Три дні працювала у Києві Друга національна конференція, присвячена проблемі зниження шкоди, пов’язаної з уживанням наркотиків, яка зібрала в Будинку кіно представників різноманітних неурядових і громадських організацій, правоохоронних органів, медиків і журналістів. Оскільки останнім часом ця тема не сходить з язиків, то охочих розібратися в ній, висловити свій погляд і посперечатися з опонентами було багато. Окремий інтерес викликала дискусія між журналістами й представниками неурядових організацій, які, власне кажучи, займаються промоушеном замісної терапії, а ще точніше — метадонових програм. Модератором був популярний телеведучий Савік Шустер, котрий продемонстрував глибоке знання теми, легко розставив акценти й, як завжди, блискуче втримував нитку розмови й увагу аудиторії. Завдання було дуже непросте — налагодити відвертий діалог між сторонами, яким конче потрібна співпраця, але які йдуть рівнобіжними шляхами, при цьому звинувачуючи одна одну в тому, що немає точок перетинання й порозуміння.
Рух вузькоколійкою завдає незручностей усім, і насамперед читачам, слухачам і глядачам, які не мають можливості дізнатися про все з перших вуст, а ЗМІ дають неповну інформацію, у ній найчастіше немає відповідей на запитання, які найбільше цікавлять людей. Унаслідок чого й з’являються різночитання — одні твердять, що метадон добре лікує наркозалежність, другі кажуть, що навпаки — гробить тих, хто його вживає, а треті стоять на тому, що метадонові програми мають як позитиви, так і негативи. До останнього належить й експерт у галузі наркополітики (Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД в Україні) Павло Скала, котрий на прохання журналістів намагався перелічити п’ять плюсів і п’ять мінусів від упровадження метадонових програм.
— Це призведе до зниження шкоди для суспільства й зниження рівня злочинності. Це буде ударом по наркобізнесу. Всі люди, котрі не є клієнтами замісної терапії, але потребують її, — це клієнти наркобізнесу, який одержує багатомільйонні прибутки. Ми підрахували, що ті три тисячі чоловік, які до кінця вересня мають перебувати на замісній терапії в Україні, позбавлять наркобізнес прибутку приблизно 22 млн. доларів. Прибутку, отриманого злочинним шляхом. Ми вважаємо, що для клієнтів найголовніше — нормалізація стану, до них у такому разі повертаються покинуті дружини, діти.
Виходить, чим більше повернеться покинутих дружин, тим більше плюсів у метадоновій програмі. Про мінуси вголос не говорилося, може, мали на увазі героїню анекдотів — тещу, яка теж повернеться? Не дивно, що така відповідь не задовольнила фаховий інтерес журналістів. Більш того, викликала незгоду.
На думку Савіка Шустера, удар по наркомафії за допомогою метадонової програми — це суперечлива теза. «Дуже суперечлива. Це зовсім не факт. Не секрет, що наркомафія переважно заробляє гроші на тому, що наркотики «розбавляє» — купує партію героїну чи кокаїну, а потім, додаючи різноманітні речовини, робить із цього вдвічі більше. У результаті до наркозалежних потрапляє невідомо що, якої концентрації й якості. Смерть від доз здебільшого настає тоді, коли на ринок надходить різний продукт — людина звикла до однієї дози, до певної концентрації наркотику, а потім купила в іншого наркодилера або з іншої партії. Якщо концентрація вища за звичну, вона помирає. Це стосується близько 90% смертей. Зрозуміло, реальна боротьба з наркомафією — це лібералізація наркотиків, а не метадон».
Але хіба можуть погодитися з такою думкою ті, хто захищає метадонову програму, подаючи її мало не як панацею від усіх бід? Батьки наркозалежних дітей, шукаючи шляхи їхнього порятунку, готові повірити в будь-яке чудо, спробувати будь-яку терапію, аби тільки вона допомогла. Але не варто поспішати. Виявляється, метадонова програма впроваджується аж ніяк не для подання допомоги наркозалежним людям. Принаймні до такого висновку підштовхнув учасників дискусії П.Скала: «Метадон — це частина лібералізації наркотиків».
