Освіта ніколи не була гарячою темою президентських передвиборних кампаній. Однією з причин цього є те, що президент не має значного впливу на освітню політику. Разом із тим треба відверто визнати, що освіта взагалі не є важливою для української політики. Те, що освітній комітет є найменшим з усіх у парламенті, - прямий наслідок браку уваги до освітніх питань.
У цій передвиборній кампанії досить неочікувано питання освіти виринули в одного з кандидатів - Володимира Зеленського. Озвучує їх не сам кандидат, а його радник Сергій Бабак, експерт Українського інституту майбутнього.
Успішність цих інтервенцій є сумнівною. Так, експерт озвучував тези про те, що Зеленський підніме зарплату вчителям до 4 тисяч доларів, і що для цього начебто треба всього лише додаткових 200 мільйонів доларів на рік. Експертна спільнота зреагувала швидко і порахувала точну ціну такої ініціативи - 21 мільярд доларів!
Здавалось би, після такого ганебного промаху, команда Зеленського (чи то команда Українського інституту майбутнього?) буде уважніше ставитися до цифр і даних. Проте, як показало інтерв'ю Сергія Бабака журналу "Країна", надія виявилась оманливою.
Неправда 1. 30% державного замовлення іде на юристів та економістів
Сергій Бабак стверджує: "У нас страшенна невідповідність професій, за якими готують у вищих навчальних закладах, до затребуваних на ринку. Торік 29 мільярдів гривень виділили на держзамовлення. 30 відсотків - це економіка і право. Нащо? На ринку вже зараз 10 юристів на одну вакансію".
У цьому твердженні - три цифри. І всі три - хибні.
Отже, щодо суми видатків на державне замовлення у вищій освіті. Постанова про державне замовлення на 2018 рік справді вказує суму 28,98 мільярда гривень.
Щоправда, якщо трішки уважніше подивитися документ, то стає зрозуміло, що постанова стосується державного замовлення не лише для вищої освіти (тобто підготовки на рівні бакалаврату, магістратури, аспірантури та докторантури). Вказана цифра включає в себе щонайменше 1,7 мільярда на післядипломну освіту і 350 мільйонів - на підготовку робітничих кадрів.
Решта 26,9 мільярда - призначені на "підготовку фахівців, науково-педагогічних кадрів", проте знову ж таки - буде хибно думати, що це суто вища освіта, тому що ця категорія включає в себе також і підготовку молодших спеціалістів, котрі не належать до вищої освіти.
Для того щоб точніше знати суму, виділену на здобуття саме вищої освіти, варто орієнтуватися на інші показники - видатки, закладені в державному бюджеті саме на вищу освіту. Це теж зовсім нескладно перевірити. Для цього треба подивитись, скільки грошей у бюджеті закладено за кодом 0942 - "Вищі навчальні заклади III і IV рівнів акредитації". Ці видатки закладено для кількох розпорядників - різних міністерств, у підпорядкуванні яких є університети. Якщо додати їх, то виходить сума 20,36 мільярда. Помилка у 8 мільярдів гривень - це, у принципі, прогрес порівняно з попереднім промахом щодо зарплат учителів, проте все одно є значною.
Друга цифра - це частка студентів за спеціальностями "право" та "економіка". Сергій Бабак називає цифру 30%.
Походження цієї цифри встановити складно. Проте правдиву частку місць, що йдуть на підготовку юристів та економістів, можна порахувати дуже просто, проаналізувавши ту саму Постанову про державне замовлення.
Місця на вказані спеціальності ("економіка" і "право") становлять приблизно 6% від загальної кількості місць державного замовлення. Можна також до цієї категорії додати спеціальність "міжнародні відносини" і всі спеціальності галузі "економіка та управління", тоді частка зростає приблизно до 13–16% (залежно від рівня і форми здобуття освіти), проте аж ніяк не досягає показника 30%.
