ЧИ ПО КИШЕНІ НАМ БІОЕТИКА?

·

· Свобода від дискомфорту.

· Свобода від болю, ран, хвороб.

· Свобода від страху і стресів.

· Свобода нормально жити.

Дорогий читачу, вам подобаються ці «п’ять свобод»? Не сумніваюся, що ви скажете «так». Може, додасте з жалем, що зараз ці свободи недоступні більшості людей на земній кулі. А якою буде ваша реакція, якщо скажу, що ці «п’ять свобод» стосуються не людей, а тварин і включені у Конвенцію Ради Європи про захист прав «братів наших менших»? Група експертів, що розробила їх, виходила з переконання: кожна тварина — «... особистість, якій дороге її одне-єдине життя». Що ви скажете тепер?

Не поспішайте з висновками. Послухаємо фахівців, які брали участь у міжнародному симпозіумі «Біоетика на порозі III тисячоліття», що відбувся нещодавно в Харківському національному університеті імені В.Каразіна. Тут зібралися як науковці — біологи, медики, педагоги, філософи, екологи, так і практики агропромислового комплексу, представники громадських організацій.

Тварини, яких ми їмо

— Нинішні сільськогосподарські тварини, а їх мільярди в усьому світі, лише мутантні відбитки своїх диких предків, — так розпочала свій виступ професор Шейла Греєм, виконавчий директор Міжнародного товариства захисту тварин (WSPA), яка представляла на симпозіумі також організацію «Співчуття в сільському господарстві» (CIWF). — В умовах інтенсивних систем вирощування вони ведуть життя, сповнене злигоднів, болю та стресів, і в муках гинуть. Ось тільки окремі приклади.

Мільйони молочних корів, що утримуються на фермах, потерпають від запалення молочної залози, туберкульозу та інших захворювань. Кількість цих хвороб зростає через нещадну експлуатацію тварин заради все вищих надоїв. Здорова корова може прожити тридцять і більше років. А середня тривалість життя корів, яких вирощують інтенсивно, лише п’ять років. Вони гинуть, як каже англійський ветеринар Джон Уебстер, повністю виснаженими.

Маленькі поросята утримуються зазвичай у переповнених стійлах. За таких стресових умов вони починають кусати одне одному хвости, завдаючи собі шкоди. За висновками фахівців, поява такої агресивної навички — результат недоліків системи їх вирощування: тісняви, поганої вентиляції, нудьги, неможливості задовольнити інстинкт гри, властивий усім молодим істотам. Щоб уникнути збитків від падежу тварин, власники «фабрик з виробництва м’яса» тепер просто обрізають їм хвости.

Сучасна курка-бройлер росте так швидко, що досягає забійної ваги (два кілограми) всього за шість тижнів. Ноги цих птиць не можуть втримати величезного тіла, вони страждають від болю і виразок на грудях, оскільки більшу частину свого життя проводять лежачи на підлозі. А курок-несучок поміщають на все життя в клітку, де на кожну припадає площі менше, ніж аркуш паперу. І це при розмаху крила 70—80 сантиметрів! Щоб вони не клювали і не калічили одна одну, їм відрізають кінчики дзьобів розпеченими інструментами.

Вам жаль цих тварин? Чи ви заперечите, мовляв, найважливіше — потреби людини, царя природи?

Тоді замислимося над іншим: яким же чином сучасному агробізнесу вдається утримувати таку кількість тварин в умовах тісняви і скупченості без епідемій? Дуже просто — їм уводять вакцини й антибіотики. Частина цих ліків залишається в організмі тварин, м’ясо або молоко яких ми потім споживаємо. Відтак ми не лише забруднюємо своє внутрішнє середовище непотрібними препаратами, а й наділяємо патогенні мікроорганізми витривалістю до антибіотиків. А ще ж існує небезпека споживання з продуктами тваринництва гормональних препаратів.