Савік Шустер, по праву модератора, застеріг: «Тільки не перекладайте наркомафію на метадон! В Амстердамі всі легкі наркотики лібералізовано — і немає там ніякої мафії, що на вулицях міста нелегально збувала б гашиш незрозуміло якої якості. Неважко усвідомити різницю між лібералізацією й легалізацією. Легалізація — це значить, що наркотик продає держава як ліки — в аптеках. А лібералізація — це коли наркотичні речовини вільно продаються в кафе, клубі або ще десь. Оце й є реальна боротьба з наркомафією. Коли кажуть, що наркотик може вбити, то у разі лібералізації — справді вб’є. Вб’є будь-якого міністра, котрий підпише таке рішення».
Під час семінару столи преси й представників неурядових організацій стояли на сцені навпроти, схоже, таким же рівнобіжним курсом рух триватиме й надалі — аудиторія так і не почула від захисників замісної терапії, що таке метадон у наших умовах. Лібералізація? Чи легалізація? А може, просто дуже ризикована програма, про яку так мало знають ті, хто її пропонує, і тим більше ті, кому її пропонують?
— Нам посилено демонструють тільки один бік медалі, а другий, дуже негативний, начебто й не бачать, — поділився своїми враженнями Микола І., котрий уважно слухав дискусію разом зі своїми колегами, які приїхали з обласних управлінь з боротьби з нелегальним оборотом наркотиків. — Наскільки я володію інформацією, метадон — один із наркотиків, який викликає сильну залежність. У нашій практиці були випадки, коли люди, перебуваючи у Польщі, вживали його, а потім, приїхавши в Україну, дуже болісно переносили його брак. Самі наркозалежні твердять, що на метадон переходити не можна: якщо один наркотик вони можуть замінити іншим, то в цьому разі це неможливо — занадто важкі наслідки. Особливо турбують плани, відповідно до яких препарат видаватимуть не тільки в рідкому стані, але й у таблетках. Хто може гарантувати, що клієнт програми її вжив, а не приховав для «друга», котрого теж вирішив — сам або на замовлення — прилучити до цієї справи? І потім, спочатку видаватимуть безплатно, а коли добродійність закінчиться й треба буде за дозу сплачувати гроші, то вибухне катастрофа величезних масштабів, у яку буде втягнуто дуже багато наркозалежних й їхніх родичів із друзями. Із метадону не так легко «зіскочити», як тут нас переконують. Я проти метадону тому, що в цьому разі на меті насамперед фінансові інтереси, про долі наркозалежних не йдеться взагалі.
Зважаючи на відгуки, далеко не всіх, хто працює з наркозалежними людьми, влаштовує те, що пропонує клієнтам замісна терапія. Вони шукають методів ефективніших, ніж перехід з одних на інші наркотики в межах ЗТ. Серед тих, хто не поділяє захоплення від упровадження метадонових програм, і представник громадської організації «Нарконон» Валерій Кокура:
— Метадон викликає таку ж саму залежність, як й інші наркотики, людина не звільняється від залежності. Це не суб’єктивна думка. Є світовий досвід, багато даних про те, що людина не виліковується, вона не стає вільною, а продовжує вживати цей наркотик. Нам же цікаві програми, які рятують людину від залежності. В Україні є кілька варіантів таких програм, зокрема клініка в Запоріжжі, де звільняють від наркотичної залежності. Але там невеличкі приміщення, тому можуть прийняти обмежений контингент. Наша програма реабілітації стартує у квітні, вона не медикаментозна — люди за певною схемою будуть звільнятися від наркотиків не тільки фізично, але й морально. Подібні програми працюють у Данії, Італії, США, де вони мають державну підтримку. Наші волонтери проходили там підготовку. Також ми читаємо лекції в школах, випускаємо брошури, компакт-диски — молодь має знати, чим загрожує вживання наркотиків.
