Компанію засновано 1992 р. Нині «Інтерхім» - один із визнаних лідерів фармацевтичного ринку України. Впродовж останніх років компанія входить у ТОП-10 провідних вітчизняних виробників ліків і ТОП-20 усіх виробників, представлених на українському фармринку. «Інтерхім» - одне з небагатьох підприємств в Україні, які працюють за повним виробничим циклом - від створення активних складових лікарських засобів і впровадження технологічних процесів до виробництва готових лікарських форм та їх реалізації.
- Анатолію Семеновичу, мене в історії «Інтерхіма» дивує, зокрема, й те, що на початку «похмурих дев’яностих», коли нікому не була потрібна наука, група молодих учених-хіміків раптом вирішує не йти торгувати на базар, як зробило чимало людей, а створює профільне підприємство і зі своєю продукцією навіть виходить на європейський ринок. У чому була логіка?
- На той момент логіки було мало. Ми отримали добру освіту й намагалися себе реалізувати в науковій сфері всупереч усьому. Хоча тоді багато освічених людей ішли торгувати на «7-й кілометр». Але ми були надто молоді й амбіційні; коли починали свій шлях у бізнесі, нам здавалося, що всі ідеали досяжні. Ми просто поставили перед собою завдання заробляти гроші наукою, зокрема синтезом молекул - тим, що вміли робити. Чому нам це вдалося, всупереч тодішній логіці життя, не знаю.
Коли ми створили «Інтерхім» і почали працювати, мало хто вірив у наш успіх. Навіть батько сказав перед моїм від’їздом на стажування у Великобританію, щоб я не займався дурницями, а залишався працювати в Англії: мовляв, те, що ти робиш тут, - дурниця, і скоро все це припиниться. Тепер я розумію, що мета, яку ми перед собою ставили, була нереальна, але через юнацький максималізм мені здавалося, що мене просто залякують. У нас була мрія жити й працювати в Одесі, в Україні, й тут реалізувати себе. Просто ми тоді не розуміли, наскільки це складно, і крок за кроком ішли до своєї мети. Хоча й усвідомлювали, що наші наукові знання - це основа нашого бізнесу, а знання в нас були ґрунтовні. Головне - ми не боялися створювати нове, ми просто погано уявляли, наскільки складно це буде реалізувати.
Тоді багато хто ставив перед собою завдання заробити швидко і багато. Перед нами така мета не стояла. Ми підходили до своєї роботи ґрунтовно. Це був системний, академічний погляд - на першому місці стояла якість виробленої продукції. Ми не могли собі дозволити несумлінний підхід до роботи. І крок за кроком рухалися до мети. Спочатку виготовляли хімічні реактиви для наукових експериментів і експортували їх у Європу. Потім відновлювали виробництво субстанцій, випуск яких дослідний завод Академії наук припинив, коли в країні все почало розвалюватися. Це стало для нас базовим етапом - відтоді ми й працюємо в галузі фармацевтичної хімії.
Наступним етапом було вже виробництво готових лікарських засобів, яке ми розпочали 2003 року. Виробництво це наукомістке, потребує великої уваги і високого рівня компетентності. І тепер, і особливо тоді, коли все починалося, я відчував відповідальність перед кожним нашим працівником, хоча б за те, що в певний день місяця я повинен виплатити їм зарплату. Ми ніколи не брали за основу питання власних доходів. Гроші завжди були потрібні для того, щоб розвиватися, і спочатку їх постійно не вистачало. Але вже тоді ми встановили непорушне правило: спочатку виплачували зарплату виробничому персоналу, потім - решті, мені - в останню чергу. І так тривало довго. Я не знаю, наскільки це правильно, бо в мене теж була сім’я, але відповідальність перед іншими для нас важила більше.
- Чому ви не пішли простим шляхом заробляння грошей, як це зробив багато хто: не зайнялися банальною розфасовкою готових лікарських форм?
