Про рак грудей є дві новини — одна погана, друга хороша. Погана полягає в тому, що ця хвороба зустрічається дедалі частіше, особливо в західних країнах. Так, приміром, коли я вперше приїхала до США, імовірність захворіти на рак грудей для пересічної американки становила 10%, а нині (минуло усього 13 років!) вона підвищилася до 12%. Що стосується України, то, за деякими даними, за цим показником ми вже обігнали Америку (див. зокрема публікацію «Кожній сьомій українці загрожує рак молочної залози», «ДТ» № 41, 2007 р.).
Чого нас учить закордонний досвід
Відразу зауважу, що ці страхаючі цифри треба правильно інтерпретувати. Поширена помилка — вважати, що у 12 жінок із кожної сотні є такий діагноз просто зараз. Це не так! Насправді йдеться про те, що у них може розвинутися рак грудей колись протягом життя. Тут доречно нагадати, що 80% пацієнток із діагнозом «рак грудей» — жінки, яким за п’ятдесят, хоча він може уражати і молодших жінок і навіть чоловіків: якщо є орган, нехай і «недорозвинений», отже, може бути й хвороба...
Хороша новина: рак грудей можна вилікувати! Якщо продовжити той же статистичний підхід, то з кожної сотні американок від раку грудей помруть лише три, і це необов’язково станеться цього року, а, швидше за все, коли вони постаріють. Головне, показник смертності від раку в цілому і раку грудей зокрема знижується рік у рік, і темп цього зниження теж зростає (принаймні в Америці, та й на Заході загалом).
Про виліковність свідчать не лише сухі цифри статистики, а й конкретні людські історії. У довгому списку світових знаменитостей, котрі перехворіли на рак грудей, вилікувалися і живуть після цього протягом багатьох років і навіть десятиріч, значаться олімпійська чемпіонка 1968 року з фігурного катання Пеггі Флемінг (незабутній «умираючий лебідь» на льоду), рок-музикантка, володарка «Оскара» за пісню до фільму «Незручна правда» Мелісса Етерідж, легенда французького кіно, а нині полум’яний борець за права тварин Бріжит Бардо, поп-співачки Кайлі Міноуг і Анастейша, героїня серіалу «Секс у великому місті» Сінтія Ніксон (рудоволоса адвокатка Міранда), акторка і співачка Олівія Ньютон-Джон, зірка-дитина американського кінематографа 30-х років, а згодом дипломат Ширлі Темпл, ветеран американського фемінізму Глорія Стейнем, перша жінка-суддя Верховного суду США Сандра Дей О’Коннор, дружини двох екс-президентів США Бетті Форд і Ненсі Рейган...
Ну а найбільш, мабуть, драматична «ракова історія» зі щасливим кінцем трапилася 1999 року з лікарем американської експедиції на Південний полюс Джеррі Нілсен. У самісінький розпал антарктичної зими вона виявила у себе в грудях тверду пухлину. Нілсен була єдиним медиком у команді з 40 чоловік, тож їй довелося самій робити собі біопсію (вирізати шматочок пухлинної тканини), аналіз якої підтвердив попередній діагноз. Перипетії цієї історії були описані самою героїнею в бестселері «У льодовиковому полоні», а потім в однойменному фільмі зі Сьюзен Сарандон у головній ролі.
Причини та ризики: міфи і факти
Навіть у Штатах, де протягом багатьох років ведеться широка просвітницька робота, а, починаючи з 1993 року, кожного жовтня з великою помпою проводиться «місячник свідомості» з боротьби з раком грудей (недавно запроваджений і в Україні в скромніших масштабах), ця хвороба все ще огорнута страхами й міфами. Що вже казати про ситуацію у нас, де про серйозні хвороби у пристойному товаристві поки що заведено мовчати. У результаті навіть від розумних й освічених людей можна почути різні дурниці, наприклад, таку: зростання числа діагнозів у Штатах викликане запровадженням масової і регулярної мамографії (рентгенівського дослідження молочних залоз), котра сама по собі викликає рак. Це, звісно ж, помилка, корені якої зрозумілі: ну, як же — «опромінення»! Але доза цього опромінення дуже мала, менша, аніж та, якій ми піддаємося під час чергового обстеження легень, та й обов’язкове щорічне (або раз на два роки) мамографування проводиться лише для жінок старших за 40—50 років, тож і накопичитися ця радіація не встигає...
