За останнє десятиріччя населення України зменшилося більш ніж на 3 мільйони чоловік. Загальна тенденція динаміки смертності українців характеризується великою смертністю людей працездатного віку. Зростає захворюваність населення. Особливу тривогу викликає погіршення здоров’я дітей та підлітків.
Понад 70% дітей дошкільного віку мають серйозні відхилення за показниками здоров’я, до кінця школи ця сама тенденція відзначається більш ніж у 90% випускників.
Кількість хворих серед 16—17-річних підлітків останніми роками збільшилася на 15%, а наркоманів та токсикоманів зросла в 6—19 разів, а кількість алкоголіків — у 3—6 разів. На початку нового тисячоліття в Україні кількість інвалідів досягла 2 мільйони чоловік.
Прямі й опосередковані економічні втрати держави, спричинені захворюваністю, яка зростає, збільшенням смертності, поширенням негативних явищ серед молоді, становлять не менше 15% валового національного продукту.
Таким чином, питання здоров’я населення України в даний час трансформувалося в проблему, яка загрожує національній безпеці держави.
Легше попередити
Протягом останніх десяти років практично все населення України перебуває в стані найтяжчого психоемоційного та соціального стресу, пов’язаного з наслідками чорнобильської трагедії і різкого зниження життєвого рівня. У результаті відзначається зростання депресій, алкоголізму, тютюнопаління, реактивних неврозів, злочинності. Цілком зрозуміло, що необхідно терміново приймати негайні заходи з поліпшення стану здоров’я, формування нових ціннісних орієнтирів усіх верств населення, істотно підвищувати ефективність функціонування тих систем держави, які безпосередньо відповідають за здоров’я населення. Такими системами, як відомо, є система охорони здоров’я та система фізичного виховання та спорту. Їх пріоритетність визначена програмою «Фізичне виховання — здоров’я нації», затвердженою указом Президента України від 1 вересня 1998 року, розділом «Здоров’я нації через освіту та фізичне виховання» Національної доктрини освіти України. Нещодавно Кабміном затверджено міжгалузеву програму, розроблену Мінздоров’ям, за назвою «Здоров’я нації».
Переконаний: з огляду на затяжну економічну кризу в країні та як наслідок слабкий фінансовий потенціал України, у даний час неможливо розвивати ефективно систему охорони здоров’я та фізичної культури й спорту одночасно. Оскільки, по-перше, система охорони здоров’я значно більш фінансово залежна — сучасні методи лікування багатьох хвороб коштують надто дорого, по-друге, ця система через свою усталену ідеологію скоріше схильна лікувати, ніж попереджати хвороби. Фізична культура та спорт значно менш фінансово залежні та є ефективним превентивним засобом підтримки та зміцнення здоров’я, профілактики різноманітних неінфекційних захворювань і шкідливих звичок. Скажімо, витрати на попередження інсульту вдесятеро менші, ніж потрібно на його лікування.
Чинники, які сьогодні визначають настання передчасної смерті людей: можливості охорони здоров’я 9,8%, генетичні особливості — 16,4%, навколишнє середовище — 21,8%, спосіб життя — 53,5%. Чинники способу життя та інші причини, які в основному визначають передчасну смертність: режим харчування та рухової активності — 35%, паління — 3,6%, надмірне вживання алкогольних напоїв — 10%, інфекційні захворювання — 7%, інші — 14%.
У ситуації, яка нині склалася в Україні, стратегічно пріоритетними необхідно вважати: зміцнення здоров’я, попередження та профілактику захворювань. Поставимо запитання: «Чи може в даний час система фізичного виховання вирішити цю проблему?» Не може, тому що ця система минулого тоталітарного суспільства намертво пов’язана з ідеологією соціалізму та планової економіки. На жаль, у даний час вона діє і дихає на ладан, а тому не задовольняє потреби ринкової економіки та суспільства сучасної України. Звичайно, не можна стверджувати, що жодних змін у системі фізичного виховання в даний час не відбувається, але ті, що є, дуже незначні.
А програма ж пробуксовує...
Одним з основних принципів сучасних систем управління є принцип зіставлення результату діяльності системи з планованим або цільовим результатом. На цій основі застосовуються певні управлінські рішення для зміни діяльності системи з метою отримання на виході бажаного результату.
