Дві третини всіх дітей, народжених від ВІЛ-інфікованих матерів у країнах Центральної, Східної Європи та колишнього Союзу, припадає на частку України. 2002 року такі жінки дали життя 1379 малюкам. Це майже на 50% більше, ніж 2000-го.
Ці цифри було оприлюднено на семінарі, що відбувся в Одесі. Його організатори — Міністерство охорони здоров’я України та Американська міжнародна спілка охорони здоров’я (АМСОЗ), за фінансової підтримки Агентства міжнародного розвитку США (USAID). Фахівці скликали медиків із найбільш неблагополучних регіонів України, щоб, паралельно зі спільними тенденціями, обговорити конкретну проблему — запобігання передачі ВІЛ від матері до дитини. І ознайомити з досвідом Одеської області.
До Одеси з’їхалися представники Миколаївської, Херсонської, Дніпропетровської, Донецької, Черкаської, Київської областей, міст Києва та Севастополя. Що цікаво, у західних областях України — Чернівецькій, Закарпатській, Івано-Франківській — зареєстровані поодинокі випадки ВІЛ-інфікування. Проте, на думку фахівців, цифри не завжди відбивають справжній стан справ. Регіони, де 60 % молодого жіночого населення перебуває на заробітках в Італії, Іспанії, Португалії, потенційно небезпечні у плані поширення вірусу імунодефіциту людини. І така гра статистичними даними, вважають медики, може призвести до швидкого й неконтрольованого розвитку епідемії.
Портова Одеса та навколишні райони Одеської області чи не найбільш постраждали від епідемії. Високі показники поширеності ВІЛ простежуються як серед дорослого населення (250 чоловік на 100 тис. жителів), так і серед вагітних. Ось дані Одеської обласної лікарні. Якщо 2000 року ВІЛ-інфіковані становили 5% від усіх породілей, то 2001 року цей показник зріс до 7%, а 2003 року може перевищити 10%.
Для запобігання передачі ВІЛ від матері до дитини необхідний цілий комплекс заходів. І насамперед — реорганізація системи медичної допомоги. Щоб розв’язати цю проблему, АМСОЗ 2001 року на базі Одеської обласної лікарні ініціювала пілотний проект з запобігання передачі ВІЛ від матері до дитини. При його розробці враховувався десятирічний досвід реалізації програм АМСОЗ на всій території України, і зокрема в Одеській області. У результаті було створено модель надання допомоги ВІЛ-інфікованим та їхнім немовлям. Експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я, ознайомившись у липні 2003 року з результатами проекту, визнали вироблену в ході його реалізації модель прийнятною для поширення не лише в Україні, а й в інших країнах із обмеженими ресурсами охорони здоров’я.
Ось попередні підсумки. Кількість інфікованих дітей, народжених в обласній лікарні ВІЛ-інфікованими матерями, знизилася на 75 %. При цьому простежується тенденція до подальшого зняття в деяких дітей діагнозу ВІЛ.
Як удалося домогтися таких результатів? Експерт АМСОЗ із питань ВІЛ і репродуктивного здоров’я Наталя Низова вважає: створити ефективну модель при недостатньому фінансуванні можна, лише об’єднавши зусилля всіх фахівців і впровадивши систему безперервності надання допомоги жінкам під час вагітності, пологів та після них. Інакше кажучи, профілактичні заходи мають переважати на всіх етапах, перший із яких — запобігання небажаній вагітності у ВІЛ-інфікованих жінок. Робота з населенням, консультування, скринінг захворювань, які передаються статевим шляхом, послуги з планування сім’ї мають бути головними. Другий етап — виявлення вагітних із ВІЛ, тобто стовідсоткове добровільне тестування. Воно дає змогу своєчасно отримувати медикаментозну профілактику. Третій етап — запобігання передачі вірусу під час вагітності, пологів і після них. І четвертий — нагляд після пологів, надання допомоги та соціальної підтримки жінкам, дітям і їхнім сім’ям.
