Серед багатьох важливих завдань, що стоять перед державою, є одне найбільш пріоритетне. Це - забезпечення здоров'я нації, підвищення якості життя людей та подовження його тривалості.
Слід зазначити, що на медицину в нас витрачається менше 5 % ВВП, а це, за визначенням ВООЗ, означає, що її майже немає. Багато людей передчасно помирають від серцево-судинних захворювань, раку, травм, інфекційних та інших хвороб, не доживши навіть до середнього віку. Показник середньої тривалості життя в Україні, хоч трохи й поліпшився за останні роки, є одним із найнижчих у Європі.
Неефективність нинішньої медицини полягає в тому, що 100 % лікарів обслуговують близько 5 % населення країни, а 95 % його - перебуває поза увагою медиків, тобто випадає один із важливих компонентів діяльності медицини: профілактика захворювань.
Незважаючи на тріумфальні досягнення медицини в лікуванні інфекційних захворювань, у хірургії, анестезіології, генетиці людини, - вона безсила перед зростанням хронічних недуг. Еволюція медицини страждає на яскраво виражену однобокість із максимальною орієнтацією на розвиток лікування хворих і, практично, ігнорує профілактичний та реабілітаційний напрями.
Нині є багато даних, які свідчать про неухильне зниження ефективності лікарських засобів, що їх уже налічується близько 300 тис., швидке зростання захворюваності від приймання деяких лікарських препаратів, що інколи призводять до смерті, суцільну алергізацію населення, відсутність належного контролю якості фармпрепаратів. Генеральний директор ВООЗ М. Чен у 2012 р. заявила, що "світ стоїть на порозі кризи. Кількість резистентних патогенних мікроорганізмів збільшилася на 50 %... Усе це призведе до занепаду сучасної медицини". При цьому лікарі часто заганяють хворобу всередину і роблять хворого хронічно невиліковним.
Досі в нашій країні не сформульована конкретно державна політика в галузі охорони здоров'я. У статтях Конституції України медична допомога за видами поділяється на екстрену, первинну, вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану), паліативну, а ось реабілітація онкологічних хворих ще не знайшла в основах законодавства свого відображення.
Що ж робити онкологічному хворому, зважаючи на такий стан речей у суспільстві та медицині? Пізнання природи раку дало б медицині необхідне розуміння того, що є фундаментом здоров'я і як його використати для профілактики, лікування та реабілітації найбільш поширених і фатальних захворювань сучасності.
Незважаючи на значні успіхи в молекулярній біології, медицині, ядерній та квантовій фізиці, за останні 50 років істотних досягнень у вивченні природи раку та його лікуванні не з'явилося. Експериментальна онкологія перебуває у стані стагнації, редукціоністські підходи, без урахування досягнень ядерної і квантової фізики, не дають їй можливості оцінити проблему глобально. Спроби знищити злоякісні клітини з допомогою хірургічного видалення пухлини, цитотоксичної дії променевої та хіміотерапії й інших засобів не принесли значних успіхів, відколи Р. Вірхов зробив висновок, що ракова клітина - це мутаційна клітина, і запропонував її тільки вбивати. Серед багатьох протипухлинних, у тому числі й таргетних препаратів, які використовуються в клініці для лікування онкохворих, досі немає специфічних протипухлинних препаратів, які б уражали тільки злоякісні клітини і не отруювали організм хворого та не викликали до себе перехресної стійкості. Через дефектність капілярних судин препарати ще й неможливо доставити в пухлину у потрібній цитотоксичній концентрації. Тільки 40 % злоякісних пухлин мають первинну чутливість до сучасних протипухлинних препаратів.
"Шукай і знищуй" ракову клітину - під цим гаслом, висунутим Р.Вірховим, пройшло лікування пухлинної хвороби ХІХ-ХХ ст. і триває досі. Такий підхід пов'язаний із тим, що онкологи не розглядали пухлину як захворювання всього організму пацієнта, з порушенням його адаптивних захисних механізмів. Тому такий підхід не завжди гарантує повне одужання онкохворого, оскільки він спрямований локально (Status localis) на пухлину, а глибинні причини, які призвели до виникнення пухлинної хвороби, - "раковий фон" - в організмі залишаються. Вони й призводять до рецидивів та метастазування, генералізації злоякісного процесу і смерті хворого.
Не менш значні порушення в організмі викликає агресивне протипухлинне лікування, яке призводить не тільки до функціональних і органічних змін, інвалідизації хворих, а й до глибоких психічних розладів, що знижують адаптаційні механізми, пригнічують імунітет, спричиняючи прогресування пухлинної хвороби та прискорюючи загибель хворих.
