нирками — ще змалечку по кілька разів на рік їй доводилося лікуватись у стаціонарі. І хоч пройшла не один курс лікування, хвороба не відступила, дитина не переросла, як прогнозували фахівці. Мама де тільки з нею не була, із ким тільки не консультувалася, доки не знайшла оптимальний варіант — мінеральна вода, вкупі з процедурами і дієтою, зробила те, чого не могли зробити дорогі ліки. Три тижні в санаторії дають Іринці хороший заряд, якого вистачає майже на рік, дають їй змогу обходитися без стаціонарного лікування. Правда, лікарі радять привозити дівчинку двічі на рік, але про це її мама навіть мріяти не може. Головна перешкода — вартість санаторного лікування. Легко сказати — усього 200 гривень за добу перебування в санаторії! Наскільки вистачає зарплатні медсестри? Аж на три дні! Із підробітками й таку ціну можна подолати, якби не одне «не» — у санаторії не приймають неповнолітніх дітей без дорослих. Тож доводиться купувати дві путівки — для доньки і для мами. Оксана Петрівна не переймається: «Буде здоров’я — зароблю. Не одна я така — у моєї колеги син хворіє на цукровий діабет, вона теж мусить на дві путівки заробляти. Але це з усіх поглядів набагато краще, ніж стаціонар — діти після санаторію справді оздоровлені. Хоча ціни на путівки так нестримно зростають, що, дуже боюся, незабаром вони будуть для нас зовсім недоступні — моєї бюджетної зарплати вистачить хіба що на квитки до санаторію...».
Навіть підкориговані статистичні дані свідчать про те, що майбутнє нашої країни дуже уразливе і хворобливе — на 9,3 млн. дітей (віком до 18 років), що проживають в Україні, минулого року було зареєстровано понад 16 млн. захворювань. Якщо відкинути випадки домашнього лікування, коли батьки обходяться без лікаря і, відповідно, не впливають на статистику, то на кожну дитину припадає майже два захворювання. На жаль, і дитяча смертність не зменшується, навпаки, останнім часом має тенденцію до зростання. Найчастіше вражаються органи дихання і травлення, ендокринна система, зір, опорно-руховий апарат. Попри все це, за офіційними даними, у Міністерстві охорони здоров’я відсутня інформація щодо кількості дітей, які перебувають на диспансерному обліку, так само невідомо й те, скільки дітей потребують санаторного лікування. У це навіть важко повірити, адже останнім часом тільки й ідеться про те, скільки уваги приділяє наша держава своїм маленьким громадянам. У законодавстві України охорона дитинства визначена як стратегічний загальнонаціональний пріоритет. Нагадаю, що держава гарантує дитині право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних та комунальних закладах охорони здоров’я. Це стосується і надання послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру із використанням природних лікувальних ресурсів, що їх мають забезпечити санаторно-курортні заклади. Не всі, звісно, а загальнодержавні дитячі спеціалізовані санаторії, які підпорядковані МОЗ і фінансуються з державного бюджету. Як же використовуються гроші платників податків? І чи можуть ці самі платники податків, які змушені купувати дитячі путівки до санаторіїв за свої кровні, дізнатися, на що йдуть мільйони гривень і наскільки ефективно вони витрачаються?..
Скажу відразу: говорити про це складно — у МОЗ стверджують, що все чудово, особливо напередодні виборів, а батьки хворих дітей постійно чують, що путівок немає. Ситуацію прояснили б дані про те, який відсоток дітей, що перебувають на диспансерному обліку, забезпечується відповідним санаторним лікуванням, скільки маленьких пацієнтів змогли оздоровитися в санаторіях і скільки ще чекають своєї черги. Але не тільки платники податків, навіть досвідчені контролери та аудитори не можуть цього з’ясувати, оскільки в міністерстві ніхто точно не скаже, скільки ж дітей насправді потребують санаторного лікування. Не визначено навіть потребу в санаторно-курортних ліжках. За деякими даними, від 1,3 до 1,5 млн. маленьких пацієнтів потребують оздоровлення з допомогою природних лікувальних ресурсів. Але кого це по-справжньому цікавить, окрім їхніх батьків?
