Замість першого дзвоника в багатьох містах України було чутно звуки повітряної тривоги. Можливо, ці сирени сьогодні звучать переконливіше за промови адміністрації.
Ось що повідав би поет про День знань в Україні зрозумілою для інфернальних регіонів мовою:
Пили шнапс и ели бандерики,
День Знаний все отмечали.
От Европы и до Америки
Нацистам ли быть в печали.
Пели: «Господи, зигани!»
Все, от детей до родителей.
Обыкновенные бандерские дни
Под снарядами асвабадителей.
Тим часом у сусіда-агресора День знань пройшов у веселому й радісному примусі. Урочисті шикування, віршики й пісеньки. Музика — крадена, слова — КДБ.
Дуче в школі, дуче в школі, дуче в школі...
А щоб іще радісніше було, в російських школах із 1 вересня цього року в обов'язковому порядку щотижня будуть піднімати й опускати державний прапор. Згідно з офіційними розпорядженнями, піднімання «здійснюється в перший навчальний день кожного навчального тижня перед першим навчальним заняттям», супроводжується виконанням гімну, «при цьому всі присутні на церемонії стоять по стійці «Струнко». Потім, знову ж таки згідно з приписом, прапороносна група виносить прапор «маршем «нога в ногу» і передає його черговому для доставки у місце зберігання».
На додачу до маршу «но-гавно-гу» впродовж навчального процесу там заплановано класні години під загальною назвою «Розмови про важливе» з розповідями про «героїв», «цілі СВО» тощо. Все в епічному кондово-совковому стилі. Ті ж, у кого таке пропагандистське меню викликає неприємні рефлекси, хочуть перевести своїх дітей на домашнє навчання. Тут для шанувальників традицій можна було б порекомендувати і повернення до патріархальних різок та паска. Щотижневих, як винесення прапора і його доставка «в місце зберігання». За діло й просто так, із профілактичною метою, як воно раніше бувало.
Уроки миру і короткого замикання
Пам'ятається, в радянських школах першого вересня проходили уроки миру. Ізраїльська вояччина. Гонка озброєнь. Маріонетки Пентагона. Тепер ці словосполучення звучать як назви коктейлів у якомусь загубленому в часі мілітаристському барі. Один такий шкільний урок миру закарбувався в пам'яті. Доки вчителька повідомляла про обстановку в Нікарагуа, учень, натхненний перемогами сандиністів, улаштував замикання проводки. Героїчно засунув шпильку для волосся в розетку 220V. Урок було зірвано, шпильку зіпсовано, а діти так і не дізналися, що зрештою вирішив черговий позачерговий пленум ЦК КПРС. Відважний сандиніст не постраждав. У школі його особливо не карали: мабуть, тому, що прізвище в нього було як у тодішнього міністра оборони. Але вдома, звісно, був йому урок миру, і на прізвище знамените не зважили.
В сучасних умовах, починаючи ще з пандемії, багато дітей позбавлені можливості проводити такі експерименти з електрикою. Очну форму навчання на території України зараз заміняють на дистанційну, синхронну, асинхронну, екстернатну, сімейну і яку там ще придумають форму.
Що говорять про школу діти?
Розповідає новоспечений першокласник із села на Полтавщині. Після уроків він прийшов на майданчик біля клубу, що навпроти школи. Там у періоди ослаблення потягу до знань збираються хлопці різного віку.
— Вову Спрайта знаєте? У нього мотоцикл, йому 14 років. Кажу, відвези мене додому, я сємачки візьму. Ну поїхали. Він почав капець як газувати. Я кричу, не треба, а то ще випаду. Назад їхали, я взагалі однією рукою тримався. Щоб сємачки не випали. Біля клубу весь час треба комусь дати сємки. Пацанів, буває, збирається по 11 чоловік. Якщо хто не прийде, то добре.
— Ну а в школі ж що хорошого?
— А що там хорошого може бути? Все хороше. Перший урок «Ми — українці» був...
Навчальний рік школяра з Харкова розпочався без особливої громадянської лірики:
— Першим уроком була математика. Другим — етикет. Усього шість. А наступного дня нам Інтернет відключили за несплату.
Що говорять про уроки батьки?
Про перший дистанційний урок батько першокласниці повідомляє таке.
