Коли я ще школяркою просила маму розповісти про її шкільні роки, вона неодмінно згадувала про Осмоловських, "які вчили ще твою бабусю". Мама завжди захоплювалась інтелігентністю, благородством цих педагогів, їхньою високою освіченістю і водночас простотою та вимогливістю до учнів. Набагато пізніше, вже коли в містечку Новомиргород, що на Кіровоградщині (Златопіль - стара назва його північної частини), проводили всеукраїнську науково-практичну конференцію "Златопільська гімназія: минуле, сучасне, майбутнє", на фото випускників 1937-1938 рр. Новомиргородської середньої школи імені Івана Франка (так звався заклад після ліквідації більшовиками гімназії) серед викладачів побачила портрет шляхетного дідуся із чималою лисиною та козацькими вусами. Калістрат Осмоловський, який свого часу викладав у гімназії, пізніше, вже за радянських часів змушений був виїхати з Новомиргорода.
Як склалася його доля, очевидно, дізнаються дослідники цієї теми. А ось як складалися долі деяких його колег і учнів - відомо. У Златопільській гімназії свого часу навчалися письменник і політик Володимир Винниченко (саме на місцевому матеріалі написана його перша збірка оповідань "Краса і сила"), письменник Григорій Грушевський (помер у Новомиргороді під час голоду 1922 р.), етнограф і фольклорист Іван Филипович, композитор Борис Лятошинський. Його батько викладав тут, а Микола Зеров саме під час викладання у Златопільській гімназії розпочав свою роботу над перекладами римських поетів. Інший викладач - історик Олексій Андрієвський мав 400 друкованих праць - таким доробком може похвалитися не кожен столичний професор.
У Златопільській гімназії свого часу видавалися три літературні журнали, поряд на сусідніх вулицях діяли два самодіяльні театри, активну участь в яких брали викладачі та учні. Усе це та багато інших духовних надбань старовинного навчального закладу були знесені вихором революції. З тридцяти двох останніх випускників гімназії (1919 р.) тільки один помер своєю смертю. Інших так чи інакше знищено, двоє з них зустрілися зі своїм учителем М.Зеровим на Соловках…
Знаменита фраза Леніна про "зубрежку и начетничество" в дореволюційній освіті стала тим бульдозером, який зруйнував традиції, залишивши бездуховність та провінціалізм, особливо в глибинці. На багато років було втрачено важливий напрям - розвиток елітарної освіти, яку на перших порах незалежності взялися активно відроджувати. Цей процес триває і досі.
А що ж Златопільська гімназія? У її старих і затишних стінах аж до кінця 80-х рр. минулого століття розміщувалася Новомиргородська середня школа №1. (Златопіль став частиною містечка Новомиргород іще в 50-х рр., хоча неофіційно ця назва побутує й досі). Коли приміщення вже почало руйнуватися, тодішня влада вирішила, що дешевше й перспективніше звести сучасну будівлю, де дітям, мовляв, буде зручніше й комфортніше. Про збереження пам'яті минулого та кращих традицій і духу закладу, якось не йшлося. Директором призначили Василя Затоку, який звичайну школу перетворив на кібернетико-технічний ліцей, налагодивши контакти з тодішнім Кіровоградським інститутом сільськогосподарського машинобудування (тепер - технічний університет). Трохи згодом ліцей перебрав стару назву - Златопільська гімназія.
Саме Василь Васильович порушив питання відродження приміщення старовинного закладу освіти. Його підтримав депутат обласної ради - доцент Кіровоградського педінституту, а нині професор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко. Тоді ж відбулась і згадана вище конференція, яка зібрала цвіт педагогічної громадськості краю. Земляків також підтримує професор, завідувач відділу педагогіки та психології Інституту вищої освіти Національної академії педагогічних наук Микола Левшин. Та тоді, в середині 90-х, ентузіазму громади було замало - потрібні гроші, а їх, ясна річ, у період широкомасштабної економічної кризи не вистачало.
Та Василь Затока, якого саме в ті роки обрали головою Новомиргородської районної ради, знайшов кошти, аби перекрити дах старого приміщення, без цього відроджувати вже було б нічого. А ще підписали договір із генеральним директором АТЗТ "Укрреставрація" В.Щукою, який підготував першу частину проектно-кошторисної документації всього за
3 тис. грн. На той час навіть такі невеликі гроші знайти було не так просто: одну тисячу виділила районна рада, а дві виторгували за зерно, яке надали керівники сільгосппідприємств Іван Гончаренко та Валерій Тодосієв. А ще Василь Васильович написав книжку "Златопільська гімназія: сторінки історії". На жаль, Василь Затока передчасно пішов із життя. І на роки згасла ідея відродження Златопільської гімназії.
Правда, вона зринала ще не раз, але 2001 р., коли управління містобудування і архітектури Кіровоградської облдержадміністрації категорично відмовило новомиргородцям, повідомивши, що профінансувати проектні роботи немає можливості, згасла остаточно. За ці роки було втрачено облікові документи, і приміщення Златопільської гімназії виключили з державного переліку пам'яток архітектури. В обласному вона значиться, але в області роками одна відповідь: коштів немає.
Та Новомиргороду, вочевидь, пощастило, бо, як виявилося, сподвижники тут не перевелися. І, на щастя, не лише серед творчої та педагогічної громадськості. Сьогодні і голова міста Яків Немировський, і голова районної ради Микола Чепіжак бачать свою місію в тому, аби відродити пам'ятку архітектури - приміщення Златопільської гімназії, дати їй нове життя. Позаторік райрада виділила перші 20 тис. на відновлення державного акта, паспорта будівлі. Наступний етап - переведення приміщення з комунальної у державну власність, бо ж місцевим бюджетам, ясна річ, непосильні такі витрати - близько 15 млн грн. Як на державний масштаб, кошти невеликі, особливо, якщо порівняти з тим, скільки виводиться в офшори чи витрачається на персональні туалети й розкішні авто для високопосадовців, то й поготів - мізерія. Але цього не хочуть розуміти у високих кабінетах.
А от прості громадяни, мешканці Новомиргорода, розуміють, що енергетика шляхетності, інтелігентності, високих помислів - неперебутні духовні цінності. У місті створено громадську організацію "Відродження", відкрито спеціальний рахунок, на який надійшло вже понад 10 тис. грн. Тим більше що у новомиргородців уже є позитивний досвід - кілька років тому в місті відкрито пам'ятник Т.Шевченкові (малий Тарас із батьком бував тут - повість "Наймичка"), значну частину коштів на який зібрала громада. Неоціненну допомогу надають районна газета "Новомиргородщина" та її редактор Володимир Пісковий.
В обласному департаменті освіти і науки, молоді та спорту наміри новомиргородців реставрувати історичне приміщення Златопільської гімназії сприймають без особливого ентузіазму.
- Система навчальних закладів у містечку і районі вже склалася, - розповідає начальник департаменту Ельза Лещенко. - Вона задовольняє і дітей, і батьків. Тим більше слід ураховувати демографічний чинник - навряд чи населення Новомиргорода значно зростатиме. Якщо ж керівництво району хоче розмістити там середній спеціальний навчальний заклад або його філію, то їм слід вивчити ринок праці - чи матимуть роботу випускники цього закладу?
Нещодавно і районна, і міська ради виділили 250 тис. грн на проектно-кошторисну документацію реставрації історичного приміщення гімназії. Якщо справу й далі рухатимуть так дружно - приміщення вдасться врятувати. Якщо ж знову відкласти на роки - рятувати вже буде нічого.