Досвід, подібно до ліхтаря на кормі корабля, освітлює лише пройдений нами шлях.
Семюел Колрідж
У №35 (256) «ДТ» (1999 р.) у статті «Проти серйозних хвороб — серйозні засоби» я писав про препарати, застосування яких для лікування онкологічних хворих на міжнародній конференції з симптоматичних методів лікування раку (Швейцарія, 1997 р.) було визнано неефективним.
Співробітники протипухлинного науково-лікувального фітоцентру «Фенікс», котрі застосовують для лікування онкохворих один із названих у вищезгаданій статті препаратів — флараксин (через неправильний переклад його названо флариксеном), познайомили мене з історіями хвороб своїх пацієнтів. До них по допомогу звертаються переважно літні люди, котрі пройшли лікування в онкодиспансері й виписані додому в зв’язку з неефективністю продовження подальшого курсу. Лікарі, розписавшись у своєму безсиллі, відправляють хворих додому помирати. Як відомо, у людей похилого віку ріст багатьох пухлин відбувається значно повільніше, ніж у молодих. Після встановлення діагнозу такі хворі часто живуть не один рік і вмирають не від раку. Тож бездоказове твердження про продовження їхнього життя на тижні й місяці, на мій погляд, некоректне. А ось поліпшення якості життя хворих після одного чи кількох курсів лікування флараксином підтверджено документально. (На жаль, у дослідженнях не брала участі контрольна група, наявність якої дозволила б виключити вплив чинника плацебо.)
У Національному медичному університеті ім. О.Богомольця проведено вивчення впливу лікування препаратом флараксин на показники функціонування різноманітних ланок імунної системи в 47 хворих з онкологічною патологією в III—IV стадії (у 10 хворих рак легенів, у 9 — шлунка, у 12 — молочної залози, у 6 — сигмоподібної та прямої кишки, у 10 — органів жіночої статевої сфери. Вік хворих не вказано. Контрольної групи не було). Висновок: «Наявний системний імунодефіцит, обумовлений пухлинним процесом, піддається позитивній корекції. Відновлення за допомогою цього препарату функціонування головних ланок імунного процесу супроводжується поліпшенням загального клінічного стану хворих, приводить до зниження, а в ряді випадків і до виключення метастатичного процесу, зменшення розміру пухлини». Висновок про ефективність лікування зроблено на основі аналізу крові, проведеного лише через два тижні після закінчення лікування флараксином. Порівняємо одержані результати з результатами досліджень відомого угорського онколога Ференці, проведених ним ще в 1955—1959 роках. Звичайним червоним буряком було проліковано 56 невиліковних хворих із злоякісними пухлинами різної локалізації. На другому-п’ятому тижні в усіх хворих пухлина зменшувалася в об’ємі, хворі поправлялися в середньому на 10 кілограмів, їхнє самопочуття й апетит істотно поліпшувалися, ШОЕ (швидкість осідання еритроцитів) знижувалося майже до норми. Нібито все добре, але після припинення лікування невдовзі наступав рецидив. І таких досліджень застосування препаратів рослинного походження (із чистотілу, дубової кори, плодів сумаху дубильного, ламінарії, насіння дерева семекарпус анакардовий, ялівцю звичайного тощо) та їхніми комбінаціями з лікарськими препаратами, які давали тимчасовий позитивний ефект, безліч. А стосовно «виключень метастатичного процесу», що спостерігалися в ряді випадків через два тижні після початку лікування, то залишається тільки шкодувати, що спостереження не було продовжено....
На кафедрі онкології Кримського медичного університету ім. С.Георгіївського під керівництвом професора Володимира Єфетова з травня 1998 р. до вересня 2000 р. було проведено розширені клінічні дослідження флараксину на 104 онкохворих (у 26 чоловік — рак легенів, у 19 — молочної залози, у 28 — шийки матки, у 31 — меланобластома; усі діагнози підтверджено гістологічним дослідженням). Висновок: «Загальні сумарні дані про лікування наводити недоцільно, позаяк ефективність препарату виявилася різною залежно від локалізації первинної пухлини. Загальний висновок можна зробити тільки про те, що флараксин є нетоксичним препаратом, який покращує загальний стан і якість життя переважної більшості хворих за винятком пацієнтів, що перебували в дуже важкому стані». На жаль, у звіті нічого не говориться про наявність контрольної групи, а без неї не можна виключити чинник плацебо.