Економіка будь-якої сучасної країни надто залежить від своєчасності, точності, відкритості й повноти статистичних даних. Статистична система фізичного виховання, що діє в нашій державі, має ієрархічний характер. Доступ до інформації сегментований по міністерствах і замикається на уряді. Це не відповідає інформаційним запитам відкритого суспільства. До того ж інформаційного забезпечення явно не вистачає. Відсутня регулярна статистика про досягнення, тенденції, співвідношення витрат і результатів.
У даний час у системі фізичного виховання України частково доступними є лише дані про матеріально-технічні ресурси (кількість стадіонів, майданчиків, залів, учнів і т.п.). Практично повністю відсутні дані про ефективність процесу фізичного виховання в системі дошкільного, шкільного фізичного виховання, фізичного виховання студентів. Ще менше даних про ефективність фізичного виховання, кадрового й матеріально-технічного забезпечення, фізичного виховання дорослого населення країни. Немає систематичних даних не тільки про ефективність, а й про фінанси, які виділяються на ці цілі. Немає даних про взаємозв’язок витрат і результатів. Наявна статистика не дозволяє повною мірою оцінити як відповідність даних необхідним стандартам, так і відповідність їх обов’язковим умовам ефективності системи фізичного виховання і спорту. Приміром: є дані про кількість стадіонів у країні, але немає даних про наявність на них воріт, сіток, трибун для глядачів, роздягалень, душових, інвентарю, необхідного устаткування.
Частково ця проблема пов’язана з недостатнім фінансуванням статистичної діяльності на всіх рівнях управління. Та не менш важливе й те, що статистикою зневажають з інших причин — скажімо, небажанням виносити сміття з хати.
Для значного підвищення ефективності використання державних коштів необхідне широке надання інформації про суми витрат, принципи організації діяльності, отриманих результатах і шляхах їх корекції.
Основні питання організації та подальшого розвитку на загальнодержавному рівні фізкультурно-оздоровчої роботи в Україні визначені у восьми законах України та трьох указах Президента.
Перелік документів солідний, але ще солідніший перелік проблем, пов’язаних із фізичним вихованням і здоров’ям нації. Це дозволяє констатувати, що існуюча в країні законодавча база не повністю забезпечує вирішення і нагальних питань. Мало того — вони зумовили негативні соціальні наслідки й не знайшли адекватного відображення в громадській свідомості проблеми здоров’я нації як проблеми національного масштабу. Звідси висновок — необхідно проаналізувати ефективність законодавчих актів, змінити програмні підходи пріоритетних напрямів розвитку фізичного виховання, фізичної культури та спорту, щоб забезпечити належне функціонування галузі.
Розглянемо ефективність виконання одного з основних документів — Цільової комплексної програми «Фізичне виховання — здоров’я нації». Вона розрахована на період із 1999—2005 роки і розроблена на основі Закону України «Про фізичну культуру та спорт». Програма визначає необхідні зміни в підходах суспільства до забезпечення здоров’я людини як найвищої гуманістичної цінності та пріоритетного напряму державної політики.
Поставлена мета передбачає реалізацію найактуальніших завдань програми:
— сприяння духовному та фізичному розвитку молоді, виховання в неї почуття громадянської свідомості й патріотизму, бажання активно сприяти утвердженню державності в Україні;
— розвиток фізкультурно-спортивного руху в Україні з урахуванням змін у всіх сферах громадського життя та ціннісних орієнтирів населення країни;
— забезпечення переорієнтування практичної діяльності галузі на пріоритетну проблему — зміцнення здоров’я різних верств населення засобами фізичного виховання та спорту;
— створення умов для задоволення потреб кожного громадянина України в підвищенні рівня здоров’я, фізичного та духовного розвитку;
— виховання в населення країни відповідних мотиваційних характеристик і поведінки, активної соціальної орієнтації на здоровий спосіб життя;
— забезпечення передових позицій у міжнародному спортивному русі, спорті вищих досягнень, підвищення міжнародного авторитету України у світовій співдружності.
Основним виконавцем Цільової комплексної програми є Держкомітет, а також відповідні галузеві (МінАПК, Міносвіти, Міноборони тощо) міністерства.
