Вступ до вузів в Україні з 2008 року здійснюється за результатами зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Активний імпульс розвиткові системи ЗНО було дано після приходу до влади Віктора Ющенка. На жаль, питання, яке теоретично мало б вирішуватися переважно експертами, стало предметом політичних баталій. Так, Партія регіонів вносила в парламент законопроекти про скасування ЗНО, робилися спроби відставки міністра освіти Івана Вакарчука тощо. У програмах кандидатів у президенти Юлії Тимошенко і Віктора Януковича було задекларовано діаметрально протилежні підходи до ЗНО: якщо Тимошенко виступала за збереження тестування, то Янукович — за його скасування. Ми не фахівці в освітніх технологіях, тому не ставили перед собою завдання оцінити, наскільки добре чи погано ЗНО визначає знання випускників. Прибічники і противники використання цього підходу мають свої варті уваги аргументи, яких ми не торкатимемося. Наша ж мета — дослідження того, наскільки уражена корупцією система відбору студентів до вузів; аналіз ставлення українського суспільства до ЗНО як до способу вирішення цієї проблеми та оцінка того, чи відчуває українське суспільство потребу долати такого роду корупцію.
Власний досвід — найкращий порадник
Ми спираємося на результати п’яти опитувань, проведених Київським міжнародним інститутом соціології. Це три щорічні опитування випускників шкіл та їхніх батьків, які проводилися КМІС у 2007—2009 рр. (на замовлення Management Systems International (MSI) у рамках програми сприяння активній участі громадян України у протидії корупції «Гідна Україна»), і два загальнонаціональні дослідження, проведені КМІС методом інтерв’ю в березні та квітні 2010 року з власної ініціативи (дані репрезентативні для населення України віком 18 років і старші, похибка вибірки не перевищує 3,5%, більшість відмінностей, які обговорюються у статті, значущі як мінімум на рівні 5%). Наші дані дозволяють як оцінювати ставлення всіх українців до ЗНО, так і аналізувати досвід та думки цільової групи — випускників шкіл, які проходили ЗНО, їхніх батьків, а також думку майбутньої цільової групи — українців, у котрих є діти шкільного віку. І це дуже важливо.
Річ у тому, що соціологи збирають різного типу інформацію, яка має різний рівень суб’єктивності. Це можуть бути дані про факти, які не менш достовірні, ніж дані державної статистики (власне, статистичні відомства різних країн часто отримують інформацію саме з допомогою соціологічних досліджень), а можуть бути думки людей з тих чи інших питань, які великою мірою визначаються не власним досвідом людини, а впливом ЗМІ. Наприклад, рівень абсолютної бідності в Україні знижувався досить швидкими темпами з 2000 року по осінь 2008-го (потім, на жаль, став знову зростати), але населення продовжувало вважати, що рівень бідності зростає, бо політики у ЗМІ постійно говорили про зубожіння народу. Наведений нами аналіз показав, що з приблизно 60 досліджень корупції, проведених в Україні, тільки кілька цікавляться саме фактами, досвідом людини, а решта — вивчають думки. В умовах гострого політичного протистояння і взаємних обвинувачень у корупції думка про рівень корумпованості тих чи інших соціальних інститутів може більше залежати від напруги політичної боротьби, ніж від реального стану справ. Перевага наших даних у тому, що вони відбивають як думки, так і факти, досвід людей, котрі реально зіштовхувалися з ситуаціями, в яких могла проявитися корупція.
Корупція в освіті: думки і досвід
Найбільш корумпованою ланкою системи відбору випускників, які претендують на отримання вищої освіти, українці вважають вступні іспити до вищих навчальних закладів. Переважна більшість українців (близько 70%) вважають, що корупція поширена на етапі вступних іспитів у вуз. 44% вважають, що вона поширена на етапі випускних іспитів у школі, і тільки 27% — що у процесі ЗНО. Серед батьків випускників школи 2009 року думка про те, що система вступу до вузів корумпована, поширена ще більше: так вважають 78% опитаних (2008 року цю думку поділяли 68%).
Наскільки думка про поширеність корупції в системі освіти відповідає дійсності? Дослідження, які проводив КМІС із 2007-го по 2009 рік серед випускників шкіл та їхніх батьків, показують, що думка про корумпованість шкільних іспитів мало підтверджується у досвіді респондентів. Тільки 3% батьків випускників повідомили про вимагання хабара, 2% сказали, що самі пропонували гроші або подарунки, і 1% — що використовували зв’язки та блат (навіть зважаючи на те, що відповіді можуть бути не зовсім щирими, це дуже низькі показники, особливо щодо вимагання хабара). Але дослідження, проведені КМІС у 2008 році серед студентів першого курсу, показали, що близько 20% із них мали справу з корупцією під час вступу. Очевидно, велика реальна поширеність корупції під час вступу до вузів робить думку про корумпованість системи вступних іспитів ще більше поширеною. Забігаючи наперед, зазначимо, що після повноцінного запровадження ЗНО (2007 року ЗНО пройшли тільки 26% випускників) частка тих, хто зіштовхувався з корупцією під час вступу до вузів, зменшилася.
Чи треба боротися з корупцією в освіті?