Кого не запитаю, чую — «проти», а завдання в тому, щоб знайти того, хто «за». Коли я вже втратила надію знайти учасника конференції, котрий би чітко й ясно відповів на запитання, яке так і повисло під час дискусії, мені порадили знайти Галину Камінську, керівника львівського благодійного фонду «Центр соціально-психологічної інформації «Всі разом». Кажуть, Галина знає все щодо цієї теми, до того ж вона ще й технічний радник міжнародної програми «Зниження шкоди». Забігаючи наперед, скажу, що справді знає. Але розпитувати її нелегко, оскільки Галина дуже любить відповідати запитанням на запитання.
— Зниження шкоди — це метадонові програми?
— Мається на увазі зниження шкоди від ін’єкційного вживання наркотиків. Замісна терапія — найбільш ефективний спосіб профілактики ін’єкційного вживання наркотиків, а отже, і профілактики епідемії ВІЛ/СНІДу серед активних споживачів наркотиків. Як можна змінити ситуацію? За допомогою інформації, реальних профілактичних засобів — шприців, презервативів. Можна проводити консультації, домагатися, щоб зменшували дозу. А можна цю шкоду зменшувати за допомогою замісної терапії, яка є визнаним у світі різновидом лікування.
— Метадоном?
— Чому тільки метадоном? Крім нього, є ще два препарати ЗТ — бупренорфін і, хоч як дивно, героїн. Найбільш успішними є героїнові програми замісної терапії, наприклад, у Швейцарії.
— Яким буде механізм упровадження?
— За нормами, розробленими в Україні, у нас є декілька сотень клієнтів програм замісної терапії. Зазначу, що ЗТ — це високопорогова програма, щоб стати її клієнтом, треба відповідати кільком вимогам. Це має бути людина не молодша за 23-25 років (правда, бувають винятки), котра легально намагалася пройти лікувальні програми. Перевага буде віддаватися носіям ВІЛ-інфекції.
— Є програма, є люди, а результати?
— Які можуть бути результати?
— На міжнародній конференції, яка кілька років тому проводилася в Києві й мало не вперше привернула увагу громадськості до ЗТ, експерти багато говорили про те, що поступово буде зменшуватися доза метадону, з щоденного приймання перейдуть на варіант через день, і зрештою людина перестане бути наркозалежною.
— Таке завдання не ставлять перед програмами ЗТ. Її мета — довічне лікування. Є приклади, коли завдяки терапії люди змінюють своє життя. Приймання легального препарату стабілізує спосіб життя, людина знаходить роботу тощо.
— Сьогодні під час дискусії так і не було названо хоча б п’ять мінусів метадонової програми. Невже тільки плюси?
— Мінусів дуже багато в наших програмах. Насамперед це щоденна прив’язка до медичної установи.
— Хіба це мінус? Однаково наркозалежна людина прив’язана до пошуку дози, а тут з самого початку знає, куди йти й певна, що одержить бажане.
— Кожного дня ходити в одне й теж місце — це не тільки напружений, але й дуже депресивний момент, адже передбачено, що людина буде туди ходити довго. Ще один мінус — коли людина потрапляє до медустанови, наприклад, до туберкульозної лікарні, а такі приклади в нас є, то вона автоматично перестає бути учасником програми ЗТ. Отже, людина обмежена у своєму пересуванні, вона прив’язана до того місця, де їй дають препарат. Це якесь кріпосне право.
— Зате вона одержує це безплатно. А на скільки років поширюється гарантія цієї безплатності?
— Хороше запитання! Гарантія від кого?
— Від того, хто запропонував цю ідею й просуває метадон у нашу країну.
— Нині терапія проводиться за рахунок Глобального фонду. Як відомо, клієнти фонду залишаються такими, попри все, залишаються ними назавжди. Препарати закупаються і будуть закупатися на гроші Глобального фонду, навіть якщо він піде з країни.
— Іншими словами, замісна терапія в нас наче назавжди?
— Чому наче? Насправді — назавжди. До того ж у ЗТ є великі перспективи щодо розвитку госпрозрахункових програм і госпрозрахункової діяльності — адже бупренорфін виробляється в Україні. Правда, має мінус — він ін’єкційний.
— Тобто перспектива в тому, що можна нарощувати випуск цієї наркотичної речовини вдома, в Україні? І робити її основою ЗТ у наших умовах?