Аналіз відповідної діяльності плану Держкомспорту свідчить про незадовільний стан цієї роботи. З 99 завдань, які перебували на доробці поточного року, виконано лише 54 або 54,5% від загальної кількості. А з 30 пунктів самої програми, термін виконання яких закінчився 2001-го року, виконано лише 7, тобто 23%. Цей показник значно нижчий, ніж у 1999 і 2000 роках, коли відсоток виконаних завдань становив 65,4% і 35,5% відповідно.
З 53-х завдань (термін дії — 2001—2005 роки) цільової програми, покладених на Держкомспорт, виконується лише 34 (64,2%). Ще нижчий відсоток завдань програми, виконаних Міністерством освіти та науки. Він становить 40% (4 завдання з 10). Міністерством агропромполітики виконується 3 завдання з 10 (30,0%). Взагалі не виконуються (2 із 2) завдання МЧС України.
Причини такого пробуксовування насамперед пов’язані з відсутністю необхідного фінансового забезпечення. Через це не виконується 28 із 45 завдань програми (62%). Більшість із них можна було б передбачити під час формування проектів бюджету галузі на поточний рік.
Саме відсутність фінансування гальмує організацію виконання завдань програми щодо:
— створення Всеукраїнського центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх» і підпорядкованих йому територіальних служб;
— внесення змін і доповнень до системи Державних тестів і нормативів фізичної підготовки населення України;
— розробки необхідних спеціальних навчальних програм, за якими здійснюватиметься підготовка фахівців із фізичного виховання та спорту, зоорієнтованих на реабілітаційну та спортивну роботу з інвалідами різних нозологій;
— розробки фізкультурно-оздоровчих програм для різних вікових груп населення, інформаційного забезпечення потреб галузі тощо.
У той самий час, реалізація частини невідпрацьованих завдань гальмується через відсутність необхідної нормативно-законодавчої бази.
Кадри вирішують усе?
В Україні підготовка вчителів фізичного виховання в основному здійснюється на факультетах фізичного виховання педагогічних інститутів й університетів. Останніми роками «кувати» учителів фізвиховання стали й у деяких педагогічних коледжах та училищах.
Щорічний обсяг державного та місцевого замовлення на підготовку педагогів за фахом «Фізичне виховання» становить близько 1000 чоловік, але готують більше. Якщо врахувати, що випускники Національного університету фізичного виховання та спорту України й чотирьох інститутів фізичної культури теж можуть працювати викладачами фізичного виховання, то можна з упевненістю констатувати: ринок викладачів фізичного виховання переповнений.
Парадокс полягає в тому, що, з одного боку, за даними навчальних закладів, працевлаштовуються 75—85% випускників, а з іншого, катастрофічно не вистачає викладачів фізичного виховання навіть у Києві. Додаток до зарплати в розмірі 100 гривень, який визначив мер столиці для студентів випускних курсів, не вирішив проблему кадрів. Лише частково зацікавило студентів чоловічої статі положення про можливість не служити в армії, якщо працюєш вчителем у школі.
Причини цього явища полягають у соціальній незахищеності викладачів і зниженні статусу педагога в суспільстві. Заробітну плату 147 гривень за 18 годин навантаження на тиждень і 4 гривні на місяць за позаурочну роботу за визначеного в 335 гривень прожиткового мінімуму можна не коментувати. Вирішення нагальних питань забезпечення свого існування значно знизило не лише прагнення та можливості викладачів для професіонального вдосконалювання та саморозвитку, а й якість їх роботи.
Відсутність реальної статистики з працевлаштування випускників, соціальна незахищеність педагогів, наявність вакантних місць викладачів у школах особливо гостро підкреслюють проблему розбазарювання державних грошей на підготовку учителів фізвиховання, які не потрібні суспільству. Крім того, якість підготовки педагогічних кадрів фізичного виховання, з урахуванням сучасних проблем, пов’язаних із здоров’ям дітей і школярів, не повністю відповідає сучасним вимогам. Наявні у даний час програмні документи, навчальний процес, масова спортивна робота й виховання підростаючого покоління не пов’язані належним чином безпосередньо зі станом здоров’я учнів. Одна з причин — педагоги, більшість із яких є продуктом минулої системи освіти, не зуміли перебудуватися за 11 років, і, в основному, не готові здійснити реформу чинної системи фізичного виховання.
