Життя Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича останнім часом схоже на велике переселення народів — таке ж хаотичне і мало кому зрозуміле. Переїзди факультетів з одного приміщення в інше університетське керівництво пояснює винятково піклуванням про навчальний та науково-дослідний процеси. Бо раптом з’ясувалося, що студентам дуже важко слухати лекції в стінах старовинних будівель у центрі міста через вібрації, спричинені рухом транспорту. Тому, мовляв, ці будівлі краще взагалі продати чи здавати в оренду. В результаті, приміром, педфак притулився в совдепівському студентському гуртожитку в одному з міських мікрорайонів, а в колишніх університетських корпусах — розкішних австрійських особняках історико-заповідної частини Чернівців — розташувалися банки й магазини з продажу побутової техніки. (До слова, ректор університету Микола Ткач відверто визнає, що за ті корпуси виручили не так вже й багато грошей, які не дуже вдало використали.) Але останні події з відселенням фізичного факультету здивували навіть тих, хто досі вірив у теорію вібрацій.
Річ у тім, що в один прекрасний момент стало затісно під одним дахом трьом новітнім китам фінансового благополуччя провідного навчального закладу Буковини — юристам, економістам та історикам. Кількість охочих за будь-яку ціну опанувати саме ці спеціальності невпинно зростає. Природно, що саме ці факультети зараз мають найбільше студентів-контрактників, наповнюючи тим університетську касу. Особливо юрфак. На знак вдячності ректорат вирішив виокремити його територіально. Юристам віддали центральний корпус №2, який споконвіку належав фізикам і на фризі якого вишуканою ліпкою (характерний елемент старовинної чернівецької архітектури) позначені імена видатних учених природничих дисциплін — Попова, Чебишева, Ковалевської, Менделєєва.
До того ж, як запевняє заступник декана юридичного факультету Михайло Никифоряк, передислокація юристів — не лише матеріалізація великої поваги ректорату до майбутніх служителів Феміди, але й відновлення історичної справедливості. Адже більш ніж сто років тому, ще за часів Австро-Угорської імперії, до якої належали Чернівці, саме в цих аудиторіях навчали юристів. І не хто-небудь, а батько соціології права Євген Ерліх і видатний криміналіст того часу Ганс Гросс. На їх честь юрфак планує відкрити в своєму новому корпусі іменні аудиторії.
Фізики мали переїхати подалі від міської суєти в розконсервовані колишні довгобуди. На околиці Чернівців постало таке собі фізичне містечко — з новими навчальними корпусами, приміщеннями для лабораторій, гуртожитками. Справжній рай для теоретиків. Однак, на жаль, для науково-дослідницької роботи (а без неї фізичний факультет немислимий) мало лише тиші і свіжого повітря. Тисяча квадратних метрів площі, щедро подарованої ректоратом під розвиток технологічної бази, не втішили співробітників експериментальних кафедр. Через відсутність коштів нове устаткування не передбачається навіть у перспективі. Старе ж елементарно не витримувало випробування транспортуванням. Як це не прикро, справдилися найпесимістичніші прогнози — 90 відсотків приладів, які б іще прислужилися науці в колишньому корпусі, після переїзду в новий можна було відправляти на смітник. Туди ж (якщо не в приватні гаражі, як це часто трапляється при подібних пертурбаціях) пішли цілком справні й завжди необхідні в експериментальній діяльності верстати з майстерень фізфаку, спеціальні технологічні печі, залишки (й немалі) чистих металів для вирощування напівпровідникових кристалів.
«Нарешті ми звільнилися від непотребу і тепер можемо виробляти стратегічну лінію розвитку фізичного факультету», — заявив ректор Микола Ткач. Нова стратегія, за словами пана Ткача (фізика за фахом з дипломом ЧНУ, з чиїм приходом на цю посаду, не без скандалу, фізики пов’язували великі надії на своє відродження), полягає в тому, що позбавлені експериментальної бази чернівецькі вчені відтепер їздитимуть у відрядження за кордон, аби там ставити досліди. Отримавши необхідну інформацію, вони повертатимуться до рідного університету, де оброблятимуть здобуті знання, щоб впроваджувати їх у практику і передавати студентам. «Я не будую ілюзій... Із зрозумілих причин багато хто захоче залишитися за кордоном, — продовжує ректор. — Але іншого шляху я не бачу. Держава не фінансує науку. Довгий час ми не могли придбати навіть лампочку в лабораторію. Що вже казати про устаткування для молекулярно-променевої епітаксії, яке коштує не один десяток мільйонів доларів, але без якого неможливий розвиток сучасної фізики».
Щодо лампочки, пан ректор дещо перебільшує. Із мільйона гривень, які щороку виділяє державний бюджет Чернівецькому національному університету на фундаментальні і прикладні розробки, 350 тисяч дістаються якраз фізичному факультету. На лампочку мало б вистачити. На експерименти, мабуть, також. Однак, як це дивно, декан фізфаку Іван Гуцул так і не зміг сказати, які ж конкретно дослідження проводяться на його факультеті: «Треба спочатку зібрати інформацію на кафедрах...»