Пам’ятається, у 2005 році нове керівництво МОЗ чи не вперше за роки незалежності вголос сказало про те, що санаторії — як дитячі, так і дорослі, масово «прихватизуються», і якщо держава не схаменеться і не зупинить довгоруких, то невдовзі залишиться ні з чим. Передусім це стосувалося Криму. Якщо у 1998 році у нас іще було 16 санаторіїв (не рахуючи туберкульозних) на 4350 місць для лікування дітей, то у 2001 році стало на 300 ліжок менше, а до 2005 року вціліло тільки 3950. Куди вони поділися? Приміром, у дитячому санаторії «Здравниця», де лікують поліартрити та гінекологічну патологію, МОЗ скоротило 50 ліжок. А у «Хвилі», де оздоровлюються діти з неспецифічними захворюваннями органів дихання, «під ніж» потрапили 40 ліжок. Певно, у міністерстві вирішили, що вже немає бажаючих отримати туди путівки. Після мудрих управлінських рішень мало що залишилося від пульмонологічного санаторію «Прикарпатський»: спочатку там «ампутували» 100 ліжок — з огляду на те, що лікувальні корпуси потребують капітального ремонту, а потім «відтяли» ще 100, передавши їх для лікування туберкульозу в дорослих. Навіть не знаю, чи слід нагадувати, що не тільки совість, а й законодавство забороняє забирати в дітей?..
Слава Богу, навіть після такого розбазарювання маємо 25 державних санаторіїв, підпорядкованих МОЗ, де повинні лікувати дітей із соматичними захворюваннями. Поки що маємо. Бо земля в Криму і в Карпатах настільки приваблива, а чиновний люд настільки нестійкий перед спокусами, що загроза «прихватизації» нікуди не зникла, навпаки, посилилася.
Чи знають батьки хворих дітей, як розподіляються путівки? Думаю — знають. Із власного досвіду. Як усе бюджетне — у закритому режимі, без пояснень. Згідно з наказами МОЗ, путівки до спеціалізованих дитячих санаторіїв мають видавати за місцем диспансерного нагляду дітей — власне, хто може краще знати ситуацію, ніж спеціалісти районної дитячої лікарні? Одначе, як виявили перевірки, путівки розподіляють безпосередньо санаторії. У цьому процесі відсутні як попереднє визначення областями потреби в путівках, так і дієвий контроль із боку МОЗ, яке, не забуваймо, є розпорядником бюджетних коштів. Минулого року міністерство затвердило до розподілу майже 44,5 тис. дитячих путівок. Безплатних, звісно. З них понад 10 тис. «загубилися» по дорозі від санаторіїв до областей. А скільки не дійшло від управлінь охорони здоров’я до пацієнтів, які дійсно стоять на обліку і потребують лікування, — одному Богу відомо. Хоча деякі дані добути все ж таки вдалося. Регіональні органи охорони здоров’я відзвітували, що санаторним лікуванням у комунальних та державних санаторіях було охоплено у 2005 році — 74,8 тис. дітей, у 2006-му — 81,9 тис. і за шість місяців нинішнього року — 36 тис. Навіть на перший погляд помітний «системний» підхід до охорони здоров’я майбутнього країни! І навіть нинішній, за словами можновладців, суперуспішний рік в усіх відношеннях, не став винятком.
Хай як дивно, але система усушки-утруски діє не лише на продовольчому ринку, а й у санаторіях. Виробнича їх потужність для лікування соматичних захворювань (крім туберкульозу) становить 4361 ліжко. А згідно із звітами, минулого року розгорнуто 3826 ліжок. Хто і як використав решту дитячих ліжок, можна лише здогадуватися. Зате очевидно, хто і як користуватиметься територією санаторію «Зміна», який 2003 року передано на баланс ДП «Укрмедкурорт». Зроблено це було з метою, як завжди, благородною — «для залучення інвестицій і подальшого ефективного використання». Численні перевірки показали, що довгорукі інвестори використовують екологічно чистий куточок дуже ефективно — там будують два п’ятиповерхові будинки на 55 квартир. Очевидно, ні тодішній міністр А.Підаєв, ні його заступник В.Загородній, які підписали відповідні документи, ні керівництво ДП «Укрмедкурорт» навіть не здогадувалися про зміст статті 48 Земельного кодексу України, яка забороняє на землях оздоровчого призначення будь-яку діяльність, що суперечить їхньому цільовому призначенню. Так само далекоглядно укладено у 2004 році ще один інвестиційний договір, який ставить під загрозу саме існування санаторію «Зелена гірка» — його територія зменшується, мов шагренева шкіра. Як тільки площа одного лікувального приміщення стане меншою за 200 квадратних метрів, досить буде скласти припис про порушення санітарно-гігієнічних норм, і заплановані нові корпуси легко перетворяться на житлові або готельні. У таких випадках, як показує досвід, зацікавлені інстанції і персони суворо дотримуються норм чинного законодавства!