- Ми робили те, що вміли. Ми не вміли розфасовувати чужі препарати. Ми вміли створювати нові речовини. Ми розуміли й вірили, що можемо і вміємо це робити. І підходили до справи креативно. У науці завжди потрібен творчий підхід. Адже створити нову молекулу - це велетенська творчість. Складно передати незрівнянно насолоду, яку отримуєш від того, що вперше в історії на цій планеті ти тримаєш у руках мрію, якої ніхто раніше не тримав. Тому «Інтерхім» - це двадцять років професійної творчості. Без неї нас не було б.
- Але ж, крім креативного підходу, треба розуміти, в якій системі координат ви працюєте: аналізувати ринок, конкурувати на ньому, створювати конкурентну продукцію…
- Так, ринок складний, інноваційних лікарських засобів рік у рік з’являється дедалі менше. Терміни виведення нових ліків істотно подовжуються - це складний і дуже дорогий процес. Ми намагаємося відстежувати події у фармацевтичному середовищі: якщо з’являються нові методи контролю - негайно їх освоюємо, купуємо нові прилади, чітко відстежуємо нові тенденції виробництва. Ми завжди прагнемо бути в авангарді бізнесу, тому намагаємося максимально оснаститися сучасним обладнанням, відвідуємо всілякі виставки, семінари, конференції - постійно навчаємося. У нас 90% керівного персоналу навчається мінімум двічі-тричі на рік. При цьому ведеться постійне навчання персоналу середньої ланки. На підприємстві діють спеціальні системи управління якістю, які дозволяють керувати процесами так, щоб гарантовано не допустити виробництва неякісної продукції. Це основний принцип системи GMP. Вона така продуктивна, що не допускає виникнення виробничих помилок.
Працюючи в чіткій відповідності зі стандартами GMP, ми можемо впевнено дивитися в майбутнє. Уявіть, за весь час роботи нашого підприємства в нас не було жодної рекламації. Тобто ми виготовили мільйони упаковок, сотні й десятки тисяч серій, і за стільки років роботи жодного разу не отримали претензій до якості продукції.
Наша країна - новий гравець на міжнародному фармринку. І заявити про себе в такому щільному конкурентному оточенні - завдання надскладне. В таких обставинах ми мусимо діяти гранично ефективно й ґрунтовно, забезпечуючи умови виробництва, які не поступаються світовим стандартам. Певною мірою ми навіть «перезаставляємося», робимо більше, ніж потрібно. Ми змушені ставити для себе значно вищу планку як щодо технічного рівня виробництва, так і в досягненні випереджальних темпів його розвитку.
- Це у вас, а як в інших виробників? Адже досі покупці ставилися до вітчизняних препаратів без особливої довіри, вважаючи, що вони поступаються якістю імпортним.
- Це далеко не так. Якщо ви торкнулися цього питання, то треба трохи зануритися в історію. Україні саме в галузі фармації дуже пощастило. Бо в спадок від Радянського Союзу вона отримала велику фармгалузь. На початку дев’яностих у СРСР частка України у виробництві лікарських препаратів була найбільша. І навіть коли Союз розпався, це виявилося затребуваним, що, по-перше, дало можливість фармгалузі вижити, по-друге, завдяки доволі розумному підходу й високому рівню менеджменту фармація не тільки вижила, а й стала об’єктом значних інвестицій у її модернізацію. До того ж високопрофесійні кадри. Тому тепер Україна є лідером серед усіх країн колишнього Радянського Союзу за рівнем виробництва лікарських засобів.
Сьогодні рівень виробництва на провідних підприємствах України принаймні не нижчий, ніж у більшості країн Європи та США. Іноземні спеціалісти, які приїжджають, зокрема, в «Інтерхім», відверто здивовані, оскільки не очікували побачити таке сучасне виробництво в Україні.
- Все-таки чому тривалий час у нас залишалося упередження стосовно вітчизняної продукції?
- Заборонений плід завжди солодкий. В умовах дефіциту імпортної продукції це, швидше, було викликано не недовірою до наших препаратів, а любов’ю до яскравих закордонних упаковок. Пам’ятаєте, якими привабливими для нас були упаковки продуктів, цукерок тощо. Що стосується продуктів, ми вже переконалися, що наше - краще, смачніше, свіжіше. Ліки - це досить консервативна галузь. Тут збереглися стереотипи, що іноземні ліки кращі. Але сьогодні ми можемо чітко заявити, що правильніше буде провести червону риску не між вітчизняними виробниками та іноземними, а між тими, хто робить якісно, і тими, хто робить це… недостатньо ретельно.
