Фарсом обернулися вибори ректора Чернігівського державного технологічного університету. Думка більшості викладачів і вчених виявилася порожнім звуком для кадрової комісії Міністерства освіти і науки. Про професора, який виграв вибори (але не рекомендований до керівництва) можемо сказати лише два слова — не краде. А от його опонент — банкір і екс-губернатор — заслуговує на докладнішу розповідь.
Та ми вже й розповідали неодноразово про його справи (див. статті-розслідування «Хто заплатить за базар», «Умертвіння», «Мінне загородження», «Умертвіння відбулося» та багато інших...) В тому, що він вчинить із перспективним технічним вузом так само, як свого часу вчинив із Чернігівщиною (при ньому добитою й розореною), немає жодних сумнівів. Адже навіть нинішнє своє місце за університетською кафедрою ця людина посіла завдяки фальсифікації.
Бенедикт Спіноза колись спробував створити етику, підпорядковану математичним законам. Не вийшло. Надто складним виявився світ, витканий із протистояння добра і зла, щоб відобразити його у вигляді теорем.
Ось простенька задачка. Що більше: шістдесят вісім і п’ять десятих чи тридцять цілих і сімнадцять сотих? Гадаєте, вам відома відповідь? Донедавна ми теж так думали.
26 червня в Чернігівському державному технологічному університеті відбулися вибори ректора. Переважною більшістю голосів (68,5%) професорсько-викладацький склад підтримав професора, доктора технічних наук Олександра Денисова. Людину складну, суперечливу. Однак відому тим, що, очолюючи ЧДТУ багато років, не допустив занепаду державного ВНЗ.
А днями відповідна комісія МОН рекомендувала призначити ректором... претендента, який програв. Колишнього губернатора, банкіра Миколу Бутка. Він набрав 30,17% голосів (для колишнього регіонального політика топ-рівня — це ганьба). Про те, яким ключиком було відкрито міністерські двері, можна лише здогадуватися.
Та не про моральні парадокси нині йдеться. Питання стоїть про виживання перспективного технічного вузу, що готує кадри для хімічної та радіоелектронної промисловості.
Адже і стиль керівництва М. Бутка, і його методи боротьби з незгодними, і результати його управлінської діяльності на Чернігівщині добре відомі.
Виборів у житті цієї людини було чимало. Результат — із тим, що був йому вигідний, збігався не часто. І тоді на голови незгодних обрушувалося пекло.
Так вийшло, що докладне розслідування його діяльності ми розпочали 2000 року саме у зв’язку з виборами. Локальним, нікому не цікавим голосуванням в одній із місцевих організацій... Згадаймо про них. Адже несподіваним чином ця виборча афера переплітається з нинішньою... Усі факти, викладені нижче, були оприлюднені нами ще тоді, по гарячих слідах. І не були спростовані. Однак доказовий матеріал — документи та магнітофонні записи — ми бережемо донині.
…Миколу Бутка вигнали з губернаторів із нечуваною ганьбою. Необтічне офіційне формулювання виплеснув йому вслід місцевий телеканал, а тодішній президент Леонід Кучма сказав: «Такого безладу, як на Чернігівщині, ніде нема».
Було порушено кримінальну справу — та тільки скінчилася пшиком.
…Потім українські ЗМІ облетіла історія з реставрацією Батурина, фонд відродження якого Микола Петрович очолив за нової влади.
Потім луснула мильна бульбашка одного з прославлених ним у монографії економічних чудес Чернігівщини — українсько-голландського СП на базі стратегічного радіоелектронного підприємства «ЧеЗаРа» (див. статті «Вибрані місця із листування з прокуратурою» і «Зона поразки»).
І от відбулися нові вибори, цього разу — університетського ректора. Вибори, які Микола Петрович Бутко за всіма статтями програв. Однак які – за велінням долі в особі київського начальства — відкривають перед ним нову сферу діяльності.
Основний вектор зрозумілий. У передвиборному виступі він казав про комерціалізацію університету. (Його конкурент Денисов — про те, що за будь-яких обставин не можна розбазарити матеріальну базу університету, зокрема земельні та рекреаційні ресурси.)
Та чи мав право — моральне та юридичне — Микола Бутко взагалі виставляти свою кандидатуру на вибори? І чи повною мірою усвідомлюють його київські покровителі рівень правової відповідальності за свого протеже?
В нашому розпорядженні опинилася копія документа, від якого в будь-якої нормальної людини глузд за розум заверне. Свого часу він послужив підставою для початку викладацької кар’єри Бутка.
«Міністерство освіти України. Чернігівський державний технологічний університет. 19.01.2001. № 1. Довідка. Видана Бутку Миколі Петровичу, голові Чернігівської облдержадміністрації, про те, що він працював за сумісництвом у Чернігівському державному технологічному університеті спочатку на посаді асистента 0,25 ставки кафедри менеджменту з 01.09.1997 року до 31.12.1998 року, а потім на посаді доцента 0,25 ставки тієї ж кафедри з 11.01.1999 року по теперішній час.
Загальний науково-педагогічнй стаж роботи станом на 19.01.2001 складає — 3 роки 4 міс. 08 дн.
Довідка видана для пред’явлення в Міністерство освіти і науки.
В. о. ректора О.П.Гнедін.
Начальник ВК В.П.
Хількевич»
То що ж виходить? Виявляється, Микола Петрович Бутко вів подвійне життя? Вдень, скажімо, рулював областю — зживаючи зі світу непокірних та організовуючи спецоперації проти неугодних. А ввечері — мирно асистував на університетській кафедрі? Приходив до аудиторії, читав лекції студентам, вів семінарські заняття?
Документ, який послугував підставою для присвоєння йому звання доцента, — липа чистої води.
Не коментуватимемо його наукові досягнення. (Про реальну долю «ЧеЗаРи» писали двічі.) Не повертатимемося знову до піка його кар’єри — губернаторства. За нього за низкою показників область досягла рівня світових стандартів неблагополуччя. Та от щодо його доцентства — тут є явна фальсифікація. Якщо немає — хай підтвердить свій стаж відповідними наказами. Це буде непросто зробити. Зайнявши крісло ректора, очевидно, цілком можливо очистити бухгалтерію від небажаних паперів. Та от сфабрикувати заднім числом необхідну документацію, та ще так, щоб вона за потреби експертизу криміналістичну витримала, — проблематично.
Мабуть, навіть складніше, ніж, отримавши всупереч волевиявленню колективу владу, здійснити над провінційним університетом іще одну операцію з тих, які салтиковський Іудушка Головльов називав «умертвінням»...
…Головльову його умертвіння щастя не принесли. Зрештою — він таки отримав своє. Та от тільки жертвам умертвінь від того не легше.