Офіційна індійська статистика в галузі медицини виглядає досить тривожно: витрати на охорону здоров’я в країні становлять близько одного відсотка ВВП, тобто на людину чотири долари на рік. Сільські клініки обслуговують від трьох до п’яти тисяч чоловік, при цьому часто-густо працюють без електрики, телефонного зв’язку й елементарного набору ліків. Дитяча смертність в Індії залишається однією з найвищих...
Західні країни, де фінансування охорони здоров’я обчислюється тисячами доларів на людину, від надання чергової фінансової допомоги індійцям не відмовляються. Проте мають намір з’ясувати, чому ця допомога виявляється малоефективною. Як показали дослідження, проведені фахівцями Массачусетського технологічного інституту та Прінстонського університету, основна причина такого стану справ — медперсонал, котрого й так катастрофічно не вистачає, майже половину свого робочого часу... відсутній на своєму робочому місці! Причому без жодної поважної причини. Не дивно, що в 79% випадків хворі індійці звертаються до народних цілителів, які готові надавати допомогу практично цілодобово. Правда, назвати цю допомогу медичною досить складно, бо медичну освіту має лише 60 відсотків «нетрадиційників», і летальні фінали після їхніх призначень не така вже й рідкість. До слова, у таких випадках цілителя з ганьбою виганяють із села, і він вирушає... лікувати до сусіднього.
Фінансування системи національної охорони здоров’я Індії здійснюється з федерального бюджету, і місцева влада жодних механізмів контролю над місцевими медиками не має. Головна мета медперсоналу, котрий працює в сільській місцевості, — якнайшвидше переїхати до міста, тому своїм нинішнім робочим місцем вони анітрохи не дорожать. Якщо ця ситуація не зміниться, будь-які фінансові вливання виявляться неефективними, запевняють американські фахівці.