Головний лікар і науковий керівник центру «Фенікс» Анатолій Ткаченко переконаний в ефективності лікування онкопатологій флараксином. За його словами, не тільки він, а й інші лікарі одержали позитивний ефект при застосуванні препарату для лікування онкохворих. Лікування флараксином проводилося на тлі прийому хворими біологічно активних харчових добавок «Фітомакс» (натуральні продукти, виготовлені за унікальною технологією екстракції), розроблених у центрі «Фенікс».
Дослідження, проведені у відділі проблем інтерферону й імуномодуляторів Інституту мікробіології та вірусології НАН України на гризунах, показали, що флараксин стимулює продукування інтерферону й чинника некрозу пухлини. На думку А.Ткаченка, застосування препарату повинно перешкоджати розвитку пухлинного процесу, метастазуванню. Отже, дозволить збільшити тривалість життя тяжко хворих людей. Він пропонує застосовувати його як складову комплексної терапії онкологічних захворювань тоді, коли інші методи лікування неефективні або протипоказані. За його словами, отриманий позитивний ефект застосування флараксину як при підготовці хворих до операції, так і водночас із проведенням хіміотерапії. Директор центру «Фенікс» Михайло Количев навів приклад лікування тяжко хворої жінки, котра після закінчення прогнозованого лікарями терміну життя прожила ще чотири з половиною роки. Через два місяці лікування флараксином вона поправилася на десять кілограмів і повернулася до нормального життя. Увесь цей час вона обходилася без наркотиків.
Сучасна медицина для знищення ракових клітин застосовує цитостатики (лікарські засоби, що пригнічують ділення клітин). Приміром, екстракцією з рослин виду Vinca (барвінок) отримано такі відомі препарати, як вінкристин і вінбластин. Усі цитостатики — отрути. Ушкоджуючи імунну систему організму, вони можуть зробити його легко вразливим для армії бактерій і вірусів. Якість життя хворого, що проходить курс хіміотерапії, залишає бажати кращого: облисіння, втрата апетиту, криваві блювоти й поноси, виразки на шкірі стіп і долонь, часті запаморочення, зниження слуху, ослаблення статевої функції, іноді спостерігаються порушення роботи печінки й нирок, легенів і серця. Добре ще, що всі ці «дива» ніколи не виявляються усі разом.
Лікування цитостатиками застосовують і до, і після хірургічного чи радіологічного втручання. Це робиться з метою знищення метастазів, які при запущеній хворобі розносяться рухом крові по організму. Аби вбити клітину, що стала раковою, необхідна отрута. Але вона, на жаль, убиває разом із переродженими і здорові клітини. Саме тому тепер у лабораторіях учених йде посилений пошук засобів, що захищають нормальні клітини від дії отрут. Міжнародний онкологічний консиліум вважає: «Сьогодні проведення хіміотерапії без захисних засобів вважається в сучасній медицині заподіянням важких каліцтв і в деяких країнах Європи та США навіть переслідується в судовому порядку».
Флараксин розроблено групою вчених Інституту фармакології і токсикології АМН України під керівництвом професора Івана Кулика, на жаль, нині покійного. Препарат зареєстровано в Україні та Росії як засіб для лікування меланом. Він відомий ще з 1979 року, коли був уперше застосований для лікування цих захворювань київським професором І.Куликом.
Клінічні випробування й обсерваційні (обсервація — спостереження) дослідження свідчать — флараксин малотоксичний. Але це ж говорить і про те, що він не знищує ракові клітини.
