Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (далі — Національне агентство, НАЗЯВО) визначає свою місію так: бути «каталізатором позитивних змін у вищій освіті та формування культури її якості». Термін «досконалість» (excellence) потребує більшої уваги в українському контексті. Він не фіксує певний стабільний стан, а, радше, вказує правильний напрям руху.
Національне агентство запроваджує європейські рекомендації та стандарти із забезпечення якості вищої освіти (ESG). І це є одним із зобов’язань України в рамках Угоди про асоціацію з ЄС, підписаної 2014-го року в результаті Революції Гідності.
Згідно з моніторингом Українського центру європейської політики, у 2014–2019 роках наша держава не виконала жодного зобов’язання цієї Угоди. Єдиний виняток — створення і діяльність НАЗЯВО. «Це зобов’язання чи не єдине в переліку зобов’язань у ході реалізації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у секторі «Освіта», яке можна визначити просунутим», — ідеться у висновку моніторингу.
Український центр європейської політики відзначає, що за рік роботи Національне агентство розробило нормативну базу для реалізації зовнішньої системи забезпечення якості освіти — акредитації освітніх програм за стандартами єдиного Європейського простору вищої освіти. Започаткувало цифрову культуру акредитації. Сприяло функціонуванню внутрішніх систем забезпечення якості освіти у закладах вищої освіти. Підтримувало інтернаціоналізацію вищої освіти України. Налагодило систематичну роботу щодо академічної доброчесності у закладах вищої освіти та академічно-науковому середовищі.
Тим часом ми усвідомлюємо, що забезпечення якості вищої освіти має конкретних адресатів. Ідеться про інтереси студентів, їхніх батьків та всього українського суспільства, що потребує справжніх фахівців, лідерів і науковців. Усі ці аспекти якісної освіти належать до національних інтересів української держави.
Вітчизняні університети вже мають можливість вибрати, до кого звертатися по акредитацію. Ще 10 липня 2019 року, за поданням Національного агентства, Кабінет міністрів України схвалив розпорядження «Про затвердження переліку іноземних акредитаційних агентств із забезпечення якості вищої освіти, які видають сертифікати про акредитацію освітніх програм, що визнаються в Україні». До цього переліку входять європейські агентства з відповідного реєстру (EQAR).
На черзі — створення аналогічних вітчизняних незалежних установ, що урізноманітнить ринок акредитаційних послуг.
Навесні нинішнього року завершилося громадське обговорення проєкту Положення «Про акредитацію незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти», підготовлене Національним агентством. Ми продовжуємо сподіватися, що Міністерство освіти і науки України (МОН) доведе справу до завершення і це Положення нарешті набере чинності.
Наше Агентство в рекордні терміни стало асоційованим членом Європейської мережі із забезпечення якості вищої освіти (ENQA) та повноправним членом ще трьох ключових міжнародних організацій у сфері забезпечення якості та академічної доброчесності, а саме Міжнародної мережі агентств із забезпечення якості вищої освіти (INQAAHE), Центрально-Європейської мережі агентств з якості (CEENQA) та Міжнародного центру з академічної доброчесності (ICAI).
З січня 2019-го по серпень 2020 р. Національне агентство провело 32 засідання. Важливо, що ми завжди маємо кворум для прийняття рішень. Процес акредитації пройшли 845 освітніх програм, 11 із яких одержали зразкову акредитацію, 563 були акредитовані, 247 — умовно (відкладено) акредитовані, 27 програмам відмовлено в акредитації. Всі процеси ефективно супроводжує секретаріат Національного агентства.
Ми активно працюємо з формуванням пулу «агентів змін» у сфері якості вищої освіти. За минулий навчальний рік було проведено 12 тренінгів для членів галузевих експертних рад (усього 29 ГЕР, 324 члени), 96 тренінгів для експертів Національного агентства (всього 2528 експертів). З 9552 учасників онлайн-тренінгу «Експерт з акредитації освітніх програм» сертифікати отримали 4126 користувачів. Чотири онлайн «Школи Національного агентства» мали 23,1 тис. переглядів. Шість онлайн-зустрічей із членами Національного агентства відвідали 52,5 тисячі користувачів.
Практично в усіх обласних центрах України постійно відбувалися різні заходи, у т.ч. круглі столи, семінари для університетів за галузевим і регіональним принципами, а також семінари для окремих ЗВО. За цими цифрами стоїть значна підготовча робота: чітко сформульовано критерії якості, нові нормативні документи, які постійно вдосконалюються, прозорі процедури, які вже понад рік відбуваються через унікальну електронну систему.
Тобто ми повністю відмовилися від паперових носіїв. До речі, ця система була створена і продовжує розвиватися виключно за рахунок спонсорських коштів (на тепер уже близько 160 тис. дол.). Вона робить весь процес акредитації відкритим і доступним для всіх зацікавлених сторін.