Наприклад, «Інтерхім» виробляє не тільки оригінальні препарати, а й генерики. Щоб зробити генерик, треба «розібрати» на складові оригінальний препарат і відтворити його. Отже: аналізуючи певний препарат, ми не один раз стикалися з незрозумілою для нас ситуацією. Ми брали пігулки оригінального препарату дуже відомого іноземного виробника і робили його глибокий аналіз. Зокрема, показники біодоступності - розпадання і розчинність. І от ми зіткнулися з ситуацією, яка здалася нам абсолютно немислимою: проаналізувавши п’ять пігулок однієї серії одного й того самого препарату, ми з’ясували, що збіжності результатів немає, а отже, якість нестабільна. Тобто технологія, яка застосовується при виробництві цього препарату, не має єдиного стандарту або її не дотримуються. Коли ми почали аналізувати ситуацію, то виявили - це не поодинокий випадок. Не секрет, що великі виробники - мультинаціональні компанії з вагомими іменами - далеко не завжди виробляють усі препарати у своїй країні, а розміщують виробництво в різних країнах світу. Виникає запитання: чи завжди жорстко дотримуються технології на дочірніх підприємствах цих компаній і як забезпечується контроль?
- І чим скінчилася історія?
- Щоб повторити оригінал, мусили зробити свою пігулку, яка не відрізнялася б від оригіналу. В описаній ситуації самі оригінальні пігулки відрізнялися одна від одної. Як можна використовувати такі препарати як референт, тобто стандарт якості? Тому говорити сьогодні про те, що всі іноземні препарати якісні, не можна. Повторюся: є препарати якісні, а є інші. І визначається це не походженням, а дотриманням стандартів виробництва і, якщо хочете, совістю самого виробника.
- У цьому контексті ми можемо говорити, що український виробник бодай із часом, хоча б за рахунок генериків, спроможеться повністю витіснити з ринку іноземних виробників?
- Нині часто говорять про імпортозаміщення. Це нова страшилка для обивателя - мовляв, ось зараз заборонимо ввозити імпортні засоби, і хворі залишаться без необхідних ліків, їх змушуватимуть купувати тільки вітчизняні препарати. Насправді ніхто не каже, що ми повинні і зможемо повністю замінити імпорт. Інноваційні імпортні препарати мають і будуть надходити в Україну. Дай Боже щоб згодом свої оригінальні препарати ми також могли експортувати в інші країни. Але сьогодні про це говорити ще зарано.
У контексті розмови про імпорт. Український ринок досить великий, тільки торік його обсяг становив понад 27 млрд. грн. То давайте розберемося, як на ньому формуються ціни і чому наші препарати дешевші за імпортні. Відомо, що трохи більше ніж 30% обсягу ринку в грошах припадає на ліки, вироблені всередині країни. Але разом з тим наші фармацевтичні підприємства виробляють 64% всіх упаковок продаваних ліків. Виходить, що левову частку грошей отримують іноземні компанії, які продають на ринку всього 36% препаратів… Якщо ж говорити про оригінальні препарати великих виробників зі світовими іменами, то їх не так багато. У цих 36% - величезна кількість імпортних препаратів-генериків. Це препарати, які є копіями оригіналів. Вони активно брендуються, їм присвоюються звучні імена. Ці імена активно просуваються на ринок, у їх рекламу вкладаються чималі гроші. Але ж в інтересах простих покупців і України як держави важливо, щоб ліки продавалися за доступними цінами, і при цьому препарати однакової якості не відрізнялися б і ціною. А якщо йдеться про оригінальні препарати, то й поготів очевидно, що процес їх створення значно триваліший і незрівнянно витратніший.
