Олег Кришталь |
Обговорення проблем народної та нетрадиційної медицини, а також явища, що отримало назву парапсихології або екстрасенсорики («ДТ», №22 (346) від 9 червня 2001 р. «Не відкидати, а вивчати») за участі досить знаних людей, викликало чимале пожвавлення серед прихильників і противників альтернативної медицини. До редакції надійшли захоплені листи прихильників цього напряму і не менш емоційні статті борців з антинаукою. В їх текстах звучали грізні нотки щодо того, «скільки можна писати про це», мовляв, час покласти край дикунству раз і назавжди...
Покласти край, як свідчить тяжкий і суперечливий досвід боротьби й поразок на теренах викорінювання чортівні та відьомства, річ дуже непроста. У боротьбі за чистоту науки, очевидно, потрібні інші методи.
Які? Власне, про це і йтиметься в розмові з відомим українським вченим-нейрофізіологом Олегом КРИШТАЛЕМ, академіком НАНУ і багатьох інших авторитетних академій світу, що завідує відділом Інституту фізіології ім. О.Богомольця НАН України. Вчений добре відомий читачеві своїми статтями в «ДТ». Його науковий рейтинг — один з найвищих серед українських учених. Крім того, перу О.Кришталя належать романи «Гомункулус» і «К пению птиц», видрукувані в товстих літературних часописах («Нева», «Октябрь»), вийшли окремими виданнями і вже встигли набути достатнього резонансу, навіть перекладені іноземними мовами. Вже цього досить, щоб зрозуміти — перед нами дуже неординарна особистість, до думки якої варто прислухатися.
На думку Олега Кришталя, на Заході парапсихологія в ученому світі повністю виведена з обігу. Пристойні люди цим просто не займаються. Можна припустити, що в американському університеті розмовляють за «чаркою» чаю про літаючі блюдця або про передачу думок на відстані. Але це заняття вони ніколи не назвуть наукою.
— Що, у них немає чаклунів і відьом?
— Та скільки завгодно! Але я ж кажу тільки про те, що в західних учених парапсихологія не викликає великого ентузіазму. Я не знаю випадків, щоб у цивілізованих країнах гроші на такі заходи давала держава або якийсь фонд, що себе поважає. На ці заходи кошти надходять із того самого джерела, з якого в нас черпають знахарі, тобто публіка «складається» на свої марновірства, коли йде лікуватися або передбачати долю. За рахунок цього прикладні аспекти чудес процвітають на Заході так само, як і в нас. Люди, котрі з різних причин ставляться до офіційної медицини з підозрою, є скрізь.
Обговорення цієї проблеми не мало б жодного сенсу, але соціальні наслідки широкого захоплення екстрасенсорикою серед населення можуть бути досить неприємними. Парапсихологи найчастіше мають попит серед хворих. А це може відіграти трагічну роль — люди покладатимуться на такі способи, залишаючи поза увагою можливості офіційної медицини. Тож пускати ситуацію на самоплив суспільству не слід — лікування у знахарів позбавляє багатьох можливості одержати реальну допомогу.
В статті, опублікованій у «ДТ», я прочитав «рецепт» і можливе «пояснення» його дії. Ці рядки мене надзвичайно здивували — там ідеться про якесь розливання олова над головою. Під час цього, говориться в поясненні «рецепту», відбудеться кристалізація і з’являться якісь хвилі — загалом цілком безглузда порада, що обговорювалася всерйоз. Дуже смішно чути такі слова з вуст доктора фізико-математичних наук Курика.
— Пікантність ситуації в тому, що в нас скільки завгодно можна критикувати Академію, — на це наукова громадськість майже не зверне уваги. Проте м’яка іронія стосовно того самого Курика може викликати лавину гнівних листів з обвинуваченнями, мовляв, душите передову науку...