Гадаю, далеко не всім читачам відомі ці та багато інших явищ такого роду. Як і той факт, що розвинені країни Заходу вже багато чого досягли в боротьбі за «п’ять свобод» для тварин. Так, в Англії діє закон, яким заборонено телят тримати в боксах (із 2006 року ця заборона поширюється на всю територію ЄС). В Англії та Швеції існує заборона на утримання свиноматок у вузьких стійлах і на ланцюгу. З 2012 року в країнах ЄС буде заборонено утримувати курок-несучок у голих і тісних клітках, а вже зараз не дозволяється використовувати у тваринництві ряд антибіотиків.

Але найголовніше — 1997 року у Звід законів Європейської співдружності ввели протокол, що проголошує: «...сільсь-когосподарські тварини — не продукти, а істоти, здатні відчувати і страждати.

Інший напрямок біологічної етики безпосередньо пов’язаний з досягненнями самої науки, наприклад генної інженерії.

Справді, робота генетиків трохи схожа тут на роботу інженера — вони виділяють із різних ДНК окремі фрагменти і складають із них нові генетичні конструкції, щоб помістити їх потім у клітину-реципієнта. В результаті цих маніпуляцій вона набуває нових властивостей. Так було отримано клітини бактерій E.coli, що мають здатність синтезувати інсулін або інтерферон. Розроблені на їхній основі препарати врятували безліч людських життів.

Однак біологи з самого початку попереджали: вільні маніпуляції генами можуть призвести до появи організмів із новими, не контрольованими людиною властивостями. Тому 1957 року на конференції в Ассиломарі (США) вирішили, що генно-інженерні роботи можна проводити лише в спеціальних лабораторіях, а до досліджень допускати лише тих, хто склав іспит з генетичної безпеки. Але захисні заходи виявилися дуже дорогими, тоді як за десятки років не було зафіксовано жодного випадку якоїсь шкоди для людини. Понад те, виявилося: трансформовані в такий спосіб клітини настільки вразливі, що потребують особливо дбайливого ставлення. Чимало планів (не так давно вони активно обговорювалися й в Україні), наприклад, отримати пасльонову рослину-химеру, на стеблах якої росли б помідори, а на корінні — картопля, на жаль, не справдилося.

Небезпека може чатувати нас попереду. Вже створені трансгенні організми, та ж таки картопля, яка не боїться колорадського жука, мають настільки істотні переваги перед традиційними, з погляду продуктивності чи інших корисних властивостей, що дослідження в цьому напрямі лише розширюватимуться. Настала черга і тварин. Наприклад, американські дослідники повідомили: їм вдалося отримати трансгенну свиню з коров’ячим гормоном росту. Досягнення науки? Безумовно. Але такі хрюші-акселерати хворіють на виразку шлунка, хвороби нирок і печінки, артрит, втрату координації, діабет і часткову сліпоту. Ви хочете їсти відбивні з цієї бідолашної тварини?

Юридичний статус ембріона

А скільки нерозв’язаних морально-етичних проблем досі існує в практиці використання репродуктивних технологій!

Штучне запліднення дало щасливу можливість мати дітей подружжям, доти приреченим на бездітність. Лише в Харкові народилося понад тисячу дітей «із пробірки». Але, допомагаючи людям, медики наштовхуються на велику кількість етичних, психологічних та правових питань. Скажімо, чи має якесь право на дитину, котра з’явилася на світ, чоловік або жінка, які стали донорами репродуктивних клітин? А так звана сурогатна мати, що виносила і народила чужу дитину?

— Але існує менш очевидна проблема статусу самого ембріона, — говорить директор Інституту кріобіології та кріомедицини НАН України, академік НАН України професор Валентин Грищенко. — Репродуктивні технології приводять до отримання відразу кількох життєздатних ембріонів, частина яких потім не використовується. На підставі яких критеріїв має вестися добір і що робити з рештою? Як ними розпорядитися, якщо подружжя відмовилося від «зайвих» ембріонів? Поза організмом без кріоконсервації вони гинуть через кілька діб. Дати їм загинути? А якщо зберегти, то на який термін? Який юридичний статус передімплантаційного ембріона людини? Хто має вирішувати його долю, поки він живий?

