Репутація одного з навчальних закладів нового типу — гуманітарної гімназії ім. Тараса Шевченка — висока. Багато кіровоградців, серед них і високопоставлені керівники міста та області, прагнуть, щоб їхні чада навчалися й виховувалися саме в цьому закладі. Однак, як свідчить практика, престиж гімназії не рятує її колектив від хвилювань. Час від часу в шкільний процес вриваються чужі йому віяння, що виходять зовсім не з учительських кіл. І тоді школу знову лихоманить.
Ось і нині роботу гімназії перевіряють одночасно представники кількох відомств, у тому числі контрольно-ревізійне управління та відділ по боротьбі з економічними злочинами. Директор гімназії пише різні пояснювальні й відповідає на запитання перевіряльників, а педагогічний колектив, намагаючись приховати від дітей нервову напругу, обговорює те, що відбувається, і намагається захистити свого директора.
Цей незручний Громовий
Директора гімназії Віктора Громового часто називають збурювачем спокою. І для цього є підстави. Чиновникам, які найбільше бояться, коли б чогось не сталося, з таким, як він, справді неспокійно. Чого коштувало перестрахувальникам від освіти пережити те, що вже на початку свого шляху молодий керівник (до речі, навіть не порадившись із чиновниками) узяв за взірець і впровадив у практику методи навчання, побудовані на програмі знаменитого Оксфордського університету!? «Хто дозволив?» — обурено запитували різнокаліберні начальники. «А хто забороняв учити наших дітей краще?» — відбивав він наскоки. Не виключаю, що й нині йому могли б пред’явити ті самі претензії, якби через кілька років після «самоуправства» Міністерство освіти не порекомендувало ці ж таки програми широко впроваджувати... Згодом Громовий в одній зі своїх численних публікацій не без гіркої іронії ділився досвідом із колегами-директорами, які прагнуть до новаторства: керуйтеся законами, професіоналізмом, чуттям і... ніколи ні в кого не випрошуйте дозволу. Найкраще ставити бюрократів перед фактом, тоді їм складніше повністю зарубати ідею.
Послідовно дотримуватися такого принципу виявилося непросто й небезпечно. За 12 років перебування на посаді директора гімназії Віктору Володимировичу довелося пережити замах на своє життя, публічні образи високопоставлених чиновників. І якщо епізод із вибухом, що поранив педагога, розслідували правоохоронні органи (втім, без видимих результатів), то свою честь і гідність Громовий вирішив захищати самостійно. Йому вдалося створити прецедент, що послужив уроком як для чиновників, так і для колег-учителів.
Відомо, що педагогів не тільки вчать, а й повчають, а то й дають наганяй, інколи незаслужено. Один із керівників міського освітнього відомства не уявляв наради педагогів без чиновницьких розносів, які, на його погляд, лише бадьорять. Багато хто обурювався, але терпів. На одній із серпневих нарад один чиновник, зарвавшись, особливо старанно, із захопленням «обробляв» Громового, при цьому оперував донезмоги спотвореними фактами та образливими висловлюваннями. На подив багатьох, директор гімназії не став спростовувати брехню, а подав у суд позов про захист честі та гідності. І спочатку в місцевому Кіровському суді, а потім в апеляційному виграв справу. Осоромлений чиновник хоча й продовжує позиватися (є ще Верховний суд), проте на колишній посаді вже не працює. Але... такого не вибачають.
…Якби все залежало від місцевої влади, то неабиякий педагог і організатор навряд чи отримав би хоч якусь відзнаку, навіть при тому, що на батьківщині Сухомлинського засновано відповідну обласну премію. І якщо Громовий усе-таки став заслуженим учителем, то не завдяки, а всупереч місцевим чиновникам. Події, пов’язані з цим нагородженням, варті того, щоб про них розповісти. За результатами фіналу Всеукраїнського конкурсу, Віктор Громовий 2001 року став переможцем у номінації «Керівник навчального закладу». За умовами конкурсу, переможцю присвоюється звання «Заслужений учитель України». Отож, місцеві освітні відомства попросту відмовилися готувати відповідні документи в Київ. Близько місяця вони тримали оборону, відбиваючись від наполегливих вимог МОН. Лише втручання міністра привело до тями кіровоградських опонентів Громового, і справа зрушила з мертвої точки.
Наїзди не вплинули на престиж гімназії та авторитет її директора. 2002 року на виборах у Кіровоградську облраду (можновладці поставили тоді на опонента неспокійного директора) за Громового проголосувало 23 тисячі земляків, і він став депутатом.