А.Ткаченко вважає: флараксин стимулює імунну систему. Та чи може імунна система допомогти в боротьбі проти раку? На превеликий жаль, вельми незначно. Річ у тому, що вона переважно захищає організм від мікробів і вірусів. З раковими клітинами імунна система практично не воює. Стимулювання її призведе до збільшення кількості захисних елементів, а перевищення їхньої норми у свою чергу призведе до ослаблення організму й уже нового його захворювання. Надії А.Ткаченка на інтерферон навряд чи виправдані: в активних дозах він не тільки не діє на пухлинні віруси, а й пошкоджує нервові клітини.
Сьогодні, попри серйозні негативні наслідки застосування хіміотерапії, вона в більшості випадків є найбільш ефективним і доступним засобом боротьби з раком. Придбання всіма пухлинами резистентності (стійкості) до всіх препаратів, до яких вони були чутливі до початку лікування, значно ускладнює роботу хіміотерапевтів. Для успішного проведення лікування сьогодні їх необхідно мати цілий набір. Зустрічаються й полірезистентні пухлини, проти яких препарати ще не створено. Проти одного й того самого виду пухлин, але різної локалізації, застосовують різні хіміопрепарати. Мало того, для однієї й тієї самої пухлини на різних стадіях розвитку теж часто застосовують різні препарати. Тож ефективність застосування одного малотоксичного препарату проти всіх пухлин різної локалізації протягом повного курсу лікування викликає сумніви. Це, власне, підтверджують і клінічні дослідження, проведені на кафедрі онкології Кримського медуніверситету під керівництвом професора В.Єфетова.
Розмови про те, що під дією флараксину ракові пухлини починають розсмоктуватися, із погляду сучасної медицини, винятково малоймовірні: для цього необхідно водночас змінити геноми великої кількості ракових клітин. Сьогодні ніхто не знає, як це зробити. Але, як відомо, у літературі описано багато випадків самозцілення.
Доктор Корнеліус Моерман із Нідерландів вилікував свого першого пацієнта від раку шлунка ще 1940 року. Дієту, запропоновану ним, було затверджено міністерством охорони здоров’я країни як метод лікування злоякісних новоутворень лише 1987 року. А 1989 року міністерство охорони здоров’я Голландії опублікувало звіт про порівняльне випробування різних методів лікування раку. З 350 ракових хворих 35 чоловік вилікувано тільки антираковою дієтою доктора Моермана, причому 10 із них до початку лікування було визнано офіційною медициною невиліковними. Моермана підтримав двічі лауреат Нобелівської премії Лайнус Полінг. Він разом із Івеном Камероном дійшов висновку, що рак можна лікувати прийомом мегадоз вітаміну С.
Сорокарічного англійця Френсіса Чічестера лікарі присудили до смерті від раку. Він вирішив наостанок пожити на своє задоволення й подався подорожувати. Сніжна лавина в горах Швейцарії поховала під собою гірську хатину, у якій він перебував і де з їстівних запасів був лише мішок цибулі й часнику. Коли рятувальники звільнили його з полону, термін відпущеного Чічестеру життя вже давно минув. Почувався він просто чудово. Після цього він вперше у світі сам здійснив кругосвітнє плавання на яхті. Чи саме застосування в їжу тільки часнику й цибулі вилікувало Ф.Чічестера? Цілком можливо, що причиною цього стали не самі продукти харчування, а спосіб життя, що відповідає якимось основним рекомендаціям австрійського цілителя Р.Бройса, американського доктора М.Герсона, японського професора Кацудзо Ніші й інших авторів неотруйних методик лікування.
Документи незаперечно свідчать: окремі хворі після лікування нетрадиційними методами позбувалися раку.
Наш знаменитий земляк академік Ростислав Кавецький збирав інформацію про випадки самозцілення. Американці Керіл Гірцберг і Марко Ян Барах недавно видали книжку, де описали багато випадків самозцілення від раку. Професор А.Шабанов упевнений: «Самочинного зцілення при раку не буває». То що це — диво? Але як говорив ще в XII столітті галицький князь Владимирко: «У наш час див не буває». А в наш — і поготів. Тож логічно припустити: якщо це не результат помилкової діагностики, то під личиною раку приховується цілий ряд доброякісних пухлин або пухлиноподібних утворень, які неможливо відрізнити від нього на сучасному рівні розвитку медицини. І саме вони й піддаються лікуванню неотруйними препаратами.