Акредитація — це не ревізія, не перевірка, а партнерська співпраця між Національним агентством та закладами вищої освіти з метою забезпечення якості вищої освіти. Ми прагнемо заохочувати розвиток культури якості українських університетів, що можливо тільки на підставі поширення довіри в академічному середовищі. Всі наші процедури спираються на принципи університетської автономії. Тобто ми завжди починаємо з питання: як ви забезпечуєте виконання того чи іншого критерію якості? Адже шляхи до академічної досконалості можуть бути різними.
Наступним кроком мала бути започаткована інституційна акредитація, але для цього потрібно внести зміни до чинного Закону «Про вищу освіту», оскільки прописане там поняття самоакредитації (університет ніби одержує право самостійно акредитувати власні освітні програми) суперечить самому поняттю акредитації, що виступає зовнішньою дією і не може йти від самого закладу вищої освіти. А проте інституційна акредитація, що ґрунтується на власній внутрішній системі забезпечення якості, принесе в наші університети багато нових важелів автономії.
Гострим викликом для Національного агентства стала необхідність організувати свою роботу в умовах карантину через пандемію COVID-19. Наше оперативне реагування на нові виклики — створення концепції акредитаційного візиту із застосуванням технічних засобів зв’язку, розробка необхідних інструктивних матеріалів, організація роботи експертних груп та їх методичний супровід, а також гнучкість у коригуванні цієї моделі відповідно до набутого досвіду — дозволило уникнути кризової ситуації наприкінці навчального року. В іншому разі тисячі випускників по всій Україні могли б не отримати своїх дипломів.
Насправді спілкування під час дистанційної акредитації потребує ґрунтовнішої підготовки, стає ще більш насиченим, відповідальним; обов’язковим елементом зустрічей стає відеозапис. Це потребує максимального володіння ситуацією, доброчесності та порозуміння. Агентства Великої Британії і Саудівської Аравії, які розпочинають дистанційні акредитації щойно з осені, зверталися до нас по консультаційну підтримку.
Академічна доброчесність також належить до сфери відповідальності Національного агентства. Якщо в західній традиції практично немає спеціальних законів, оскільки академічна доброчесність, як набір певних правил академічного письма та етичних принципів, віднесена до компетенції самого академічного середовища, а також діє принцип взаємної довіри, — Національне агентство дійшло висновку, що в Україні неможливо обійтися без спеціального закону.
Надто багато вульгарних трактувань і фальшивих дискусій ми маємо у публічному просторі та в практиці вітчизняного судочинства. Починаючи від намагань застосовувати норми законодавства про інтелектуальну власність у сфері академічної доброчесності. Тому Національне агентство плідно співпрацює з Комітетом Верховної Ради України та Національною академією правових наук над створенням і прийняттям спеціального закону про академічну доброчесність. Він не лише узгодить відповідні норми, а й пропише необхідні процедурні компоненти.
Наша діяльність не обходиться без проблемних питань. Серед іншого варто згадати недавні спроби Міністерства освіти і науки України перетворити Національне агентство з колегіального органу на центральний орган влади. Така перспектива видається неприпустимою, оскільки заходить у суперечність із принципами забезпечення якості вищої освіти ESG, що, як уже згадувалося раніше, є частиною Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
У такому випадку наше Національне агентство перестане бути незалежним і перед нами замаячить перспектива бути виключеними з усіх міжнародних організацій, у яких ми набули членства. Своєю чергою, це зруйнує процедуру міжнародного визнання українських дипломів про вищу освіту. І, нарешті, така вимога, як статус державного службовця для членів Національного агентства, унеможливлює членство в ньому студентів, що теж суперечить стандартам ESG. Не кажучи вже про намагання МОН обмежити університетську автономію та повернутися до попередньої хибної практики підпорядкування собі процесу присудження наукових ступенів (повноваження колишнього ВАК).
Насамкінець я хотів би згадати важливу ініціативу профільного Комітету Верховної Ради, пов’язану зі створенням спеціальної бюджетної програми, з якої фактично оплачуватимуться послуги за акредитацію. Така постановка питання цілком суголосна практиці країн єдиного Європейського простору вищої освіти, згідно з якою держава фактично компенсує своїм університетам витрати на це. Необхідність такої політики Національне агентство обґрунтовувало ще у своєму звіті за 2019 рік.
А поки що ми готуємося до нового сезону акредитації 2020/2021, в якому Національне агентство має звернення на акредитацію приблизно втричі більшої кількості освітніх програм, ніж у попередній навчальний рік. Значну частину їх становить третій рівень освіти (доктора філософії або аспірантури). Згідно з набутим торішнім досвідом, буде уточнено методичні рекомендації, вдосконалено процедури.
Поза сумнівом, діяльність Національного агентства сприятиме підвищенню якості вищої освіти в напрямі досконалості. Якщо в Україні триватимуть системні освітні реформи. Наступний важливий крок — зміна економіки вищої освіти, або ж запровадження реальної фінансової автономії українських університетів. Крім того, багато важить здатність держави належно фінансувати необхідні реформи і національні наукові дослідження як такі.