Взагалі складається враження, що в нашій країні діти тільки те й роблять, що плутаються під ногами чиновників та псують звітність. Багато років існував санаторій «Дальній», в якому лікували дітей із дерматологічними захворюваннями. Проте МОЗ, недовго думаючи, приєднав його до санаторію «Приморський». Дуже виважений крок, особливо якщо врахувати, що там лікують... туберкульоз дорослих. Та не переймайтеся, діти не підхоплять палички Коха від своїх сусідів, бо дерматологічне відділення вже три роки як на капітальному ремонті. На папері, звичайно. Схема проста і відпрацьована — бо як же інакше без зайвого галасу можна забрати ласий шматок території? А так — навіщо дорослому туберкульозному санаторію дерматологічне відділення? Його якраз і можна «ефективно використати». До слова, це був єдиний санаторій дерматологічного профілю.
Як відомо, Остап Бендер знав багато відносно чесних способів забрати гроші в довірливих громадян. Але порівняно з нашими посадовцями, які розпоряджаються бюджетними коштами (які теж можна вважати грошима довірливих громадян, що сплатили податки), він просто школяр. Нездара, який залишився ні з чим. На відміну від багатьох головних лікарів дитячих санаторіїв та їхніх покровителів. Як стало відомо з достовірних джерел у міністерстві, головний лікар санаторію «Іскра» переплутав, кому належить цей лікувально-оздоровчий заклад — йому чи державі. Подумавши, що це майно нічиє, у 2003 році він його продав. Очевидно, через власний альтруїзм, продешевив — усього за 3,5 тис. грн. віддав «споруди та обладнання — котельні, пральні, гаражі, сховища і мережі теплопостачання загальною балансовою вартістю 597,3 тис. грн.». Що з головного лікаря візьмеш — як медик, він погано орієнтувався в цінах на нерухомість, а МОЗ та Фонд держмайна йому не підказали справжньої ціни. Усі як змовилися — навіть прокуратура не натякнула, скільки за все це можна отримати. За цей час майно з одних рук перейшло в інші, а кінці цієї справи, очевидно, вже у воді.
Кажуть, про цей факт відомо в МОЗ, оскільки його комісія перевіряла діяльність санаторно-курортних закладів, але хто ж рубатиме той самий славнозвісний сук? Подейкують, що справи в царині дитячих санаторіїв ведуть настільки по-дорослому, що чужих перевіряльників туди просто не пускають. Навіть такий принциповий орган, як Рахункова палата, ще жодного разу не оприлюднювала результатів власних перевірок щодо цих закладів.
А факти тут можна знайти досить цікаві. Як для платників податків, які не можуть оздоровити своїх дітей, так і для тих державних органів, які повинні пильно стежити, наскільки ефективно використовуються державні гривні. Відомо, що МОЗ запланував видати у 2006 році 44451 путівку, а в нинішньому — 41286. Скорочення значне — понад три тисячі, але й те, що задекларовано, не доходить до маленьких пацієнтів. Міністерство визначило для себе чималий резерв — 714 путівок минулого року й 638 нинішнього. Кому і як вони надаються — окрема тема. Апетит головних лікарів санаторіїв виявився ще більшим — їм залишили на цей період відповідно 729 та 690 бюджетних путівок. Оскільки диспансерного обліку хворих дітей ні МОЗ, ні санаторії не ведуть, то що це, як не порушення законодавства? Із зарезервованих у минулому році півтори тисячі путівок бодай якісь сліди залишили по собі менш як тисяча путівок — їх начебто виділили за індивідуальними заявами громадян. Куди зникли ще півтисячі бюджетних — досить недешевих! — путівок, мали б зацікавитися, так би мовити, компетентні органи. Бо безкарність просто-таки процвітає — за резервні путівки, використані за перше півріччя нинішнього року, звітності взагалі немає. Як немає й чіткої відповіді на питання — були вони продані батькам чи передані безоплатно, як належить? Якщо передані — то кому? Приміром, головний лікар спеціалізованого санаторію імені В.Чкалова оздоровив за рахунок резервного фонду 73 дорослих, на що пішло понад 137 тис. грн. бюджетних коштів. Офіційна версія — ці люди супроводжували дітей.