Як відбувається продаж будь-якого імпортного препарату? Є, приміром, материнська компанія, яка розробила і вивела на ринок цей препарат. Одна ситуація, коли він виробляється в одній країні. Інша - коли технологія виробництва транслюється на інші виробничі майданчики - дочірні заводи в різних країнах. Материнська компанія одержує від такого виробництва свої дивіденди, фактичний виробник теж повинен щось заробити, до цього додаються логістичні процеси, тобто витрати на доставку препарату, потім на його промоцію. Якщо будувати промоцію препарату за західним зразком, на нього витрачаються величезні кошти. Бізнес-процес досить тривалий, і на кожному етапі є витрати, у тому числі формується прибуток. У результаті препарат, доставлений в Україну, стає дорожчим, ніж у країні, яка його виробила.
- Тобто на цьому етапі наш виробник і іноземний поставлені в нерівні умови, оскільки закордонні можуть собі дозволити мільйонні рекламні бюджети. Наші виробники цього дозволити собі не можуть, і жодних преференцій у них немає. Звідси зворотний бік - ціна закордонних препаратів.
- Тож якщо взяти пігулку генерика, виробленого за кордоном, і умовно розрізати її на частини, то, як правило, у пігулці іноземного генерика від 20 до 60% - це суто рекламний бюджет. За те, що нам просувають препарат, ми самі й платимо. Але не треба забувати, що в цій пігулці є ще витрати на забезпечення особливих умов доставки, температурні режими, час, кордони. У вартості вітчизняної пігулки ці складові значно менші. Рекламні бюджети українських виробників є, і ми змушені брати участь у цій грі. Але, по-перше, вони набагато менші, по-друге, маємо і перевагу - ми робимо препарати локально й швидко реагуємо на потреби ринку. Не дай Боже виникне епідемія: одне діло доправити препарат з іншої країни і зовсім інше - уже мати його у своїй.
- Кожна держава намагається захистити свого виробника, оскільки розуміє, що в разі катаклізмів, якими останнім часом нас так часто лякають, наявність локального виробництва стратегічних препаратів - предмет національної безпеки, так?
- Не можна сказати, що Україна не захищена взагалі. Але рівень цього захисту можна істотно підняти. От ви говорите про глобальні проблеми. Але ми вже стикалися нехай не з глобальними, але показовими проблемами. Нещодавно вийшов з гри один великий гравець фармринку. Сталася грандіозна пожежа на якомусь закордонному підприємстві. У тій країні вироблялося близько 70% сировини для всього світу. У цей момент увесь світ починає відчувати нестачу цієї сировини. Але аналогічні виробництва, хоч як дивно, все-таки залишилися у великих розвинених країнах (кожна країна подібне виробництво у себе все ж таки намагалася підтримувати). У результаті більшість фармпідприємств не могли задовольнити попиту споживачів на певну групу ліків.
А що ж відбувається в Європі? Там дають чітко зрозуміти своєму виробникові дефіцитної сировини, що доти, доки не насититься власний ринок, вони не мають права експортувати продукцію за межі країни. За всіх домовленостей СОТ, за всієї системи глобалізації спочатку насичувався власний ринок, а потім усі інші. Так само відбулося й восени 2008 року, коли спалахнула епідемія грипу. Ми виробляли субстанцію аміксину і пігулки з неї, і водночас поставляли субстанцію в Росію. З’явився аномальний попит на продукцію як у нас, так і в Росії. На нас почався тиск, від нас вимагали не знижувати обсягів експорту в Росію. Але ми спочатку задовольнили попит на аміксин в Україні, і тільки після цього поновили експорт. І це нормально, коли виробник стає на бік своїх співгромадян.
Хоча такі випадки - це рідкість, але є препарати, які необхідно виробляти у своїй державі. Це ліки для невиліковно хворих. Такими препаратами країна гарантовано має бути забезпечена в потрібній кількості і в потрібний момент, тому що навіть найменші затримки в логістиці можуть призвести до непоправних результатів. Кожна країна світу, що поважає себе, намагається мати свого власного виробника таких препаратів. І річ навіть не в тім, кому належить виробництво, головне, щоб воно було, і розміщувалося в цій країні, оскільки керувати підприємством у своїй вітчизні набагато зручніше, ніж працювати з іноземним виробником.
