Упорядкування різноманітних рейтингів систем охорони здоров’я різних країн світу давно вже стало чимось на кшталт хобі не лише для медиків та економістів, а й для пацієнтів. Природно, особливу привабливість згаданому заняттю надає вкрай низька можливість навіть приблизного збігу позицій таких списків. Приміром, за оцінками ВОЗ, перше місце за якістю охорони здоров’я в світі посідає Франція. При цьому її витрати на охорону здоров’я вельми скромні: на оплату медичних послуг іде лише 9,5 відсотка ВВП, «які покривають» аж 76 відсотків населення країни. А в США на охорону здоров’я виділяється 13 відсотків ВВП, що «поглинають» тільки 44,3 відсотка населення. Та й самі Сполучені Штати ніяк не видряпаються вище 37-ї позиції ВОЗівського табеля про ранги. Зате в Італії (друга позиція в міжнародному рейтингу) економічні показники практично повністю збігаються з французькими: 8,1 відсотка ВВП при 73,7 відсотка охопленого населення.
Найтиповішим прикладом, із усіх точок зору, є медицина Німеччини. 10,6 відсотка ВВП, 75,1 відсотка населення, котре користується державною системою охорони здоров’я. І при цьому дефіцит бюджету галузі — 2,5 мільярда євро (2,7 мільярда дол. США). А позиція у всесвітньому рейтингу якості медичних послуг — 25-та. Не дивно, що новий міністр охорони здоров’я та соціальної політики ФРН Юля Шмідт оголосила про майбутню реформу фінансування системи охорони здоров’я. Про те, яким шляхом піде реформа, стане відомо найближчим часом.
Утім, німці навряд чи винайдуть «реформаторське» колесо. Річ у тому, що всі перетворення на західній частині Європейського континенту, як правило, здійснюються лише в одному напрямі — американському. Відмова забезпечувати державною системою медичної страховки всіх, що мають «фактори ризику» (не кажучи вже про діагностоване захворювання, приміром, цукровий діабет), більшість студентів, безробітних — усе це самим німцям навряд чи сподобається. Адже система Krankenkassen саме й цінувалася як один із останніх рубежів оборони на шляху беззастережної американської жадібності. З іншого боку, і ціна цього «форпосту» була надто високою — відповідні податкові відрахування на кожну німецьку зарплату становили торік понад 14 відсотків. 2004 року, за оцінками аналітиків, цей показник зашкалить узагалі за 15 відсотків — до абсолютного рекорду в цій галузі. Правда, впевненості в соціальній заможності згаданий показник німцям зовсім не додасть. Адже такі підвищені витрати неминуче спричинять збільшення безробіття, яке й так досягло рекордного за останні чотири роки показника — 4,2 мільйона чоловік.
Побічним ефектом спроби нагодувати вовків і зберегти овець стане заморожування заробітної плати медпрацівників, котрі становлять 12 відсотків усіх працюючих Німеччини. Крім того, пані Шмідт планує змусити лікарів виписувати рецепти, виходячи не з медичних показань, а спираючись переважно на економічні показники. «Розплата» за подібні наміри не змусила довго чекати на себе — скажімо, фармацевтична група Merck збирається перенести будівництво нового заводу з виробництва протиракового препарату, оцінюване в 300 мільйонів євро, із Східної Німеччини до США. Ну то й що, що в Америці 41 мільйон чоловік працездатного віку випали з системи безплатного медичного страхування? Проте для бізнесу там збережено всі умови.
Той факт, що в міжнародному рейтингу якості охорони здоров’я США практично безнадійно відстають від європейських показників, мабуть, ще може зупинити найрадикальніших європейських реформаторів. Тим більше, що й в Америці дедалі частіше лунають вимоги про необхідність змін у національній системі фінансування охорони здоров’я. Причому змін докорінних.