Без сумніву, генеральна зачистка другого корпусу разом із новою стратегією тепер максимально полегшить декану збір інформації про теперішні і майбутні наукові досягнення чернівецьких фізиків. Досягнення, які свого часу принесли славу не лише фізичному факультету й університету. (Не варто забувати, що найвищий рівень акредитації і статус національного чернівецький університет здобув саме завдяки природничим факультетам, у першу чергу — фізичному з його експериментальними кафедрами.) Вони були і залишаються національним надбанням. Фундаментальні розробки чернівецької наукової школи з проблем фізики твердого тіла, мікроелектроніки сягають світового рівня. Зокрема, у вивченні наногетеросистем. (Кілька років тому саме за досягнення у цій сфері Нобелівську премію отримав російський фізик Жорес Алфьоров). І що важливо — мали прямий і швидкий вихід до серійного виробництва. Найперше у військово-промисловому комплексі. На чернівецьких кристалах робив науку мало не весь Радянський Союз. А на чернівецьких приладах літали космічні кораблі. І саме наукові дослідження чернівецьких фізиків дали свого часу перші обґрунтування для практичної мініатюризації акумуляторних батарей. Без яких не було б, приміром, розвою мобільного зв’язку.
Звісно, не вина університету, що потужні заводи Чернівців, котрі з великим успіхом працювали на радянський ВПК і були основними замовниками розробок фізфаку ЧНУ, зрозуміли конверсію як випуск мильниць, парасольок і прасувальних дощок. Внутрішній ринок кристалічних речовин є вкрай мізерним попри гучні урядові програми про розвиток вітчизняних наукоємних технологій, зокрема на базі технопарків, покликаних об’єднати науку й виробництво. Буковина, між іншим, також має таку регіональну програму і свій технопарк. Шкода, що лише на папері. А ринок зовнішній, де ті речовини мають великий попит, для нас закритий. Не в останню чергу через недолугий та непрофесійний менеджмент — і урядових структур, і патентного відділу Чернівецького університету.
Це — сьогодні. Завтра усе може і, врешті, повинно змінитися. І тоді ноу-хау чернівецьких кафедр експериментальної фізики з технології вирощування напівпровідникових кристалів, багатий досвід, з одного боку, наукових досліджень широкого спектра їхніх параметрів, а з іншого — практичного застосування в електронних пристроях знову набудуть державної ваги. Тому, без перебільшення, стратегія розвитку фізичного факультету є водночас стратегією розвитку держави. А такі питання не вирішуються на догоду тимчасовим інтересам певних осіб і певних факультетів, навіть якщо хтось дуже зацікавлений у їх відокремленні (не лише територіальному).
Хоч би якою застарілою була технологічна база фізфаку, вона дозволяла утримувати досить високий рівень наукових експериментів. Про що свідчить, зокрема, міжнародне визнання здобутків експериментальних кафедр ЧНУ, що працюють під керівництвом професорів В.Махнія, А.Савчука, П.Горлея, М.Раранського. До всього, було б наївно розраховувати на те, що українських вчених чекають в експериментальних центрах НАСА чи в лабораторії Кавендіша. Хіба що за великі гроші. Які краще було б, певно, вкладати не в закордонні відрядження, а в розвиток природничих наук і власних технологій. Вони, а не юриспруденція з історією (при всій до них повазі) становлять основу економічної могуті країни, її визнання як держави з високим інтелектуальним та науковим рівнем.
Дивно і прикро водночас, що цей рівень нищиться, причому самими ж фізиками. Обрана ректоратом ЧНУ стратегія розвитку фізфаку передбачає услід за експериментальними лабораторіями і майстернями ліквідацію установки для створення сильних магнітних полів і станцію для видобутку кріогенних рідин, у тому числі й рідкого гелію. Хоча Чернівецький національний університет чи не єдиний в Україні має сьогодні таке унікальне обладнання. Дослідження напівпровідникових матеріалів при температурах, близьких до абсолютного нуля, та ще й у комбінації з квантовим магнітним полем є надзвичайно інформативними. Більше того, без цих досліджень годі чекати великої наукової віддачі від дорогої установки для молекулярно-променевої епітаксії, навіть якщо вона і з’явиться в університеті найближчим часом. Безпідставними є й розмови про те, що це обладнання — вчорашній день для фізичних експериментів. Урешті, рівняння Шредінгера чи модель Хаббарда теж, так би мовити, старі, але фізики-теоретики досі роблять на них науку і захищають дисертації.
Але, з усього видно, кріогенній станції і магнітній установці прийшов кінець. Оскільки вони встановлені на території корпусу, який віддано юристам, і не вписуються в план його розбудови. Уже знайшовся інвестор і готується документація на будівництво кількаповерхової студентської їдальні, яка замкне корпус в каре. Щоправда, ім’я добродійника ректорат чомусь тримає у великому секреті. Але, як сказав ректор Микола Ткач, їдальня (якщо вона залишиться такою, не перетворившись на фешенебельний ресторан у центрі міста) університету дуже потрібна, бо дозволить майбутнім юристам і їх викладачам не тільки гарно харчуватися, але й приємно відпочивати на перервах у внутрішньому дворику з фонтаном і затишними куточками. «Самі розумієте, з яких сімей діти вчаться на юрфаці, — додає Микола Васильович. — Їм треба створити належний комфорт».
Але для цілковитого комфорту і тріумфу історичної справедливості доведеться, мабуть, заодно поміняти на фасаді корпусу імена видатних фізиків на прізвища великих юристів: Чебишева на Ганса Гросса, Попова — на декана юрфаку Петра Пацурківського, Ковалевську — на Сергія Кивалова…