Виявилося, влада мала всі підстави протидіяти обранню директора гімназії в обласний представницький орган, вважаючи, що збурювач спокою додасть чимало додаткових турбот. Громовий «довіру» чиновників виправдав. Якби не він і йому подібні, то ювілей великого педагога-земляка Василя Сухомлинського пройшов би гладесенько-рівнесенько. Традиційно були б проголошені «правильні» промови, написані чергові статті та дисертації. Та максималіст Громовий напередодні святкувань у публічних виступах і зі сторінок місцевої преси висловив свою особливу думку. Повідав гірку правду про те, що Павлишська школа занепала й тепер мало чим нагадує школу радості великого педагога, що це треба терміново виправляти. І замість помпезних заходів зробити елементарне — хоча б відремонтувати облуплений будинок навчального закладу, за жалюгідний вигляд якого має бути соромно перед учителями, котрі продовжують сюди приїжджати в пошуках педагогічних взірців... Подіяло. Кошти на ремонт знаменитої школи та впорядкування пам’ятних місць, пов’язаних із її творцем, були виділені й освоєні.
Особливий «наїзд»
Черговий «наїзд» на гімназію та її керівника має свої особливості. Його спровокувало незадоволення дирекцією навчального закладу кількох мам (які відрізняються від інших тим, що або самі обіймають високі посади, або на них перебувають їхні чоловіки). А привід — колективні скарги батьків, що почали надходити в різні інстанції майже одночасно, як за командою. Появі в гімназії перевіряльників відразу з кількох контролюючих органів, їхній пильний інтерес не лише до справ навчального закладу, створеного при ньому «Єлисаветградського благодійного фонду сприяння гімназійній освіті», а й до матеріального становища сім’ї директора передувало розпорядження кіровоградського міського голови від 2 лютого 2004 року «Про проведення перевірки в гімназії імені Тараса Шевченка». Було затверджено представницьку комісію, до складу якої ввійшли заступник міського голови, кілька начальників і заступників начальників управлінь. Мета комісії — «провести перевірку навчально-виховного процесу», «психологічного стану в колективі» і, нарешті, «надати акт перевірки за колективними скаргами батьків гімназії імені Тараса Шевченка на адресу голови Кіровоградської обласної державної адміністрації Черновола М.І. і міського голови Чигрина М.С.»
Крім запуску «важкої артилерії» — залучення вищих посадових осіб міста та області, — проглядається в цій історії ще одна особливість. Перевіряльники щойно розпочинали свою роботу, а ті, хто заварив кашу, вже організовували батьківські збори в одному з молодших класів і фактично «підбивали підсумки», погрожуючи на адресу директора гімназії, — мовляв, посадимо розумника. При цьому поширювали різноманітні чутки про нібито зловживання в гімназії.
— Я зовсім не проти перевірки, — каже Віктор Громовий, — але я проти її скандального супроводу. З погрозами, поширенням чуток, нагромадженням фантастичних вигадок, аж до з’ясовування того, який одяг носить моя дружина. Я проти того, щоб різні перевірки ставали приводом для обливання брудом гімназії, її педагогів. Педколектив і я, як його керівник, від дня створення навчального закладу обстоюємо право самостійно, без указівок згори підбирати вчителів, вести конкурсний відбір учнів. Якщо дозволити стороннім особам, хоч би хто вони були, втручатися в цей процес (а такі спроби непоодинокі, дійшло до того, що одна з «нерядових» мам намагалася на власний розсуд змінити вчителя в класі, де навчається її дитина. — Є.Г.), то на гімназії можна ставити хрест. А ми цього не повинні допустити.
Школа — не пивний лоток. І якщо виникає потреба в її перевірці, то здійснювати таку заведено виважено, без надмірного шуму й галасу. І, ясна річ, без попередніх оцінок і неправильних суджень. У Кіровограді ж відбувається щось зовсім протилежне. Для ревізії скромного матеріально-фінансового господарства гімназії вистачило б двох грамотних бухгалтерів, а для виявлення недоліків у стилі керівництва і взаємовідносин педагогів та батьків, якщо такі є, — досвідченого інспектора. Тут же задіяний загін перевіряльників, і відведено їм для «роботи з колективом» не день-два, а майже півмісяця. Погодьтеся, за такий час багато чого можна встигнути, зокрема й у плані впливу на людей. Так, сьогодні більшість педагогів категорично протестує проти, за їхніми словами, погрому гімназії. Та хіба самих «погромників» це здатне зупинити?..