Для київських освітян нинішній жовтень видався спекотним: безліч зарубіжних гостей і міжнародних заходів змінювали одне одного з калейдоскопічною швидкістю. Яка, втім, анітрохи не зашкодила кожному з цих візитів чи акцій завершитися вагомим і перспективним результатом.
Своєрідним прологом київської декади міжнародної освіти стало щорічне засідання Педагогічного клубу європейських столиць, що відбулося у квітні 2003-го в Бєлграді (Сербія). Саме тоді головні освітяни тридцяти двох міст накреслили цілу низку заходів із метою глибше та предметніше вивчити досвід одне одного. Серед них і вищезгадана декада, яка стартувала на початку жовтня візитом у відповідь москвичів до столиці України.
Про те, як приймала білокам’яна 400 київських керівників і викладачів освітніх установ, представників учнівського самоврядування, батьківської громадськості та ЗМІ, ми розповідали читачам у квітні («ДТ», №16 (441), 2003 р.). Зустріч у відповідь будувалася за аналогічним принципом: представників кожного московського окружного управління освіти закріпили за одним із районів столиці України, котрі розробили свою програму прийому гостей. «Десертом» московського вояжу стало приурочене до Дня вчителя спільне урочисте засідання київських освітян та їхніх російських колег. На ньому нагородження найкращих учителів і керівників освіти столиці України чергувалося з ушануванням найкращих московських педагогів. Завершився захід святковим концертом та врученням ордерів на квартири дев’ятнадцятьом київським шкільним викладачам.
Але не подумайте, що спілкування москвичів і киян обмежується взаємним «ходінням» у гості: воно давно перейшло на рівень прямої співпраці безпосередньо між школами, профтехучилищами, дитсадками й вузами. Кожен район нашої столиці тісно контактує з одним із московських округів, між ними підписано відповідні угоди. Розроблені та втілюються в життя багато цікавих проектів.
Відразу після москвичів Київ відвідав начальник департаменту освіти м. Відня (Австрія) Франц Шимек. Програма його візиту була дуже насичена: зокрема пан Шимек виступив перед студентами й викладачами Київського міського педуніверситету ім. Б.Грінченка, зустрівся з членами секції працівників освіти Асоціації міст України, побував у багатьох київських школах. А головним підсумком візиту стала попередня домовленість про участь киян у дуже незвичному проекті, що реалізовується в столиці Австрії.
Річ у тому, що у Відні ось уже кілька років успішно функціонує інтернаціональна школа, в якій навчаються хлопці й дівчата зі столиць сусідніх країн і де намагаються поєднати все найкраще, що є в освіті держав—учасників проекту. А кияни запропонували експеримент розширити, причому не лише за рахунок збільшення «різноплемінності» контингенту учнів. Адже «інтернаціональні» школярі можуть навчатися не тільки у Відні, а по черзі в різних столицях — це відкриває величезні можливості для вивчення мови, історії, культури тієї чи іншої держави. Одне слово, є реальний шанс створити таку собі школу «на колесах», прообраз школи майбутнього, школи єдиної Європи, де для профільних старших класів можна буде створювати гнучкі мобільні освітні структури.
Ідеї киян пан Шимер сприйняв «на ура». І якщо йому вдасться «заразити» задуманим Раду Європи (саме вона фінансує інтернаціональну школу), цілком можливо, через місяць-два все заплановане почне втілюватися в життя. Але навіть якщо кияни зазнають фіаско і їм не пощастить узяти участь у цьому проекті, вже є намітки щодо створення східноєвропейського аналога віденської інтернаціональної школи.
Досить плідним був київський візит і начальника департаменту науки й освіти м.Стамбула Омера Балібана. Попри те, що посланець турецької столиці вперше відвідав місто на Дніпрі (та й узагалі донедавна українська, і зокрема київська, освіта була для турків багато в чому terra incognita), все побачене справило на нього настільки велике враження, що результатом перебування пана Балібана в головному місті України стало підписання угоди про співробітництво в галузі освіти між очолюваною ним структурою та Головним управлінням освіти і науки (ГУОН) м. Києва.
— Уважно стежити за всім, що відбувається в освіті передусім європейських країн та їхніх столиць — один із пріоритетів нашої діяльності, — говорить начальник ГУОН м. Києва Борис Жебровський. — Уже напрацьовано постійні контакти, причому не лише особисті: активно розвивається співпраця між департаментами освіти, відбуваються спільні заходи, є можливість щороку зустрічатися, обговорювати найважливіші питання, звіряти свої кроки. Такі контакти вкрай необхідні. Так, можна одержати інформацію з Інтернету або від зарубіжного колеги. Але живе спілкування, реакція на побачене в тих-таки школах — зовсім інше. Адже, що характерно, приїжджають нерідко до Києва зарубіжні гості настороженими, але після побаченого їхнє ставлення кардинально змінюється на краще. Причому ми ж показуємо їм не одні й ті самі «парадні» навчальні заклади. Згоден, демонструємо найкращі, але їх не один-два, а близько сотні. Якщо врахувати, що загалом у столиці України п’ятсот двадцять шкіл, то це не так уже й мало.
Дуже важливі питання інтеграції освіти. Багато країн створюють спільні колективи з написання підручників, регулюють питання взаємного визнання дипломів тощо. У цьому ж ряду — й питання розвитку інформаційних систем, можливість у недалекому майбутньому, приміром, із Києва давати урок для паризьких школярів або проводити спільні семінари вчителів англійської мови, скажімо, столиць України й Великобританії. І електронні підручники, які легше створюються, ніж звичайні, й легше коригуються. І випуск інформаційної літератури, яка висвітлює останні досягнення науки. Адже звичні навчальні посібники в цьому плані дуже відстають — для того, щоб їх написати й випустити у світ, потрібно п’ять-сім років. А наука сьогодні жодного дня не стоїть на місці, отже, потрібно створювати мобільніші джерела інформації.
Сьогодні управлінець, який прагне бути сучасним, повинен уміти зазирати в майбутнє. І головне — не почуватися на своєму місці тимчасовим, заручником політичної ситуації, а мати відвагу працювати на завтрашній день.