Для цього на базі Одеської обласної лікарні ще 1998 року створили Центр здоров’я жінки, який активно співробітничає з іншими медустановами та соціальними службами, що працюють із групами ризику. Вони й допомагають виявляти ВІЛ-інфікованих. Було відпрацьовано систему направлення таких вагітних для нагляду (на добровільній основі) у цей центр, а для прийняття пологів — в обласну лікарню, що отримала для цього спеціальні кошти й устаткування. Для медичних працівників області розробили навчальну програму з профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини. І всьому медичному персоналу жіночих консультацій, розміщених в Одесі та восьми районах Одеської області, рекомендували прослухати цей навчальний курс.
Щоб увесь комплекс послуг сконцентрувати на базі однієї лікувальної установи, у червні 2003-го при обласній лікарні відкрилася клініка, яка надає первинну і спеціалізовану допомогу. Вона допомагає не лише забезпечувати безперервність лікування, а й долати, що дуже важливо, негативне ставлення до ВІЛ-інфікованих. Тут жінкам, які народили, видають і направлення до соціальних служб. Одне слово, вперше в Україні ВІЛ-позитивні пацієнти змогли отримати допомогу в звичайній багатопрофільній лікарні, а не в спеціальному центрі лікування СНІДу.
І ось перші результати. 52% ВІЛ-інфікованих поставили на облік з вагітності в першому триместрі. У 94% був відомий результат обстеження на ВІЛ до пологів. Стільки ж жінок пройшли консультування до й після обстеження на ВІЛ, отримували вітамін А та препарати, що містять залізо та фолієву кислоту. 93% жінок отримували антиретровірусну терапію до або під час пологів. 54% виконали кесарів розтин. Жінкам, які народжували природним шляхом, у 100% випадків проводилася дезинфекція пологових шляхів. Що ж до післяпологового періоду, то 100% дітей отримали антиретровірусну терапію й перебували на штучному вигодовуванні. Всіх жінок проконсультували з питань вигодовування та догляду за дитиною і з питань планування сім’ї. Зрозуміло, що до реалізації пілотного проекту ці цифри були набагато нижчими.
Звісно, низка невирішених питань залишається. За словами заступника головного лікаря з акушерства та гінекології Одеської обласної лікарні, директора Центру жіночого здоров’я Світлани Посохової, головна проблема — запобігання небажаній вагітності. Не всі жіночі консультації охоче приймають ВІЛ-інфікованих. Приватні однозначно їм відмовляють. Не всі жінки повідомляють лікаря про наявність вірусу. А скільки таких, які взагалі нікуди не звертаються. Живуть де випаде, вживають наркотики, займаються проституцією на дорогах. Їх доводиться, в буквальному значенні слова, виловлювати, щоб перервати вагітність, зробити стерилізацію. Адже деякі з них народжують і вдруге, залишаючи хворих дітей...
Згідно з наказом Мінздоров’я, нині немає соціальних показань для переривання вагітності у ВІЛ-інфікованих жінок, які, дотримуючись необхідних запобіжних заходів, можуть народжувати здорових дітей. Інша річ, коли в жінки СНІД. Чи може вона народжувати? Однозначної відповіді немає. Постають питання й стосовно проведення самих пологів, і стосовно грудного вигодовування. Відомо, що годівля небезпечна, оскільки вірусне навантаження в молоці досить велике. «А якщо я хвора й дитина хвора, — запитує жінка, — то чому не можна годувати?»... Суміші коштують дорого. До того ж багато хто не йде в банк отримувати допомогу — соромляться. Адже там знають, що цей рахунок — для ВІЛ-інфікованих. Це теж сьогодні проблема. Питання й у тому, скільки часу треба наглядати дитину, як її перевіряти.
В Одеській обласній лікарні народили понад тисячу ВІЛ-інфікованих українок. Кілька років тому стали цікавитися їхньою долею. На жаль, деякі з жінок уже померли, адже СНІД і ВІЛ у нас практично не лікують. Але все-таки ВІЛ-інфіковані народжують і народжуватимуть. Тому стратегія держави — не допустити народження дітей із ВІЛ, яких сьогодні в Україні понад 4 тисячі. І не тому, що хвора залишена дитина коштує державі дорого — у дитини має бути шанс народитися здоровою. І медикам під силу це зробити.