— Так, у нас у цьому питанні склалася своєрідна традиція, і тому варто усвідомити гносеологічні корені явища, щоб зрозуміти: чому в головах помітної частини нашої інтелігенції (особливо технічної) виникла фантастична плутанина щодо того, що називається паранормальними явищами? Швидше за все — це певний пережиток тоталітарних часів, коли будь-яке інакомислення викорінювалося. Тоді все містичне називалося мракобіссям. Правував задушливий стовідсотковий детермінізм комуністичного вчення. До речі, наука начебто підтверджувала правильність такого підходу: космонавт полетів, атом розщеплюється, розум майже змоделювали, а Бога ніде не видно...
Але що робити, коли душа ніяк не змириться з тим, що логікою не можна все виміряти, а раціоналізм не вичерпує всього розмаїття буття? Суспільство було наелектризоване протиріччями, які створював матеріалізм. Повсюдно поширювалася віра в дива. Це не була віра, це був її ерзац, що дозволяв хоч би вдихнути свіжого повітря душі, яка страждала від засилля раціонального. Переконаний, згодом уся ця так звана парапсихологія зникатиме з поширенням культури, освіченості в суспільстві. Навіщо людям споживати ерзаци, коли цивілізація напрацювала чудові духовні багатства й примножує їх.
Парапсихологія остаточно не перемогла в нашому суспільстві тільки тому, що керівники амбіційної держави змушені дотримуватися прагматичних поглядів — їм треба воювати, правити, потрібна реальна сила, а для неї — не парапсихологічна, а справжня зброя, необхідні системи управління, реальна енергія (а не яке-небудь біополе). Вони розуміли, що шаманські прийоми у боротьбі з противником стануть ахіллесовою п’ятою, і підтримували, як уміли, серйозні науки.
— І водночас КДБ й армія витратили 500 мільйонів на «розробки» в галузі парапсихології, психотронної зброї тощо. На початку 90-х це питання розглядала Верховна Рада останнього скликання. Документи про відповідне парламентське розслідування я колись отримав від член-кор. НАНУ Сергія Рябченка. Не знаю, чим би скінчився цей галас у парламенті, але тоді в Союзі з’явилися серйозніші проблеми, і до покарання винних, що просто «відмивали» державні гроші під наївну всенародну віру в парапсихологію, не дійшло.
До речі, це не єдиний приклад наукової профанації — серед академіків було чимало бажаючих пококетувати на тему парапсихології.
Я тридцять років їздив по всіх радянських лабораторіях (відкритих і закритих), з яких надходив хоч якийсь сигнал, що там щось виявили, побував заледве чи не на всіх конференціях з цього питання. Після фільмів «Шосте почуття» і «Чаклуни ХХ сторіччя» мене запрошували на такі збори регулярно, вважаючи однодумцем... Проте, на жаль, нічого вартого уваги за довгі роки так і не побачив. Як тільки спрямовуєш кінокамеру, щоб зняти «велике відкриття», — дослід не вдається. Київський режисер Віктор Олендер — адепт і затятий прихильник парапсихології — теж пройшовся тими самими лабораторіям і був приголомшений кількістю шарлатанів, що трапилися на його нелегкому шляху. На жаль, ті кілька прикладів, які Вікторові вдалося зафільмувати, також не витримують критики...
— Не хочу сказати, що я сам — затятий атеїст. Аж ніяк. Для мене питання Бога і питання Духа — вічні питання, з якими живу і які намагаюся для себе вирішити. Водночас просто вкрай дивуюся обмеженості людей, які намагаються зареєструвати Дух приладом, помацати з допомогою якихось пристроїв Душу, говорять про «польові впливи» і навіть вимірювання біополя... Це жахлива наївність і нерозуміння ні сутності віри, ні сутності науки.
Такі люди — лише маргінали, що відірвалися від віри, яка вела їхніх предків, але не знайшли себе в новому урбанізованому житті, що потребує іншого сприйняття дійсності.
— А Національна академія наук хіба не є прикладом доброзичливого ставлення до парапсихології?