- Як нам усе ж таки розрізняти свого виробника й іноземного? За місцем реєстрації підприємства, його власником чи його місцезнаходженням?
- Так, це цікаве питання, яке ми самі не раз порушували. Ось, наприклад, на одній конференції виступає представник поважної європейської країни і каже: а що взагалі за поняття «вітчизняний виробник»? Для мене відповідь очевидна: образно кажучи, будь-яка компанія, яка працює в Україні, яка тут виробляє препарат від початку до кінця і з усіх етапів виробництва сплатила податки до вітчизняного бюджету, це і є вітчизняний виробник. Усе дуже просто. Якщо препарат вироблено в іншій країні і всі податки відповідно сплачено до бюджету тієї країни, то це не вітчизняний виробник.
Чим хороший вітчизняний виробник, крім того, що він справно платить податки? Він більш керований і контрольований у своїй державі. От ми говоримо про імпортозаміщення. Як це відбувається? Спочатку виробник, долаючи різні численні перешкоди, виробляє препарат, який є аналогом імпортного, і виводить його на ринок. Ринок охоче приймає такий препарат. Тому що він якісний, доступний і, як правило, дешевший. Але навіть з погляду звичайної тимчасової потреби: державі легко її регулювати, і в будь-якій ситуації, якщо цей препарат потрібен на ринку, його зроблять у необхідний строк. Коли треба піти на фінансові поступки, не сумніваюся, вітчизняний виробник піде.
Якщо нам вдається подолати перші кроки зі створення препарату, потім його зареєструвати (а це завжди дуже складно) і потім вивести на ринок, згодом він, як правило, витісняє закордонний аналог. Якщо діяти не дуже інтенсивно, це триватиме два-три роки.
- Якщо компанія працює на імпортних субстанціях, вона може називатися вітчизняною?
- Звісно! В Україні саме виробництво субстанцій не було настільки розвинене, як, наприклад, у Росії. В Україні було розгорнуте виробництво готових лікарських засобів. Виробництво субстанцій не розвивається, бо це невигідно, у цьому Україна дуже відстала. Йдеться про прості субстанції. Якщо говорити про складні, наукомісткі субстанції, то наше підприємство виробляє їх вісім. Усе, що можна, ми робимо самі і тут. З іншого боку, є виробничі процеси, які вигідніше перенести в іншу країну. Інколи це США, Європа, інколи - Китай. Для нас головне, «віддавши» частину процесу, втримати кінцевий результат.
У нас є дві субстанції, для синтезу яких проміжну сировину ми замовляємо в іншій країні. Далі самотужки проводимо ще три-чотири серйозні хімічні стадії, але так ми спрощуємо собі завдання й не порушуємо власну екологію.
- Ось ви кажете про якість вітчизняних препаратів. А хто її контролює?
- Передусім контроль лежить на виробнику. Підприємства, сертифіковані на відповідність стандартам GMP, здійснюють контроль якості своєї продукції в аналітичних лабораторіях, для яких обов’язкова акредитація Мінздоров’я. Це означає, що рівень оснащення акредитованих лабораторій, кваліфікація персоналу, система управління процесами відповідають стандартам GLP, отже дозволяють контролювати якість лікарських засобів на належному рівні. При цьому якщо в підприємства-виробника є власна акредитована МОЗ лабораторія, контроль якості може здійснюватися безпосередньо в ній. Таким чином, виробник уповноважений державою контролювати якість своєї продукції й нести за це відповідальність.
Проте ця логіка працює не завжди. Наведу приклад. Коли ми подаємо на реєстрацію препарат, то всебічно перевіряємо й відповідаємо за його якість. Потім передаємо свій висновок в іншу уповноважену лабораторію, яка перевіряє ще раз наші результати. Така подвійна перевірка істотно подовжує процес реєстрації нових препаратів, а отже, подовжує терміни виведення їх на ринок.
