Ніхто не заперечуватиме, що вчителі загальноосвітніх шкіл відіграють особливу роль у підготовці дітей до самостійного життя. Саме на них суспільством покладено почесну місію — виховання духовно багатих, чесних і ініціативних особистостей. На превеликий жаль, у нашій країні наставники молоді опинилися в категорії ну вельми низькооплачуваних фахівців. І лише нинішнього року держава віднайшла можливість підвищити рівень життя викладачів. Педагогам тричі збільшували зарплату — у січні, березні й вересні, хоча в деяких регіонах України «нові зарплати» почали виплачувати із запізненням — «березневе підвищення» наздогнало адресатів лише в серпні. І нині з деяких регіонів країни надходять тривожні дзвінки про те, що деякі представники місцевої влади (в основному, сільської) досі не розрахувалися з учителями.
Щоб розібратися в ситуації, наш кореспондент звернувся до заступника міністра освіти та науки України Анатолія БОГОМОЛОВА.
— Анатолію Григоровичу, хто зобов’язаний виплачувати вчителям підвищену зарплату? Деякі місцеві органи влади відмовляються це робити, мотивуючи свої дії тим, що нібито центр не перерахував необхідні кошти...
— Київ тут ні до чого. Центр лише встановлює загальні розміри зарплати, а саму виплату здійснюють місцеві органи влади. До того ж уряд зобов’язав районні адміністрації закласти це підвищення в бюджети на 2001 рік (до речі, 60—70% коштів із місцевих бюджетів мають витрачатися саме на потреби освіти). Але на місцях планування видаткових статей йде по-дідівському. Як і раніш, районні органи влади вважають, що середня школа «з’їдає» занадто багато грошей. Тому вони так і прагнуть відірвати шматочок від «убогого бюджетного пирога» і перекинути гроші, приміром, на будівництво дороги. А вчителі... Можуть і потерпіти. Ця проблема нас дуже непокоїть.
— Анатолію Григоровичу, наскільки «підняли» вчителям зарплату?
— У січні 2001-го викладачі одержали надбавку за вислугу років, а також допомогу на оздоровлення й винагороду за хорошу працю. У березні (на місяць раніше, ніж планувалося) на 25% зросли тарифні ставки й посадові оклади викладачів, а з 1 вересня — ще на 15%. Але оскільки в бюджеті немає достатніх коштів для практичної реалізації всіх положень ст. 57 Закону України «Про освіту», реальне збільшення зарплат було меншим. Нині уряд шукає фінансові можливості, аби забезпечити зарплатою викладачів у листопаді-грудні 2001 року. До слова, на реалізацію програми підвищення зарплати асигнується близько 1 млрд. грн., при цьому місцеві органи влади повинні виділити 630 млн. грн.
— Скільки ж отримуватимуть вчителі після збільшення зарплати?
— Це залежить від низки чинників. Приміром, викладачі, котрі пропрацювали менш як п’ять років, не можуть розраховувати на надбавку за вислугу років. Ті, котрі трудяться на вчительській ниві десять і більше років, одержать надбавку в розмірі 10—30%. Поки що ці надбавки виплачуються в половинному розмірі від запланованого, але вже в 2002-му максимальна надбавка в 30% має виплачуватися повністю. Наприкінці 2000 року середня зарплата вчителів становила 157 грн., восени ц. р. — 210—225. У тих, кому належать надбавки за вислугу років, — 250 грн. Відповідно до наших прогнозів, у 2004 р. середня зарплата вчителів і тих, хто працює в промисловості, повинна зрівнятися і стати вищою, ніж прожитковий мінімум, встановлений Верховною Радою.
— Чи існує різниця в зарплаті на регіональному рівні?
— Практично ні. Як відомо, тарифні ставки встановлює уряд. А от невеликі надбавки до зарплати фінансуються за рахунок місцевих бюджетів. Як правило, вони не прямі, а непрямі. Дозволяється, якщо є на це гроші, виплатити викладачам премію за хорошу роботу чи придбати для них пільгові путівки до оздоровчих закладів, оплатити передплату на необхідні видання та книги, організувати транспортне обслуговування вчителів у сільській місцевості. Але, на жаль, лише деякі регіони можуть собі це дозволити.
— Чи можуть викладачі законними методами захистити свої права в разі невиплати їм зарплати?
— Так, це можна зробити в місцевому суді. При цьому, я хочу підкреслити, суддя повинен, передусім, звернути увагу не на сам факт невиплати, а на те, як місцева адміністрація використовує бюджетні кошти. Саме на неї уряд поклав відповідальність за своєчасну виплату зарплати вчителям.
Р.S. До речі, після ухвалення нового Кримінального кодексу України викладачі мають солідну юридичну підмогу для захисту своїх прав, чого не було раніш. Візьмімо статтю ст. 175 К. Нею встановлено кримінальну відповідальність посадової особи за ненавмисну невиплату не лише зарплат, а й стипендій, пенсій, відпускних, лікарняних більш як на місяць.
За невиконання закону на керівника можуть бути накладені такі покарання:
— штраф від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 1700 до 5100 грн.);
— позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на термін до п’яти років;
— виправні роботи на термін до двох років;
— позбавлення волі на термін до двох років, а також позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на термін до трьох років.
Якщо ж з’ясується, що керівники винні в затримці зарплати, оскільки кошти використано на інші цілі, тоді міра покарання посилюється. Можуть застосовуватися такі покарання:
— штраф від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів;
— обмеження свободи на термін до п’яти років;
— позбавлення волі на термін до трьох років.
За невиплату зарплати в повному обсязі й порушення термінів її виплати керівника можуть покарати штрафом — від 15 до 50 неоподатковуваних доходів громадян, тобто від 850 до 2550 грн. відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.