Справді, українська вища освіта випускає дуже велику кількість юристів та економістів, котрі потім не можуть знайти роботу за спеціальністю. Але треба знати, що абсолютна більшість студентів за цими спеціальностями навчається на контракті. Так, для "права" частка контрактників становить близько 80%. Для більшості популярних економічних спеціальностей показники є приблизно такими самими. Тому проблемою є не погане регулювання державного замовлення, а абсолютно неконтрольований і безвідповідальний набір студентів на контракт, незалежно від їхнього рівня підготовки та потреб ринку праці.
Третя цифра стосується вакансій для юристів. Дослідження Міністерства юстиції показують, що у 2017–2018 роках на одну вакансію юриста претендувало 7–8 осіб, а не 10, як стверджує Бабак.
Неправда 2. У Фінляндії учні працюють над проектами, замість вивчати відокремлені дисципліни
Відповідаючи на запитання про реформу школи, Сергій Бабак навів як приклад Фінляндію: "Цікаву систему запровадили у Фінляндії. Прибрали дисципліни в чистому вигляді. Діти працюють над проектами. Збираються 10 учнів і створюють склянки. А щоб їх зробити, мусиш знати трохи хімії, фізики, інженерної науки, геометрії. Це ризикований експеримент. Але фіни дивляться в майбутнє".
Міф про те, що фіни відмовилися від вивчення окремих дисциплін, набув поширення чотири роки тому - після статті під назвою "Фінські школи: предмети скорочено і замінено на "теми" в рамках реформування освітньої системи" у британській газеті The Independent від 20 березня 2015 року.
Фактично відразу з'явилися заперечення цієї тези. Пасі Салберг, відомий дослідник шкільних систем та їх трансформацій, автор чи не найвідомішої книжки про фінську освіту "Фінські уроки", написав: "Спокійно: попри реформи, у майбутньому фінські школи продовжуватимуть викладати математику, історію, мистецтво, музику та інші предмети. Але з новою базовою шкільною реформою всі діти також повинні будуть упродовж певного періоду вивчати певну тему, як-от: "Європейський Союз", "Громада та зміна клімату" або "100 років незалежності Фінляндії", - які поєднуватимуть багатодисциплінарні модулі з мов, географії, природничих наук та економіки".
Новий національний курикулум, який і спричинив поширення міфу про скасування предметів, вказує в загальних рисах, що за весь час навчання в школі щонайменше один період (зазвичай тривалістю кілька тижнів) має вибудовуватися довкола міждисциплінарних, широко означених тем. Школи можуть вирішити робити це частіше, проте не зобов'язані. Зважаючи на високий ступінь децентралізації в шкільній системі у Фінляндії, ця політика матиме різне втілення для різних шкіл.
Заперечення новини про скасування шкільних предметів у Фінляндії було опубліковано у провідних медіа. Проте чомусь не трапилось на очі головному радникові з освітніх питань можливого президента України.
Неправда 3. Держава не замовляє підготовку вчителів фізики в достатній кількості
Цитата з інтерв'ю: "Водночас ми замовляємо на всю Україну близько сотні вчителів фізики. Такими темпами оновимо викладання цього предмета в школах за 170 років".
Вказана в цитаті цифра - правдива. Проблеми цього твердження в іншому. По-перше, припускається, що держава замовляє недостатню кількість учителів фізики. Тому, щоб вирішити проблему, треба просто збільшити обсяг державного замовлення за цією спеціалізацією.
Але проблема зовсім в іншому. Досвід останніх 10–15 років чітко показує: хоч скільки б місць виділялося, абітурієнти відмовляються подавати документи на вчительські спеціальності, особливо у природничих дисциплінах. Торік було заповнено менш ніж 40% місць, виділених на підготовку вчителів фізики. Тому просте збільшення кількості місць не дасть жодного результату.