— Парапсихологія — це містицизм інженерів. Так, певний час в академії були завихрення, коли захоплювалися цим і навіть на президії проводилися демонстраційні парапсихологічні сеанси. Тепер, слава Богу, підстав для занепокоєння начебто немає...
До речі, я зовсім не агресивно налаштований стосовно парапсихології. Нехай займаються, якщо комусь це цікаво. Час розсудить і розставить усе на свої місця. Навіть готовий визнати, що комусь це допомагає. У мене викликає ідіосинкразію лише масове вербування, тому що для багатьох це може скінчитися зле.
Кілька років тому я спостерігав у Київському палаці спорту моторошну картину (спеціально пішов, щоб спробувати уявити собі можливі масштаби людського марновірства). Там зібрали хворих на церебральний параліч дітей зі всієї України, і якийсь знахар «заряджав» воду та «лікував» дітей. Треба було бачити нещасних дітей, яких батьки змушували повзти до нього. Страшне видовище!
Психоз, що має масовий та індивідуальний характер, виявляється не тільки в знахарстві, але навіть у таких речах, як... фінансові піраміди. Вони є й нині — тільки стали витонченішими і виробили майстерніше вміння впливати на психіку. З тих самих міркувань відвідав збори такої фінансової піраміди і був вражений, спостерігаючи за колективним екстазом. Багато хто за нього дорого заплатив у буквальному значенні...
— І що ж ви як учений радите робити?
— Попри всі свої суперечності та хиби, знахарство — річ не безплідна, оскільки віра справді спроможна зрушити гори. Про це свідчить Біблія. Те, що кажуть про віру, про її можливості в психосоматичних взаєминах нашого Я і соми (нашого тіла), має глибокі й реальні корені. Безумовно, наше Я має колосальний вплив на наше тіло, як і навпаки — тіло має колосальний вплив на наше Я. Ми одночасно живемо життям духу і тіла. Їх взаємовплив неминучий. Знахарі змушують людину повірити в себе і свої сили. Людині важко уявити, що силою волі вона може подолати хвороби. Але якщо ця віра підкріплена Богом, що стоїть за спиною знахаря і силу якого знахар спрямовує на твоє лікування, можуть бути отримані значні результати. А насправді виліковує твоя власна віра, яку знахар лише спрямував.
— Можливо, причина дивних явищ, які простежуються в суспільстві, — нинішня криза раціоналізму. Не виключено, що саме це і є живильним середовищем для теперішнього сплеску парапсихології. Те, що відбувається в головах людей, далеких від науки,— лише відображення сум’яття серед інтелектуалів?
— Для підтвердження ваших слів наведу такий приклад. Нині абсолютний бестселер на Заході, не пам’ятаю вже прізвища автора, — невеличка книжечка, що вчить людей, як... молитися. Молитва, йдеться в цій книзі, повинна мати конкретний характер. Якщо ти хочеш мати новий будинок, автомобіль, рахунок — молись, проси в Бога — і отримаєш. Якщо тобі хочеться простого людського щастя, не відкладай, не мрій, а молись, і ти одержиш: дружину (чоловіка), коханку, здоров’я, відпочинок на березі моря... Але тільки став конкретно питання, і тобі це буде дано в тому разі, якщо молитва буде щирою і якщо ти в ній не будеш бажати нічого злого іншим.
Щоб легше було уявити масштаб цього задуму, скажу: книжка ця на Заході розходиться мільйонними тиражами. Ну хіба такої популярності домоглися наші екстрасенси?
— Ось і професор Сергій Ситько претендує на роль сучасного месії. Отож не применшуватимемо чеснот наших провидців. Вони теж не в тім’я биті...
— Мені поки що не пощастило натрапити на переконливі експериментальні докази ідей, висловлених Сергієм Ситьком, тому й немає підстав вірити, що запропонована ними техніка є чимось більшим, ніж набір інших знахарів.
— А приклади позитивної дії хвильових впливів можете навести? Адже на теорії біополя все будується?