Час і стан справ вимагають, щоб викладач володів глибокими психолого-педагогічними та медико-біологічними знаннями, умів виховувати в дітях високу фізичну культуру, розвивав навички самовиховання і працював однаково ефективно з дітьми різноманітних вікових груп і стану здоров’я. Вже тому підготовка викладачів фізичного виховання повинна здійснюватися в навчальних закладах, які мають першокласний професорсько-викладацький склад і гарну базу. Підготовку вчителів фізичного виховання в коледжах і училищах необхідно припинити тому, що працювати викладачем фізичного виховання в дошкільних навчальних закладах і в молодших класах повинні лише елітні викладачі. Адже саме в цей період закладається фундамент як здоров’я, так і ставлення до нього індивіда протягом усього його життя.
Зважаючи на те, що закон про обов’язкове відпрацювання за фахом протягом трьох років після закінчення навчального закладу для студентів, які навчалися на бюджетній основі, діє не досить ефективно, необхідно ввести обов’язкове страхування (страхування навчання) тих, хто навчається на бюджетній основі. Внески за цим страхуванням мають повертатися саме після трирічного відпрацювання за фахом або частково залежно від терміну роботи після отримання диплома. Це дозволить частину коштів вкладати не в підготовку нових фахівців, котрі, як показує практика, так і не приходять до школи, а на підвищення заробітної плати досвідченим фахівцям.
Пріоритет — масова фізкультура
З бюджетною базою системи фізичного виховання за останні десять років сталися серйозні, неконтрольовані зміни як унаслідок скорочення надходжень у центральний бюджет, так і в результаті передачі частини повноважень на нижні рівні державного управління. Фінансування системи фізичного виховання в Україні за останні 10 років істотно скоротилося і значно поступається більшості країн Європи, оскільки річний ВНП нашої країни з розрахунку на одну людину не перевищує 1000 доларів. Це в кілька разів менше, ніж у середньому по Європі (у Фінляндії 22900 доларів), і відповідає показникам більшості країн третього світу.
Важливо підкреслити, що Україна наполегливо намагається зарекомендувати себе великою спортивною державою і вкладає в спорт вищих досягнень значно більше коштів, ніж у масову фізичну культуру. За розрахунками фахівців, фінансування масової фізичної культури у даний час не перевищує 20 копійок на одну людину в рік.
Необхідно істотно знизити амбіції щодо великої спортивної держави. Економіка й бюджет країни в даний час не можуть забезпечити необхідної для цієї розгалуженої інфраструктури дитячого, юнацького, дорослого спорту з необхідним матеріально-технічним, кадровим і фінансовим забезпеченням. Без цього не може бути спорту вищих досягнень. Готувати видатних спортсменів на спортивних базах за кордоном ще дорожче. У даний час треба направити основні зусилля на розвиток системи масової фізичної культури всіх верств населення, щоб, насамперед оздоровити націю і створити базу для добору та виховання видатних спортсменів.
Головним джерелом фінансування фізичного виховання мають бути: населення, приватні некомерційні організації, в тому числі добродійні фонди, фірми та підприємства. Істотно збільшити фінансування слід за рахунок коштів, які надійшли за рахунок податку на ті види продукції або вироби, які підвищують ризик захворювань (алкоголь, сигарети, викиди в атмосферу, скидання в ріки та озера). Необхідно передбачити відповідні адресні відрахування від тоталізаторів та ін.
У податковому законодавстві мають бути передбачені такі зміни:
— не оподатковувати податком кошти підприємств, які виділяються на масову фізичну культуру, утримання і розвиток спортивних баз і баз відпочинку;
— не оподатковувати податком спонсорську допомогу фізичних і юридичних осіб, які направляються на підготовку спортсменів і команд до змагань і розвиток спортивних баз;
— знизити податок підприємств, які виробляють дитячий спортивний одяг та інвентар.
Необхідно підвищити державне фінансування масової спортивної роботи на всіх рівнях, усіх верств населення. Частіше проводити масові змагання з різноманітних видів спорту на першість шкіл, районів, міст, країни.