Ми пропонуємо спростити цю процедуру і перевіряти в незалежних лабораторіях безпеку препарату, а в питаннях якості довіртеся нам, ми готові відповідати за свою якість і свої результати. Дайте нам можливість швидко вивести препарат на ринок. Щойно ми його виготовимо, зобов’яжіть нас упродовж року пройти апробацію аналітичних методів і контроль якості препарату, але вже після того, як він у повному обсязі запущений у серійне виробництво. Тим більше перевірити буде значно простіше - в умовах серійного виробництва можна набрати необхідну статистику для перевірки. Це дуже важливе питання, яке гальмує реєстрацію на довгі місяці. Вирішити його можна на рівні Міністерства охорони здоров’я. Ми багато разів про це говорили, аргументували, переконували, але досі нічого не змінилося. Я заявляю з усією відповідальністю: вирішення цього, на перший погляд, незначного завдання істотно прискорить процес імпортозаміщення.
- Якщо це вважати невеликою проблемою, то в мене складається враження, що у вас у бізнесі все настільки чудово, що проблем жодних…
- Проблеми, звісно ж, є. Ось, наприклад, така. Наша держава багато говорить про залучення інвестицій, про створення високотехнологічних виробництв. Це правильно! Ми теж хочемо продавати не сировину, яку виробляємо, а інтелектуальний продукт, хоча б тому, що за нього платять більше. Для цього нам потрібні інвестиції. Саме «Інтерхім» із першого дня заснування компанії саме цим і займався.
У 2005 році ми з нашим німецьким партнером створили спільне підприємство «Формула Б», яке займається розробкою та продажем технологій виробництва ліків. Треба сказати, що сьогодні ми продаємо фармацевтичні технології в Україну, країни третього світу і навіть у Західну Європу. Хай початкові інвестиції були й не фантастичні - мільйон євро з німецького боку, але їх цілком вистачило на те, щоб створити підприємство найвищого класу та рівня. Почали будувати підприємство, завозити обладнання - все високотехнологічне, на жаль, у нас воно не виробляється. Ввезли дві машини, і перед ввезенням третьої… держава запровадила на це обладнання ПДВ і мита, чого доти не було. І моментально ми потрапляємо в економічний казус: капітал компанії сформований, зареєстрований. На кордоні стоїть машина з обладнанням, а в нас немає жодних формальних можливостей її ввезти. Просто у підприємства «Формула Б» немає грошей на розмитнення. Ми змушені звернутися до західного партнера, щоб для ввезення решти обладнання спільно збільшити статутний фонд. Повірте, це були не такі великі гроші, і ми це обладнання, природно, ввезли, заплатили додаткові мита, податки. Але після зазначеного випадку оптимізм щодо інвестицій в Україну в нашого європейського партнера на порядок зменшився.
Цим наші лихі пригоди не закінчилися. Ми ввезли обладнання, заплатили значну суму ПДВ. Як наслідок у нас вийшла «переплата» з ПДВ. З року в рік нас ставлять у таку ситуацію - пропонують вважати, що нашої переплати просто не було, про повернення ніхто не говоритть, мовляв, забудьмо про ці гроші. У нас справді дуже відкриті відносини з нашим німецьким партнером. І ми мусили звернутися до них із приводу ситуації з цим злощасним ПДВ. Ми розглядали два сценарії вирішення проблеми: або погодитися з пропозицією забути про ці гроші, або почати боротися за них на міжнародному рівні, із залученням німецького посольства та бізнес-кіл країни.
Однак німецький партнер прийняв зовсім несподіване для нас рішення: погодився з пропозицією забути про гроші. Не знаю, хто їм підказав, що з нашим урядом складно буде сперечатися в судах. Але після цього випадку інвестиційний інтерес до України похитнувся ще більше. На жаль, на практиці виходить, що декларується одне, а робиться інше.
А ось приклад протилежного характеру: коли ми починали наше перше виробництво, то були учасниками технопарку Інституту монокристалів (технопарки на тому етапі мали певні пільги). Тоді ми змогли отримати пільг порядку 800 тис. грн. Ми були звільнені від сплати ПДВ при ввезенні імпортного обладнання. Потім ми порахували, що завдяки цій пільзі з 2003 по 2010 рік ми заплатили до бюджету 112 млн. грн.! Я не хочу сказати, що якби не було цієї пільги, то ми б нічого не платили в бюджет. Але я з повною впевненістю можу заявити, що сума бюджетних надходжень від нас істотно зросла від того, що ми тоді змогли ввезти потрібне обладнання без цих податків.