— Не в цьому річ. Нині лікування для пацієнта безплатне. Але люди можуть платити за нього.
— Можуть чи будуть повинні?
— Усе залежить від соціальних категорій. Для якихось категорій це платно, для решти — безплатно.
— А раптом з якогось понеділка припиниться безплатність? А людина вже «підсіла» на метадон, і препарат, як ми чули, дуже непростий?
— Я ще раз підкреслюю — метадон дуже дешевий препарат. До того ж у країнах, де розвинена сервіс-замісна терапія, буває, люди виходять із програм ЗТ.
— Виходять незалежними чи?..
— Просто вони перестають бути учасниками замісної терапії й повертаються до вживання нелегальних наркотиків.
— У чому ж сенс їхньої участі в ЗТ у такому разі?
— Це право людини спробувати.
— А в чому тоді для них ефективність замісної терапії?
— Що можна вважати ефективністю програми?
— Людині стало краще. І його сім’ї теж.
— Що вона стала тверезою? Головне у замісній терапії — не тверезість. У цьому саме і полягає найбільша проблема нерозуміння. ЗТ — це довічне лікування. Люди все життя одержують інсулін або інші препарати, і жодних запитань не виникає. У цьому разі так само вживають метадон.
— Важко уявити собі людину, яка безпричинно вводить собі інсулін і ще й втягує в це навколишніх. А з метадоном справді виникають запитання — чи немає тут інтересу фармфірм? Адже вони одержують перспективний для себе, густонаселений ринок збуту?
— Про яку кількість клієнтів ЗТ в Україні йдеться? Про невеличку. Безумовно, інтереси фармфірм є. Але мені навіть важко сказати, які.
— А може, фінансові?
— Чому фінансові?
— Фармфірми одержують надійного замовника, який закуповує в них метадон, спочатку — трохи, для пілотного проекту, але потім кількість учасників програм зростає. І кількість залежних від метадону теж. І в цьому немає фінансового інтересу?
— Про це казати рано. У нас дозволено дві форми метадону, але ж ще не заявили квоту.
— Як ви думаєте, чому Росія не ввела метадонову терапію?
— Там не тільки метадонової, там узагалі замісної терапії немає. І дуже мало сервісу для споживачів наркотиків.
— Хто з наших сусідів використовує метадонові програми?
— У Грузії успішно працюють ці програми.
— Я мала на увазі сусідів — Польщу, Угорщину, Словаччину.
— У Молдові успішні програми замісної терапії. Про Чехію й Європу взагалі не будемо казати, як і про Прибалтику — там хороший досвід роботи. Хоч як дивно, ЗТ дуже добре реалізується в країнах мусульманського світу — в Азербайджані, наприклад. А в нас, коли йдеться про ЗТ, чомусь багатьох турбують заробітки фармацевтичних фірм, можна подумати, що решта ліків реалізуються безплатно.
* * *
Робота конференції залишила двоїсте враження. Чим більше запитань адресувалося представникам неурядових організацій, які відстоюють ЗТ, тим важче опускалася завіса над метадоновими програмами. Створювалося враження, що їх треба приймати беззастережно і з захопленням, як свого часу програму КПРС. Правда, представник Мінздоров’я намагався всіх переконати в тому, що стереотипи треба ламати, викидати, як використані шприци. Чому в нас досі така різна оцінка залежності? Надворі ХХI століття, глобалізація, а ми по-дідівському прощаємо батька-алкоголіка, співчуваємо йому й водночас засуджуємо наркозалежного сина, негативно його сприймаємо як злочинця. Це такий же стереотип, як і те, що крапля нікотину вбиває коня. «А хто його бачив, цього померлого від нікотину коня?!» — емоційно запитав оратор. У залі очевидців не знайшлося.
Бог із ним, тим конем, сам винуватий — навіщо нікотином балувався? Хоча, можливо, він став жертвою замісної терапії, коли замість вівса йому дали сигарету. Важливе інше, щоб після переможного впровадження метадонових програм не довелося запитувати: а чи був хлопчик?!