Дорога заводить! Хочеться натиснути на газ і летіти вперед, обганяючи, підрізуючи, підсікаючи і ризикуючи. Хто нам може стати на зaаваді?
— Ми круті, на своїх танко-мерседесах задаємо динаміку дорожнього руху. Ми вхопили Бога за бороду, і швидкість нас не лякає. Любов? Це довгі ноги і хороші губи, так би мовити, — модель. Ну й що з того, що перехідна, банкноти ж не втрачають свого номіналу, трішки потершись. СНІД? Це для бідних. Бачите тих, що на «кравчучках» летять у майбутнє по тротуару? Це для них. Ну, може, ще для «пєнкіних з моісєєвими». Так-с. Наше життя, так би мовити, прилизане. Хоча про всяк випадок у нас заброньовано місце в раю. Ну куди ти тиснешся своєю руїною на другу смугу?
— Ну, пане, ви не маєте рації! Тихо їдеш, далі будеш. А щастя хочеться всім, хоча б на вагу, хоча б грамів сто. Секс? Ні. Ми люди порядні, у нас сім’я на першому місці. СНІД? Ви що, звідки ж він візьметься у пристойних людей?! Такі питання нас ображають, це до тих, хто з жиру казиться, — наркоманів, повій, сексменшин, м’яко кажучи… он як ганяють. Хто за кермом — хлопець чи дівчина, з першого погляду й не збагнеш.
— Хам ви, дядю, це стильна стрижка. Ми, жінки, — ніжні створіння. Мрійниці. Ми пташки… метелики… ягідки…дурочки… Вибачте, я замріялась. У мене важка робота, адже пацієнти — народ вередливий, нестабільний. Я намагаюся про них не думати, берегти свої нерви, я ж молода. Я ще мрію зустріти свого принца, мрію стати головним лікарем, а ще мрію… так, інколи мрію на роботі, ну й що. Звідки в нашій лікарні СНІД? У нас усе стерильне. О, який симпатяга на білому «опелі» поруч .
— Привіт, кицю. Так, жінки нас, спортсменів, люблять: сила, м’язи, витримка, ну, самі знаєте. СНІД? Ні, ми стежимо за своїм здоров’ям. Випити пива, горілочки під хорошу закусочку, ніяких наркотиків. Моя кров закипає, як бачу тугі жіночі груди. Навіть доводиться трохи ділитися нею. А що — мені не жаль своєї крові для хороших людей. Х-ха. Там такі сестрички-медсестрички… Альо, патлатий! Ага, ти — богема за кермом. Х-ха. Це тобі хвилюватись треба.
— Мені?! Ми, люди творчої натури, не можемо обмежитись рамками реального буття. Ми не їздимо, ми переміщуємося у просторі. Запобіжники? Тобто кондоми. Але ж емоції, бажання, натхнення і, взагалі, життя не сховаєш у презервативі! У кожного своя любов. Ми живемо на повну. Ніяких обмежень. СНІД? Це паніка. Це стереотипи. Життя? Завтра буде інше життя, інші втілення, реінкарнації, пертурбації, інновації. Чи не буде… Яка різниця.
— Вау!… жовте світло, гей ти… швидше їдь… може, проскочимо…
Бібіп!
— Чого гальмуєш, лох!!! У мене кожна хвилина розписана.
— Та рухайся ти, мене вдома моя чекає!
— Я таки ще підморгну тому симпатичному «опелю». Ну, швидше, ви всі, я, може, долю доганяю…
Дорога заводить. Хочеться натиснути на газ і летіти вперед, обганяючи, підрізуючи, підсікаючи і ризикуючи. Хто ж думає про червоне світло світлофора? Невже нам якийсь СНІД перетне дорогу? Може, проскочимо…