Харківські фахівці виступили на симпозіумі з пропозицією створити в Україні комітет з медико-біологічної етики, який розглянув би кілька положень.

1. Зародки, на яких проводилися будь-які маніпуляції з дослідницькою метою, не можуть бути імплантовані жінці.

2. Не допускаються (за винятком цілей генотерапії) дослідження, спрямовані на зміну генетичної структури статевих клітин і ембріонів людини, створення химер з іншими клітинами.

3. Запліднення яйцеклітин людини тваринними і перенесення ембріонів людини у тварин неприпустиме.

4. Тривалість збереження кріоконсервованих статевих клітин та ембріонів людини, а також їхня подальша доля визначаються лише за погодженням із їхніми власниками.

5. Із найбільш ранніх стадій розвитку ембріон людини має перебувати під охороною закону, для чого необхідно виробити спеціальне законодавство про його статус.

Схоже на голлівудську фантастику? А насправді — реальна дійсність.

Ти клон і я клон...

Термін «клонування» ввійшов у повсякденний словник три роки тому, коли фахівці Рослінського інституту в маленькій Шотландії повідомили про існування вівці Доллі, яка з’явилася на світ методом безстатевого розмноження. Експериментатори взяли клітину з грудної залози шестирічної вагітної вівці, витягнули з неї ядро й пересадили його в попередньо очищену від власного ядра яйцеклітину іншої вівці. Так з’явилася Доллі, генетична інформація якої ідентична інформації вівці-донора.

— У молекулі ДНК зберігається вся інформація про кожного індивідуума, — каже співробітник Харківської медичної академії післядипломної освіти В.Россихін. — Тому говорити про смерть людини, поки цілий її генетичний матеріал, передчасно. В кожному разі теоретично. Зберігати готу вчені вже можуть. Тепер вони пробують відродити програми інформаційних молекул, щоб із малесенької частки збереженої тканини відновити тіло мертвої людини, повернувши йому, можливо, і свідомість, і пам’ять.

На думку багатьох фахівців, відтворення такого складного організму, яким є людина, — всього лише питання часу. Вже сьогодні створено клони варана, теляти, поросяти, інших тварин. Клонування людини відкриває перед нашою цивілізацією принципово нові можливості: відроджувати талановитих людей, розв’язати проблему заміни зношених органів і частин тіла, збереження рідкісних тварин. А найголовніше — відкриває зовсім нові еволюційні, генетичні, інформаційні та інші наукові можливості.

Теорія клонування людини ось-ось перейде у стадію практика і порушить цілу низку проблем. Як оцінити знищення життєздатного, але не використаного клона? Хто має право приймати рішення про його знищення? Які права дітей-клонів? Кого слід вважати матір’ю і батьком? Чи можуть донори спадкового матеріалу свідомо обмежувати мету свого донорства, наприклад, «тільки для народження дитини», «тільки для експериментів» або «для вирощування органів для потреб трансплантації»? Чи припустиме байдуже ставлення донорів до своїх гот? Що робити з бракованими клонами? І взагалі — давати «зелене світло» клонуванню людини чи ні?

Протокол до Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину вже в першій статті забороняє «...будь-яке втручання з метою створити людську особу, ідентичну іншій, що живе або жила колись». На сьогодні протокол підписали дев’ятнадцять держав із сорока. Серед них немає України, Росії, Німеччини, Литви та Білорусі. В Англії, яка завжди відстоювала свободу наукових досліджень, дозволено клонування, але з використанням людських ембріонів, привезених з інших (!) країн. У США діє заборона на клонування людини.