— Колись, у період розквіту телесеансів з навіювання, київський режисер Віктор Олендер, про якого ви вже згадували, привів до мене екстрасенса, що заявляв, ніби він нагромаджує енергію в трубці і потім діє променями на клітину. Ми перевірили це експериментально й одержали нульовий ефект. Цілитель пояснив його так: мовляв, «не хочу знімати «обмежувальну діафрагму» зі свого приладу, щоб не попалити ваші прилади».
Я його заспокоїв: паліть — беру відповідальність на себе. Але цілитель виявився міцним горішком — затято наполягав, що йому шкода нашого майна... Я не знаю експериментальних прикладів, що підтверджували б так звані польові впливи, тому моє знання на теперішній момент диктує відповідь: «НІ».
— Але, наприклад, гіпноз учені можуть зареєструвати приладами.
— Безумовно. Це фактично реєстрація підсвідомого. Втім, спершу розберімося з поняттями, якими доведеться оперувати. Насамперед, ідентифікувати себе з власним мозком не цілком виправдано. Оснащений органами чуттів мозок — це щось набагато більше, ніж Я. Виявляється, свідоме сприйняття набагато грубше, ніж підсвідоме. Це вдається цілком точно зареєструвати дуже простим (не технічно, а за ідеологією) експериментом. Нині є декілька методів комп’ютерної нерентгенівської томографії — позитронна, магнітна. Вони дозволяють реєструвати процес мислення в тривимірному просторі мозку. Простіше кажучи, з їх допомогою можна побачити, які частини мозку, коли й за яких умов працюють. Один з перших разючих результатів цього дослідження виявив — чоловіки й жінки думають по-різному.
Вже широко відомо, що права півкуля переважно відповідає за образне мислення, а ліва — за конкретне. Виявляється, все це стосується чоловіків набагато більше, ніж жінок. Жінки, як правило, вирішують і образні, й конкретні завдання щоразу обома півкулями мозку. Навіть прочитане чоловік сприймає залежно від характеру тексту то лівою, то правою півкулею, а жінка — обома.
— З чим це пов’язано?
— Поки що відповіді немає. Зрозуміло — це не поверхова, а глибинна властивість чоловічого й жіночого мислення. В його основі — анатомія мозку. В чоловіків півкулі мозку поєднані набагато меншою (майже вдвічі) кількістю провідників, ніж у жінок.
А тепер про свідоме і підсвідоме сприйняття. Це один з феноменів, на яких грунтується гіпноз. Було здійснено простий експеримент: на томограмах у режимі он-лайн, тобто в живому процесі, фіксується момент, коли людина щось бачить. Це цілком нешкідлива процедура для пацієнта. Він не опромінюється — на мозок впливає тільки потужний магніт, а в цьому немає нічого страшного.
Ось, наприклад, пацієнт розплющив очі — й змінилася картина збудження мозку. Перед людиною проплив освітлений предмет — і про це так само свідчить реакція мозку. Ввімкнули світло, вимкнули — спостерігач цього може навіть не бачити, але вловить за реакцією мозку...
Ще експеримент. Піддослідний дивиться на екран, на якому просто біле світіння. Поступово вводять контраст, і з’являється серія смуг: темне — біле, темне — біле... Спочатку відмінність між освітленістю темного й білого настільки незначна, що людина не може відрізнити смуги від просто білого екрану. Проте здається, що підсвідомо людина бачить смуги набагато раніше, ніж розуміє, що побачила. З цим — з різницею між свідомим і несвідомим —пов’язано й інший феномен. Він полягає в тому, що коли ми мислимо, рішення до нас приходить у готовому вигляді — ми вже знаємо, що відповідь є, але яка вона — ще не відаємо. Кожен, спостерігаючи за собою, може впіймати такий момент. Це теж пов’язано з особливостями нашого мислення, коли Я є боязким мандрівником у величезному світі Не-Я.