Ба більше, при цьому абсолютно ігнорується питання мотивації та рівня підготовки вступників на педагогічні спеціальності. Через фактично відсутні конкурси педагогічні університети фактично набирають усіх, хто подав документи, незалежно від рівня підготовки. І з учителями фізики проблема якраз найнагальніша: адже для вступу достатньо здати фізику на 100,1 бала ЗНО. Ба більше: фактично всі, хто вступає на програми підготовки вчителів фізики, належать до нижніх 30% з числа всіх тих, хто складає фізику. Оце правдиве формулювання проблеми, яку треба обговорювати. Намагання ж просто додати місць - абсолютно хибна стратегія.
Друга вада цього твердження - у висновку про те, що малі обсяги державного замовлення призведуть до того, що "оновлення викладання" відбудеться за 170 років. Я не візьмуся навіть аналізувати, яким чином розраховано цей показник за умови купи невідомих, починаючи від демографічної ситуації через 100 років до визначення потреб у цій професії у віддаленому майбутньому. Більше дивує тут теза про те, що єдиний шлях до оновлення викладання - це нові вчителі. При цьому виключаються такі фактори як оновлення навчальних програм, навчальних матеріалів; професійний розвиток та вдосконалення тих учителів, які працюють зараз. Також, згідно зі статтею 58 Закону про освіту, вчителями фізики можуть працювати й особи, котрі здобули іншу освіту, - професійні фізики (не педагоги), інженери тощо.
Чому це важливо?
Здавалось би, чи варте окремої колонки одне невелике інтерв'ю? Гадаю, що таки варте, адже в цьому разі йдеться не просто про випадкову людину, а про людину, котра називає себе експертом з освітніх питань і представляє Український інститут майбутнього, який намагається позиціонувати себе як незалежний експертний центр. Ця ж людина є частиною команди можливого майбутнього президента України. І коли такі люди маніпулюють або ж просто не знають базових показників, які описують систему освіти, то це унеможливлює якісний діалог про справжні виклики, які стоять перед освітою та суспільством у цілому.
Коли в аналізі певної ситуації ми виходимо з початково неправильних/неправдивих показників, то чи можна очікувати на раціональні рішення? Якщо людина вказує, що проблемою є те, що держава оплачує вищу освіту завеликій кількості студентів, які вивчають "право" та "економіку", то з цього мають випливати якісь пропозиції та дії. Доцільно було б тоді запропонувати скоротити державне фінансування цих спеціальностей. Це було б логічне рішення для неправильно сформульованої проблеми. Аналіз практики показує, що таке трапляється в реальному житті досить часто. У підручниках з основ публічної політики це визначають як "помилку 3-го типу" (Type III Error): правильне рішення неправильно сформульованої проблеми. Та тільки рідко коли неправильне формулювання з'являється в результаті відвертого ігнорування чи вигадування базових статистичних даних, як ми це бачимо в даному випадку.
Свобода і відповідальність
Чи не найдивнішим елементом інтерв'ю є те, що нагромадження неправдивих суджень при цьому поєднується з тезами про важливість освіти для демократичного розвитку суспільства, про важливість навчання інформаційної гігієни та критичного мислення.
На завершення С.Бабак аналізує розвиток українського суспільства: "Ми почали не лише говорити, а й діяти як вільні люди. Українці розуміють, що треба брати на себе відповідальність, менше очікують від держави".
Свобода - це беззаперечно найвища амбіція людського прогресу. Проте треба пам'ятати, що свобода нерозривно пов'язана з особистою відповідальністю.
Елеонора Рузвельт сказала: "Свобода накладає величезні обмеження на кожну людину. Зі свободою приходить відповідальність. Для людини, яка не бажає рости, яка не хоче нести ваготу свої роботи, - це страшна перспектива".
І ця відповідальність має розпочинатися з того, щоб навчитися говорити правду або мовчати, коли правда тобі недоступна.
Тільки через свідоме розширення простору правдивої суспільної дискусії ми зможемо подолати виклики, які постали перед Україною та й світовою спільнотою. Висловлення ж неправдивих суджень і мовчання, коли їх висловлюють інші, - це крок назад на й без того складному шляху до омріяного суспільства щасливих і вільних людей.