Однак чимало фахівців спираються в цьому питанні на принцип, який проголошує етичним усе, що сприяє «пом’якшенню болю» і спрямоване на «збільшення загального щастя». Існує також думка, що клонування з найрізноманіт-нішими цілями неминуче в тих країнах, де охорона здоров’я та наука перебувають у руках приватних компаній. Оскільки воно, як і інші медичні послуги, улягатиме законам ринку.

Біоетика — розділ біології чи філософії?

На симпозіумі в основному було представлено доповіді, присвячені двом аспектам: ставленню людини до собі по-дібних і ставленню людини до будь-яких істот, що здатні відчувати. Окрім вищезгаданих проблем, обговорювалися також можливості експериментів над тваринами, методи їх умертвіння, охорона дикої фауни, знищення «шкідливих» видів тварин, утримання їх в зоопарках, викладання біоетики в школах і вузах тощо.

— Перед біоетикою стоять сьогодні, на мій погляд, кілька головних завдань, — каже директор НДІ біології Харківського національного університету професор Анатолій Божков. — Це — оцінка наслідків впровадження наукових відкриттів (тобто обгрунтований далекосяжний науковий прогноз), розробка самої концепції біоетики і формування біоетичної ментальності з допомогою освіти. Мета біологічної етики — максимальне наближення до морального розв’язання біологічних проблем задля збереження життя на планеті. Ні жорстокий утилітаризм, ні сентиментальний синдром однаково не годяться — ми повинні виходити з реальної користі застосовуваних нині біотехнологій, одночасно оцінюючи потенційну шкоду. Сьогодні людині все частіше доводиться вибирати не між добром і злом, а між меншим та більшим злом.

Трудність у тому, що всі проблеми, про які йшлося на симпозіумі, — наслідок неприборканих інстинктів нomo sapiens. Ні скорочення чисельності диких тварин, ні клонування, ні біотехнологій, ні репродуктивних технологій не було б, якби людина не мала закладеного природою прагнення жити, розмножуватися й пізнавати. Цього не уникнути, це закладено в біологічних системах, в еволюції, у здатності розвиватися. Щораз, прагнучи зробити добро, ми, на жаль, створюємо нові проблеми. Інтенсивні технології у тваринництві або лікарська алергія — хіба це не побічний результат благої мети — нагодувати й вилікувати?

«Усе, що може бути зроблено для моментальної користі людини, буде зроблено» — така сьогоднішня наша мораль, яка вже дала свої плоди і в інших науках, наприклад у фізиці при створенні атомних станцій.

Чи зможемо ми змінити таку мораль? Гадаю, це значною мірою питання ціни. Скільки кожен із нас і суспільство в цілому готові заплатити — у прямому й переносному значенні цього слова — за дотримання п’яти прав тварин, про які йшлося на початку? А за створення сучасного запо-відника? Відмову від медичних експериментів на тваринах? Притулок для бездомних собак? Введення біоетики до програми шкіл та вузів? Видання відповідних підручників та іншої друкованої продукції? Яким тягарем ляже це на бюджет держави? Чи по кишені нам біоетика? Економічної сторони проблем симпозіум не торкався, хоча, напевно, вони особливо важливі для країн, де не дуже дотримуються і прав людини.

До речі, під час двогодинної акції на захист тварин, проведеної біля університету в рамках симпозіуму, громадяни пожертвували на цю шляхетну справу ...трохи більше двадцяти гривень.

Та все ж певний рух уперед помітний. Вирішено, що відтепер симпозіуми з біоетики проводитимуться в Харкові кожні два роки. Створено харківську асоціацію з біоетики, у рамках якої фахівці з різних галузей науки працюватимуть над створенням концепції, втілюватимуть у життя її постулати, виступатимуть із законодавчими ініціативами. Чи зміниться щось до наступного симпозіуму з біоетики — 2002 року? Як то кажуть, поживемо — побачимо.