Однак річ не лише в радіофобії. Із запровадженням мамографії в широку практику статистика виявлених випадків і справді підскочила. Чому? А тому що вона допомагає знайти такі пухлини, які неможливо намацати навіть найбільш тренованими руками (а пальпація поки є основним і найчастіше єдиним способом діагностики). Зате статистика смертності після запровадження масової мамографії пішла на спад! Адже запорука успішного лікування від будь-якого раку — це рання діагностика. Що нижча стадія його розвитку, то вищий показник «п’ятирічної виживаності» (прийнятий як офіційне мірило успішності лікування) — від ста відсотків для найнижчої («нульової» в американській систематизації), до усього лише 20 відсотків для найбільш запущеної («четвертої») стадії.
До головних чинників ризику захворіти на рак грудей, перед якими ми безсилі, належать вік (що ми старші, то вищий ризик). Другим за важливістю чинником є сімейна спадковість: ризик підвищений, якщо у когось із наших близьких родичів (мама, сестра, тітка...) був рак грудей, яєчників чи прямої кишки. І тут важливо правильно інтерпретувати цю інформацію. По-перше, навіть за наявності таких родичів можна не захворіти, а головне, у переважної більшості (до 80%) хворих не було близьких родичів із такими діагнозами!
Окремо слід сказати про генетику. Перші згадки про те, що можуть бути специфічні гени, відповідальні за виникнення раку грудей, які з’явилися наприкінці ХХ століття. Сьогодні ці гени виявлені й досліджувані. Найважливіші з них — це BRCA1 і BRCA2 (названі за двома першими літерами англомовної назви хвороби — BReast CAncer). Жінки, котрі дістали в спадщину від батьків принаймні один із цих генів, перебувають у групі найвищого ризику.
Існує залежність між імовірністю захворіти на рак грудей і особливостями менструального циклу: ризик підвищений для жінок, у яких місячні почалися відносно рано (до 12-річного віку) і закінчилися відносно пізно (після 55 років).
До негативних чинників належить стрес (зокрема ним пояснюють підвищену частоту виникнення раку грудей серед жінок, які працюють у нічну зміну), алкоголь (що більше й регулярніше людина «вживає», то вищий ризик) і гормонально-замісна терапія (вона зменшує неприємні симптоми під час менопаузи), особливо, якщо вона проводиться протягом тривалого часу — роками, а то й десятиріччями.
Помічено також позитивний зв’язок між захворюваністю і зайвою вагою, хоча дані щодо цього поки не остаточні — є думка, що шкідливою є не «надвага» сама по собі, а гормон естроген, рівень якого у повних жінок часто буває підвищеним. Той факт, що у багатьох азіатських країнах рак грудей поки що поширений значно менше, аніж у європейських і північно-американських, породжує гіпотези про вирішальний чинник харчових уподобань. Зокрема багато учених вважають, що «протиракова дієта» містить у собі олію (насамперед оливкову), сою, морепродукти, овочі та фрукти і виключає (або принаймні включає істотно меншою мірою) тваринні жири.
Недавні дослідження показали: ризик захворіти на рак грудей підвищується у курців (на 40% після 11-річного і більше стажу, причому ризик знову знижується, якщо жінка кидає курити). Сильно збільшує ризик захворіти радіоактивне опромінення, особливо в ділянці грудної клітки, і вже дуже небезпечно, якщо йому піддалася дівчинка в період розвитку молочних залоз. А от вагітність і пологи впливають благотворно: що більше дітей народила жінка у віці до 30 років, то нижчі її шанси захворіти.
Ризик захворіти зменшується, якщо жінка веде активний спосіб життя і регулярно займається фізичними вправами. Увага, батьки! Особливо позитивно впливає на майбутнє здоров’я дівчаток фізична активність у дитинстві і ранній юності, тож дуже доречно заохочувати заняття дочок спортом, танцями, рухливими іграми тощо.