Відомо, що в Україні щорічно виявляють приблизно 160 тис. онкохворих, із яких у перший рік після лікування доказовою медициною і раціональною фармакотерапією помирає близько 100 тис. Решта - скалічені, отруєні, опромінені, нерідко в муках і бідності доживають своє життя. Загалом, в Україні налічується понад мільйон онкохворих, і їх кількість рік у рік зростає на 1,3-2%. Наша медицина прирекла рак на невиліковне захворювання, і коли хворий дізнається про свій страшний діагноз, він його сприймає як смертний вирок.
Реабілітацією онкохворих, підготовкою реабілітологів та їх перекваліфікацією в Україні майже ніхто систематично не займається, а навчальні заклади не готують таких спеціалістів, та й законів про реабілітацію онкохворих у нашій країні немає. Майже не розроблена трудова і санаторно-курортна політика цих хворих.
За даними ВООЗ, близько 76% онкохворих потребують реабілітації та паліативної допомоги. Деякі онкологи на власний розсуд проводять відновлювальний період окремим хворим упродовж першого року після радикального лікування, яке часто малоефективне й виконується не завжди якісно, переважно дільничними або сімейними лікарями за місцем проживання хворих (у багатьох районних поліклініках навіть немає посади лікаря-онколога). Онкохворі відрізняються від інших хворих тим, що живуть під постійною загрозою рецидивування і метастазування, яке може виникнути через декілька місяців або через 10-20 років.
В основі нашого реабілітаційного підходу пацієнт розглядається не як набір анатомічних і фізіологічних систем, не як пасивний носій хвороби, а як особистість із її психологічною та соціальною значимістю. Під час медичної реабілітації в онкохворого необхідно викликати мотивацію до життя, яка допоможе йому подолати страх, апатію та депресію, адаптуватися до навколишнього світу. Сильне бажання жити допомагає одужати навіть онкохворим із запущеними формами недуги.
Реабілітація онкохворих - це комплексний процес, спрямований на відновлення порушених функцій організму та психологічного й соціального стану хворого, підвищення якості життя і його подовження, лікування болю та передбачення і недопущення ризику виникнення пухлинного захворювання. Реабілітація онкологічних хворих досягається за рахунок інтегративного підходу з використанням сучасних наукових досягнень, нових методів та засобів, які дозволять лікарю-реабілітологу прямо чи опосередковано впливати індивідуально на природні механізми пацієнта, що сприяють відновленню його здоров'я.
Метою реабілітації онкохворих є відновлення здоров'я, працездатності, психічного і соціального статусу, інтегрування хворого у звичайні умови життя суспільства. Відповідно до класифікації ВООЗ, реабілітація включає медичну, психологічну, професіональну, соціальну та санаторну і може бути повною, неповною та частковою. Проводять ранню курсову (1- 1,5 року) реабілітацію онкохворих або перманентно безперервну реабілітацію онкохворих із інвалідністю, залежно від індивідуальних показників, до кінця життя.
Критерієм оцінки роботи реабілітологів, кабінетів чи центрів має бути подовження тривалості життя, покращення його якості, повернення 10-20% онкохворих/інвалідів у соціум та зменшення коштів держави і хворих на їх лікування.
Для цього в Головному військово-медичному клінічному центрі МО України та Інституті ім. Р. Кавецького було напрацьовано показання і протипоказання для лікування й оздоровлення онкохворих із різними нозологічними формами і стадіями та іншими хронічними захворюваннями. Інтегративний підхід дає можливість по-новому використовувати в медицині досягнення квантової фізики, біо-, нано- та інформативних технологій, інші сучасні методи і засоби в когерентному застосуванні при лікуванні, реабілітації та паліативній допомозі онкохворим. Тому при хронічних захворюваннях, у тому числі й на злоякісні пухлини, треба створювати сприятливі зовнішні і внутрішні умови для хворого організму, тобто лікування його має проводитись на принципово нових засадах інтегративного, або адаптивного підходів. Він включає перманентну дезінтоксикацію хворого організму, зміну характеру збалансованого змішаного харчування, водно-структурного гомеостазу і ін.
Вважаємо, що необхідно створити пілотний проект реабілітаційного центру онкохворих при Національному інституті раку МОЗ України за типом соціального підприємства зі змішаним фінансуванням (МОЗ, Мінсоцполітики України, інвесторів, громадських і промислових груп) та командою спеціалістів різного профілю. Такий центр дозволить проводити повноцінну реабілітацію онкохворих, готувати кадри реабілітологів-онкологів за вже розробленими реабілітаційними програмами, подовшити тривалість життя хворих після основного радикального і системного лікування.