Резонансна подія cталася нещодавно у студентському житті. Прислухавшись до думки ініціативної молоді, президент України наклав вето на скандальний законопроект №3323 щодо змін до закону «Про вищу освіту», який істотно порушував права і свободи студентів.
Як зазначив в.о. президента Української асоціації студентського самоврядування Олексій Кляшторний, це рішення — переломний момент у боротьбі за демократію у вищій школі України. Проект мав бути доопрацьований з урахуванням зауважень, що їх виклали у своїй заяві громадські студентські організації.
Та, як виявилося, святкувати перемогу було зарано. Адже, скасувавши обов’язкове трирічне відпрацювання для бюджетників, Віктор Ющенко фактично проігнорував інші, не менш важливі вимоги студентів.
Як приймали та ветували законопроект
22 вересня 2005 року Верховна Рада України прийняла в повторному другому читанні та в цілому проект закону про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» (щодо підготовки кадрів), реєстраційний номер 3323 від 02.04.2003.
У зауваженні Головного юридичного управління Верховної Ради стосовно законопроекту було зазначено, що окремі його положення не узгоджуються з Конституцією України. І це справді так. Зокрема проектом передбачалося, що студенти-бюджетники мають відпрацьовувати три роки за направленням, а в разі відмови — відшкодувати державі витрати за навчання. А це суперечить статті 53 Конституції України, яка гарантує громадянам право здобувати вищу освіту безоплатно, тобто без внесення плати у будь-якій формі.
Незважаючи на це, міністр освіти і науки С.Ніколаєнко виступив на підтримку проекту. «Цей закон абсолютно необхідний, — стверджував міністр, — і ми б просили сьогодні проголосувати за нього. На нього чекають сотні тисяч студентів». Цікаво, що саме він, ще будучи депутатом, вніс до закону правку за номером 369, яка змушує студентів обов’язково відпрацювати, або ж повернути гроші за навчання. Він також був співавтором правок №№ 406 та 409, що дають більше підстав змінювати розмір оплати для студентів-контрактників.
304 голосами депутати ухвалили законопроект.
Утім, хвацько «розписуючись» за все студентство, Станіслав Миколайович не мав рації. Реакція молоді була бурхливою — і різко негативною.
Пан Ніколаєнко намагався роз’яснити ЗМІ свою позицію щодо відпрацювань:
— Трирічне відпрацювання не буде загальнообов’язковою повинністю для бюджетників. Ми проситимемо здібних випускників попрацювати на периферії лише у разі необхідності, гострого браку відповідних фахівців. Звісно, з кожним молодим працівником укладатиметься соціальний контракт, у якому держава гарантуватиме йому житло, заробітну платню та інші умови для життя й роботи у віддаленій місцевості. Гадаю, витрачаючи близько 30 тис. грн. на підготовку кожного спеціаліста із суспільно необхідного напрямку, держава може розраховувати на те, що ця людина компенсує вкладені в неї кошти та зусилля педагогів самовідданою працею на благо своєї країни.
Із тим, що селу потрібні фахівці, посперечатися важко. Та поки не розроблено механізм забезпечення нормальних умов для життя і праці студентів-«відпрацьовників», а у законодавстві не передбачено санкції за їх незабезпечення, ухвалення положень про відпрацювання виглядає, м’яко кажучи, передчасним.
На ім’я президента було направлено звернення, в якому закликалося захистити законні права та інтереси українських студентів, скористатися правом вето та повернути законопроект на доопрацювання. Його підписали всі п’ять діючих всеукраїнських студентських організацій. З аналогічним зверненням до президента звернулася і колегія Всеукраїнської студентської ради при Міністерстві освіти і науки.
Після бурхливої реакції студентських організацій Міністерство освіти і науки України переглянуло свою позицію і запропонувало президенту накласти вето на законопроект. «У законі є неурегульовані положення, — зазначається у повідомленні прес-служби міністерства. — Неоднозначним є положення щодо обов’язковості відпрацювання випускниками ВНЗ, які одержали спеціальність за державні кошти, а у випадку відмови повинні відшкодовувати державі витрати на їхню освіту».
Пропозицію було вдоволено. Та зазначимо дві невеличкі деталі. Вето було накладено 25 жовтня, більш як через місяць з моменту ухвалення законопроекту депутатами. Тоді як відповідно до статті 94 Конституції України «Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його ... або повертає закон ... до Верховної Ради України». З’ясовується, що В.Литвин підписав закон тільки 10 жовтня, тож президент вклався у 15-денний термін. Але тоді виходить, що пан Литвин підписував закон 20 днів. Тут варто знов згадати статтю 94 Конституції України: «Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України». Ось така двадцятиденна невідкладність…
Як президент проігнорував побажання студентів
Представники п’яти всеукраїнських громадських організацій провели прес-конференцію з нагоди своєї перемоги — накладання президентом вето. Але тоді вони ще не мали змоги прочитати пропозиції В.Ющенка щодо законопроекту. А коли б прочитали, тон зібрання виявився б не таким уже й мажорним. Адже президент фактично вдовольнив тільки вимоги щодо відпрацювання. Всі інші проблемні питання, порушені студентами, він залишив без змін.
Про що йдеться?
По-перше, про фіксовану прив’язку розміру стипендії до прожиткового мінімуму (25—30%). Нині діючий закон встановлює лише мінімальний рівень, даючи можливість підвищувати стипендію підзаконними актами. А в разі ухвалення змін до нього ні президент, ні Кабмін не зможуть збільшувати стипендію.
По-друге, про додаткові підстави для підвищення плати за навчання студентам-контрактникам. У законопроекті передбачено, що розмір плати встановлюється ВНЗ з урахуванням рівня інфляції, а також з урахуванням змін у вартості комунальних послуг, в оплаті праці педагогічних та науково-педагогічних працівників. Порівняно з чинним законом, у якому розмір плати за весь термін навчання встановлюється лише з урахуванням рівня інфляції, нова редакція дозволяє керівництву ВНЗ істотно збільшувати розмір плати за навчання.
По-третє, про нову редакцію статті 38 Закону «Про вищу освіту» щодо студентського самоврядування. У ній залишається пункт, відповідно до якого «рішення органів студентського самоврядування мають дорадчий характер». Він зводить поняття самоврядування нанівець і суперечить іншим статтям цього законопроекту. Зокрема у статті 37 Закону встановлюється, що не менш як 10 відсотків учасників вищого колегіального органу громадського самоврядування ВНЗ становлять студенти, обрані органом їхнього самоврядування. Це неможливо, якщо всі рішення органу студентського самоврядування є лише дорадчими.
Також у новій редакції статті 38 членами студентського самоврядування стали «особи, які навчаються у ВНЗ». Згідно з законом «Про вищу освіту» особами, які навчаються у ВНЗ, є студенти, курсанти, екстерни, асистенти-стажисти, інтерни, клінічні ординатори, здобувачі, аспіранти, докторанти. Тобто всіх викладачів, які готують кандидатські чи докторські роботи, віднесено до учасників студентського самоврядування.
Отже, ветування сумнозвісного законопроекту не зняло багато проблемних питань. Попереду чимало роботи, зокрема і для студентства, яке готове виборювати демократію у своїх ВНЗ.
То чому ж тепер мовчать усі студентські організації, які так добре прозвітували про свою перемогу на прес-конференції?