Комерція як інструмент пропаганди здоров’я
Рожева стрічка, зав’язана в бант — загальноприйнятий міжнародний символ боротьби з раком грудей, — дійшов уже й до нас. Чому стрічка? Чому рожева? Найпростіша і найбільш правильна відповідь — так склалася. На початку минулого століття, завдяки популярній народній пісні, у Штатах з’явився образ жовтої стрічки як символ солідарності з жертвами війни. 1979 року, коли терористи в Ірані захопили і понад рік тримали в заручниках групу американців, дружина одного з них пов’язала жовті стрічки на деревах біля їхнього будинку, і символ «поширився» і на жертв тероризму. 1991 року до жовтої стрічки додалася червона — як знак солідарності з жертвами СНІДу і боротьби з «чумою ХХ століття». Придумати рожеву стрічку як аналогічний символ для раку грудей було вже неважко. Втім, спочатку вона була кольору персика: такі стрічки прикріплювала до своєї петиції проста жінка на ім’я Шарлотта Хейлі. У неї були власні рахунки з раком грудей — від нього померли її бабуся, сестра і дочка. Вона хотіла привернути увагу суспільства до того, що тільки мала частина бюджету Національного інституту ракових досліджень йде на програми, пов’язані з раком грудей. Шарлотта Хейлі майструвала «листівки зі стрічками» власноруч, сама ж роздавала їх усім, хто брав, у супермаркетах й інших велелюдних місцях, розсилала в редакції ЗМІ і знаменитостям... Коротше, демонструвала приклад класичних «коренів трави»: цим терміном називають на Заході отакі народні, «низові» ініціативи окремих громадян і громадянок.
Приблизно в цей же час дві інші жінки більш високого соціального рангу — головна редакторка жіночого журналу «Сама» Александра Пенні і глава косметичної імперії «Есте Лаудер» Евелін Лаудер (старша невістка засновниці, котра також перенесла рак грудей) вирішили розгорнути широку просвітницьку і благодійну кампанію і запропонували Хейлі увійти до їхньої команди. Та відмовилася — не схотіла брати участь у надто комерційному проекті. Отоді, після переговорів за участю адвоката, і було запроваджено рожеву стрічку. Сьогодні здається, що інакше й бути не могло: у сучасній західній культурі рожевий колір вважається споконвіку жіночним, а рак грудей — хвороба особлива, котра зазіхає на один із базових атрибутів жіночності...
Хай там як, а півтора мільйона випущених у продаж восени 1992 року косметичних наборів від «Есте Лаудер» із рожевою стрічкою і ламінованою листівкою з інструкцією, як проводити самообстеження грудей, пішли на ура. Понад двісті тисяч покупниць заповнили і повернули вкладені з цією метою бланки, що закликали уряд збільшити фінансування досліджень причин і методів запобігання та лікування раку грудей.
Протягом перших п’яти років після початку цієї комерційно-просвітницької кампанії федеральне фінансування дослідницьких програм, пов’язаних із раком грудей, збільшилося вчетверо, а відсоток жінок, які звертаються до лікаря з нагоди щорічного обстеження, включаючи мамографію, подвоївся.
* * *
В Україні інша ситуація й інші проблеми. Однак американський досвід може бути корисним і нам. Головне, нам усім потрібно усвідомити, що мовчання на цю тему — не золото. Замість страху і сорому нам потрібна національна програма з привернення уваги й інформування тих, хто ще здоровий, і з ранньої діагностики й ефективного лікування тих, хто вже захворів. Адже поки що, як твердять фахівці, 35—40% наших жінок звертаються до лікаря запізно, коли хвороба вже перейшла в третю чи навіть четверту стадію. Нагадую, що рак лікується і на цих стадіях, просто шанси на успіх нижчі, аніж коли його «давлять у зародку».
І ще один важливий момент. У багатьох наших публікаціях на цю тему, особливо в інтерв’ю з лікарями, звучить один і той же рефрен: люди самі винні — не піклуються про своє здоров’я, не виконують рекомендацій лікарів, не перевіряються тощо. Така оцінка принаймні неточна — коли зважити на наш стан пропаганди здоров’я (багато людей можуть просто не знати, що і як треба робити!) і на те, як працює наша медицина. Такий підхід є хибним і несправедливим із погляду психології. Річ у тім, що людям властиво ховати думки про неприємне в найвіддаленіших кутках свідомості. Ми такими зроблені! І що казати, коли у нас лікарі в масі своїй курять — включаючи і тих, хто картає жінок, які пропускають обов’язковий щорічний огляд гінеколога й обов’язкове щомісячне самообстеження грудей. Людей треба не звинувачувати, а допомагати їм, зокрема й піклуватися про себе.