Злі язики в міністерстві стверджують, що головні лікарі почуваються на своїх посадах як феодали — нікому не підзвітні, завжди поза критикою і підозрами. Санаторій «Південнобережний» коригує програми на власний розсуд — минулого року відправив в області всього 70% запланованих путівок, «зекономивши» на цьому 1146 путівок. Трохи відстав від нього санаторій «Зміна» — його економія становить всього 340 штук. Загалом, як повідомляють обізнані люди, минулого року області не дочекалися від санаторіїв 20,8% бюджетних путівок. І це всупереч наказам МОЗ. Тим часом, згідно із звітами, обласні управління охорони здоров’я не забезпечили направлення дітей на лікування, внаслідок чого «пропала» 3181 бюджетна путівка. Серед причин — пізнє надходження документів: за п’ять днів до початку зміни, а також пропозиції на осінньо-зимовий період, коли діти навчаються у школах. Останнє зовсім не дивно. Оскільки в теплу пору року — із травня по жовтень — санаторії жваво реалізують бюджетні путівки всім бажаючим, а точніше тим, хто має гроші. Про це, зокрема, свідчать угоди про реалізацію путівок, які ще взимку укладають керівники санаторіїв із туристичними компаніями. Санаторії «Здравниця», «Ювілейний», «Батьківщина» примудряються оздоровлювати на платній основі громадян Росії і Білорусі, на що йде 62% місць. Не відстають від колег і «Зміна» та санаторій імені В.Чкалова, яким теж більше до вподоби ті відпочивальники, які сплачують за бюджетні путівки. За даними перевірки, «четверта частина путівок продається стороннім фізичним та юридичним особам, в результаті чого майже 11 тисяч дітей диспансерної групи, для яких міністерством було заплановано лікування в санаторіях, не забезпечено таким лікуванням за рахунок бюджетних коштів».
Для дитячих оздоровниць колишня влада виділяла справді казкові місця — на морському узбережжі, у заповідних лісах. І хоча морська вода прозора, сучасним спритникам вдалося добряче її скаламутити, аби досхочу наловити в ній риби. Клімат у нашій державі для цього досить сприятливий. На найвищому рівні озвучують солідні цифри про фінансування дитячого лікування та оздоровлення, які мають переконати електорат, що високопосадовці ночей не сплять — про народ дбають. Але то все — на папері, у планах. Бо навіть локальна перевірка показує, що «Міністерство охорони здоров’я не забезпечило об’єктивне планування і контроль за використанням дитячих санаторно-курортних путівок». Не дуже перетрудилося й Міністерство фінансів. Фахівці вважають, що через відсутність з боку Мінфіну контролю за використанням бюджетних коштів на санаторне лікування дітей із порушенням чинного законодавства та неефективно було використано кошти держбюджету в сумі 32251 тис. грн. А це означає, що майже 20% коштів було використано на власний розсуд тих, кому держава доручила дбати про здоров’я дітей.
Чиновники страшенно ображаються, коли хтось зачіпає тему резерву путівок. Аякже ж! Не дай Боже, щось лихе трапиться — діти негайно отримають змогу підлікуватися та відпочити. Але добрих намірів недостатньо, аби наші діти потрапили за ворота санаторіїв. Минулого року майже триста дітей було госпіталізовано з ускладненнями після проведення туберкулінодіагностики. Чи багато з них отримали путівки з резервного фонду? Обстеження цих дітей у столичній клініці «Охматдит» показало, що кожен пацієнт уже в такому юному віці має по кілька патологій. І це діти з благополучного в екологічному плані регіону, з благополучних родин. Більшість батьків оздоровлювали своїх синів і доньок власним коштом.
Те саме чекає і на тих, хто нещодавно пережив фосфорну аварію. Скоріше за все галицькі діти мають не менше проблем зі здоров’ям, ніж їхні ровесники з Хмельницької та Вінницької областей. Безумовно, спека разом із фосфором додали клопоту. А чи багато з цих дітей поїхали до санаторіїв? Одних відправили на море, поселивши в якійсь школі-інтернаті, інших — до Києва. Оригінальна ідея — оздоровлювати дітей у столиці, коли спека сягає сорока градусів. Особливо враховуючи те, що в резервних фондах числяться сотні бюджетних путівок до дитячих санаторіїв.
Навіть без ворожки знаю, що чиновники образяться (тоді нехай ображаються і на прем’єр-міністра В.Януковича, який у звітній доповіді знову назвав медиків серед лідерів корупції) і почнуть доводити, що всі дитячі путівки — до останньої! — передаються дітям, просто на всіх не вистачає. А дефіцит породжує чутки. Їх можна легко зупинити. Людство вже давно відкрило не тільки переваги санаторного лікування, а й винайшло комп’ютери та вигадало різноманітні програми до них. Хто заважає зробити інформацію про розподіл путівок прозорою і чесною? Не так складно розмістити її на сайтах МОЗ, обласних управлінь охорони здоров’я і навіть санаторіїв. Де взяти на це кошти? Поділитися тим, що капнуло за реалізацію дитячих путівок, — тих самих, які були оплачені з держбюджету.