І постає запитання: а чи потрібно різати курку, яка несе золоті яйця? Чи потрібно платити наперед, коли ще не вироблено жодної таблетки, коли тільки починаєш ввозити необхідне обладнання? А при цьому вже треба інвестувати близько 30% від запланованої суми у свою державу. Це дуже великі гроші, і це означає, що ми мусимо або скоротити обсяг своїх планів із інвестування, або десь ще вишукувати гроші. Але це ще й означає, що з часом держава недоотримає від нас частину податків, які б могла отримати, бо врешті-решт ми зробили виробництво у зменшеному вигляді, ми не змогли розширитися так, як хотіли.
Ми багатократно порушували це питання перед урядом і чули обіцянки - мовляв, так, це потрібно зробити. Але все залишається як і було - ми платимо наперед. Я розумію, що гроші потрібні завжди й тепер. Але як бізнесмен, як виробник хочу сказати: якщо ми не звернемо з цього шляху, то з часом бюджет може взагалі залишитися без грошей. Бо якщо ми постійно зменшуватимемо обсяги кожного наступного інвестування, то обсяги надходжень у бюджет усихатимуть, як шагренева шкіра.
Зрозуміло, що пільги зі сплати ПДВ - це дуже важкий крок для уряду в умовах дефіциту бюджету, в умовах постійної нестачі грошей, але якщо цього не зробити один раз, то грошей не вистачатимете ніколи. Один раз потрібно через це переступити. Про це всі говорять, усі це розуміють, але ніхто не може наважитися на відповідальний крок. Один раз відмовившись від цього ПДВ і не вимагаючи його при інвестуванні, реально бюджет отримає значно більше у стислий термін. Мине рік-два, і ці суми з горою покриються за рахунок бюджетних надходжень від великих обсягів виробництва. А це так необхідно нашій державі!
- Я переконуюся, що ви патріот своєї країни і міста. Одесу, мабуть, любите як ніхто інший. Ви навіть зробили мережу аптек для одеситів. Чому не хочете цю практику перенести на всю Україну?
- Я дуже люблю свою країну й Одесу. Але аптека з’явилася з іншої причини. Тоді ми виготовляли тільки субстанції - активні речовини, і далеко не всі люди знали, що «Інтерхім» причетний до фармацевтичної галузі, бо наші субстанції були в дуже багатьох таблетках, але про це ніхто не знав. Тоді в нас з’явився термін «Інтерхім inside». І саме перша аптека мала заявити про нас. Ми продавали і свої, і чужі препарати. До контролю якості чужих підходили теж ґрунтовно, завдяки тому, що в нас серйозно поставлена аналітична хімія, свої лабораторії. У наших аптеках - це знають багато одеситів - ніколи не купиш неякісних ліків. А ще одна з журналісток якось сказала, що в «Інтерхімівських» аптеках лікують красою.
- Знову ж, ви підтверджуєте свою тезу про креативність. І навіть тепер продовжуєте рух всупереч усьому. Усі говорять про кризу, багато хто заморожує будівництва, бізнес, а ви розпочинаєте будівництво, плануєте виробництво нових препаратів...
- Наприкінці 90-х до мене підійшла одна шанована мною людина й по-дружньому запитала: «Ти що, з глузду з’їхав - погляньте, що коїться навколо, а ви вкладаєте гроші й щось робите!» Я їй відповів так: «Життя коротке, якщо ми чекатимемо, доки минуть усі кризи, доки налагодиться ситуація і все стане на місце, - воно мине. Ми просто нічого не встигнемо зробити».
Довідка
«Інтерхім» - сучасне фармацевтичне підприємство, основні види діяльності якого - виробництво лікарських препаратів та синтез фармацевтичних субстанцій, добре відомих як в Україні, так і за кордоном.