— Гімн чув. Слова мера з телеграм-каналу хтось зачитував про те, що будуть ще писати про це перше вересня в підручниках історії. Потім зв'язок зник. Подробиць ще не знаю, бо в підвалі каналізацію прорвало. Весь, що називається, в «офлайні» був. Коли повернувся, вже мультики в YouTube йшли. Маму нашу запитайте краще.
— Техніки оптоволоконний кабель перекусили, паяли. Я їм з балкона кричу: «Хлопці, надовго? Процес же йде освітній!» Знизують плечима: «Хвилин п'ятнадцять. Може, й більше, як вийде». А в старшої першим уроком «Історія України» була. Дуже цікаво було й пізнавально, — каже мама.
— У нас заняття розпочалися ще 31 серпня, — розповідає інша мама, яка переселилася на захід України. Її син пішов у третій онлайн-клас. — Першим був урок фізкультури. Бо класний керівник фізкультурник. І щосуботи тепер ще буде додатковий урок. Як ви думаєте, який? Правильно, фізкультури! У здоровому тілі...
Як навчаються українці за кордоном?
Викладачка приватної школи, яка переїхала з Харкова до Вільнюса, а заодно й мама її учня розповіла, що на перше вересня вони влаштували святкову лінійку. Прапор розгорнули врочисто, був присутній представник посольства України.
Взагалі-то, цей придуманий у СРСР святковий, але робочий день і відзначається, за великим рахунком, тільки в пострадянських державах. Або там, де дуже багато переселенців із цих держав, як, скажімо, в Ізраїлі.
Батьки ж наших школярів, наприклад, у США, кажуть, що перший день у них не є якимось особливим: прокинулися, поснідали, пішли вчитися. Раніше в багатьох штатах новий навчальний рік починався після Дня праці, національного свята, яке припадає на перший понеділок вересня. Тепер дедалі частіше шкільні заняття починаються ще в серпні.
І українці в Італії кажуть, що перший дзвінок там лунає не у форматі державного свята, а навчальний процес переважно стартує з середини вересня.
— У нас навчання 15 серпня розпочалося. Без лінійок і врочистих промов. Просто прийшли в школу і вчаться, — ділилася враженнями від перших шкільних днів у Німеччині мама з України. — Ну хіба що в перший тиждень якісь розваги для дітей придумали, конкурси там, ігри. Не для звітності, а щоб дітям весело було. У доньки в класі зо двоє людей є, хто може перекладати, і деякі вчителі російськомовні. В іншому поки що слухаємо й нічого не розуміємо. Є додаткова німецька, окремі заняття для наших дітей. У харківській школі намагатимемося онлайн поєднувати навчання. Тут, треба сказати, загальна програма дуже відстала. Математика в четвертому класі — як у нас у другому.
— Лінійок тут немає. Діти просто йдуть до школи. Без букетів тощо. Тут це не заведено. Син каже, що вони вже три тижні просто сидять у школі: «Мамо, ми там нічого не робимо». З прикладів розв’язують «три помножити на чотири». І це 4-й клас! — зітхає мама зі Швеції.
Українець, який давно вже живе у Швеції, заперечує: «Я теж раніше доволі скептично ставився до шведської освіти. Але потім, коли бачиш, що ми, такі освічені, працюємо на таких неосвічених шведів, погляди трохи змінюються».
Серед респондентів за кордоном ніхто поки що не розповів про уроки на кшталт «Ми — німці» або «Ми — шведи». І в нас услід за Днем знань має настати день Умінь, коли не треба буде пояснювати дітям, хто ми такі.
Наших дітей сусіди вітають уже півроку. Тисячі шкіл пошкоджено, сотні зруйновано. На перших уроках школярі отримують інструкції про правила евакуації. Уроки ненависті сьогодні проходять в Україні щодня. Годилося б уроків добра й любові побільше. Про багатство землі та красу природи. Про чуйні серця людей і особливості культури та побуту. Про політичну ж обстановку діти й самі можуть зараз багато чого розповісти. Ось одна першокласниця продекламувала віршик народно-дворового авторства. Було там і про «слава нації». А кінець, каже, вам розповідати не буду. Там про російський корабель.
Більше статей Марка Баянова читайте за посиланням.