Відсутність систематичності, суворих наукових методів дослідження й дотримання усіх вимог, що висуваються до них, якісної оцінки результатів лікування застосовуваних методик і препаратів призводять до того, що висновки про їхню ефективність часто відбивають лише суб’єктивну думку авторів.
Людський організм винятково складний. Відомо, що в міру зростання складності системи наша спроможність формулювати точні, змістовні твердження, які дозволяють прогнозувати її поведінку (моделювати систему) при зміні зовнішніх умов, зменшується до нуля. А либонь медицині ще не все ясно в роботі організму. Саме тому професор Девід Едді з Медичної школи університету Дьюка стверджує, що 80% алопатичного лікування не має наукового обгрунтування. Сучасній людині загрожує понад 10000 хвороб і 70000 симптомів і синдромів, і ця кількість зростає з року в рік. Розібратись у величезній «купі» намагаються лікарі трішки менш як 80 спеціальностей. Важко не погодитися з хірургом Юлієм Креліним, котрий вважає, що «медицина — симбіоз мистецтва й ремесла. Науки, суворо кажучи, у ній мало». Тільки кращі з найкращих стають асами, досягають артистизму у своїй справі. Основна ж маса залишається ремісниками. Тож було б логічніше, щоб первинний прийом хворих вів професор, а спостереження за лікуванням здійснював рядовий лікар. Треба думати, зменшилася б кількість діагностичних помилок.
За словами Бориса Золотова, при проведенні в Ярославській області перевірки правильності постановки діагнозів фахівцями з професійною медичною освітою, з’ясувалося, що правильні діагнози ставляться лише в 14—16% випадків. Думаю, що в Україні справи не набагато кращі.
Велика кількість найрізноманітніших захворювань, схожість їхньої симптоматики, особливо на ранніх етапах розвитку, варіантів перебігу, відсутність специфічних критеріїв розпізнавання багатьох із них, наявність супутніх хвороб є далеко не повним комплексом проблем, що ускладнюють визначення діагнозу. Механізми розвитку патологій розкрито лише почасти, а на фінал хвороби впливає багато інших чинників (генетичні, фізичні й соціальні). Тож постановка діагнозів навіть добре вивчених на сьогодні захворювань, а тим паче раку, який на ранній стадії розвивається безсимптомно, справа винятково складна. На жаль, помилкові діагнози зустрічаються досить часто. Хворого просто не від того лікують. Результати відповідні... Тож окремі хворі, котрим поставлений діагноз «рак», навіть на основі патогістологічного дослідження біопсійного (прижиттєво вирізаних шматочків тканин або органів для мікроскопічного дослідження) матеріалу, можуть вилікуватися.
Головний патологоанатом МОЗ України П.Червяк вважає, що розбіжність між клінічними та патолого-анатомічними діагнозами становить усього 10—15%. Навіть фахівці найвищої кваліфікації, яких залишилося небагато, іноді помиляються. А оскільки патологоанатомами в Україні працюють за сумісництвом і окулісти, і гінекологи, і лікарі інших фахів, котрі, до речі, часто не мають необхідного обладнання та реактивів, то названі цифри починають викликати сумнів. (А коли врахувати, що частина патологоанатомів підпорядковується головним лікарям лікарень, які лише в рідкісних випадках не зацікавлені в тому, аби діагнози збігалися, то сумнів ще більше посилюється...)
Тільки за останні декілька років у світі було запропоновано десятки нових протиракових препаратів, але при скрупульозних дослідженнях переважну більшість їх було забраковано. Тому слід провести ретельні клінічні випробування флараксину в кількох онкологічних інститутах. Цікавим є також порівняльне дослідження ефективності лікування меланом флараксином і вакциною, створеною групою вчених із Медичного центру Нью-Йоркського університету в клініці доктора Бістріна. Можливо, флараксин допоможе тій частині хворих, у котрих сьогодні діагностують рак, а завтра, можливо, з’ясують, що це цілком інше захворювання…