Очевидно, що мусування теми корупції ЗМІ і політиками внесло свою лепту у створення негативного іміджу української освітньої системи. Можливо, в нашому суспільстві сформувалося замкнене коло: населення отримує інформацію про тотальну корумпованість системи вступу до вузів, відтак укореняється думка, що «без блату й хабара вступити неможливо», і, як наслідок, активізується пошук корупційних шляхів вступу до вузів. Звернімо увагу, що постійно зростає кількість випускників і батьків, котрі схильні виправдовувати корупцію під час вступу, допускати її (хоча й з різним рівнем впевненості) як модель поведінки для себе, — 2009 року таких було вже 37% серед випускників і 39% серед батьків. У групах, котрих це стосується насамперед, немає одностайної думки про неприйнятність корупції (яка багатьма сприймається як апріорна). Частина суспільства готова жити за такими, хай і не цілком справедливими, правилами. До честі українців, багато їх схильні звинувачувати в існуванні корупції саме себе: 50% випускників і 42% батьків дотримуються думки, що корупція під час вступу до вузів квітне завдяки спробам абітурієнтів та їхніх батьків дати хабар за вступ.
Якщо і боротися з корупцією, то як?
Система ЗНО, спрямована на боротьбу з корупцією під час вступу до вузів, на думку випускників та їхніх батьків, не найкращий із можливих способів. Перевага віддається більш жорсткому контролю за приймальними комісіями вузів (49% випускників шкіл 2009 року і 45% батьків дотримуються цієї думки), тоді як перехід до ЗНО набрав, відповідно, 24 і 21%. Варто зазначити, що кількість тих, хто вірить у ЗНО як у спосіб подолання корупції під час вступу до вузів, зменшилася в 2009 році, порівняно з 2008-м. Можливо, причина цього — повідомлення в медіа про пільги як корупційний шлях вступу до вузу. Але той факт, що більшість вірить у спосіб «наглядати і карати» більше, ніж у зміну самої системи, заслуговує на увагу і, можливо, окреме дослідження. Наші дані не дають можливості оцінити міру розуміння складності цієї проблеми респондентами, — адже часто посилення жорсткості контролю призводить лише до породження нових органів, які вимагають своєї частки корупційного пирога, і до збільшення сум корупційних внесків.
Як суспільство ставиться до ЗНО?
Ставлення до ЗНО, як випливає з даних наших опитувань навесні нинішнього року, в українців загалом дуже доброзичливе. Респонденти згодні, що ця система має низку важливих особливостей, необхідних для більш справедливого відбору студентів до вузів. Так, 50% українців вважають, що ЗНО ставить усіх у рівні умови (протилежної думки дотримуються 25%), 48% — що ЗНО дозволяє обдарованим дітям вступати в будь-які, навіть у найпрестижніші вузи (не згодні 25%), а 40% навіть згодні з тим, що запровадження ЗНО стало кроком до справедливості в державі (не згодні 28%), 43% впевнені, що запровадження ЗНО знизило рівень корупції під час вступу до вузів (28% не згодні з цим).
Нам видався важливим результатом той факт, що досвід проходження ЗНО дітьми респондента або дітьми його родичів чи друзів покращує ставлення до цієї процедури. Якщо серед усіх українців 50% вірять у те, що ЗНО ставить усіх в однакові умови, то серед тих, хто має відповідний досвід, — 69%; 40% усіх українців погоджуються, що впровадження ЗНО стало кроком до справедливості в державі, серед людей із досвідом — таких 59%. Серед тих, хто має досвід проходження ЗНО, 39% вважають, що його скасування підвищить рівень корупції. Тих, хто дотримується думки про зниження корупції в такому разі, менше — 13%. Загалом, більшість респондентів визнає сприятливий вплив ЗНО на зниження рівня корупції в освітній системі. На запитання, який зі способів вступу до вузів чесніший, такий, що залежить від знань випускників, — 41% опитаних називає ЗНО, 32% — вступні іспити у вузи.
Наше дослідження 2009 року демонструє, що довіра до зовнішнього незалежного оцінювання зростає серед випускників: кількість осіб, які повністю довіряють ЗНО, зросла, порівняно з 2008 роком, із 42 до 49%; тих, котрі довіряють повністю або частково, — із 79 до 83%; серед батьків повністю або частково довіряють ЗНО близько 80%. Зазначимо, що чим більше випускники і батьки поінформовані про ЗНО, тим вищий рівень довіри до процедури. Менше 1% випускників, котрі пройшли процедуру зовнішнього тестування у 2009 році, зіштовхнулися з проявами корупції — вимаганням хабара, використанням родинних зв’язків або «блату». За результатами фокус-групових дискусій із випускниками, батьками, учителями шкіл та працівниками вузів можна зробити висновок, що на теперішньому етапі система ЗНО відносно добре захищена від спроб шахрайства. Більшість опитаних (близько 60%), які мали справу з процедурою ЗНО, задоволені тим, як відбулося тестування.
ЗНО як чинник «регіонального розколу»
Як бачимо, система ЗНО сприймається українцями як така, що сприяє більш справедливому вступу до вузів і зниженню корупції у сфері освіти. Відзначається також, що вона сама досить добре захищена від корупції. Але чи згодні громадяни, аби їхні діти вступали до вузів за результатами ЗНО?
У березневому та квітневому дослідженнях ми запитували респондентів, котрі мають дітей шкільного віку, якому способу вступу до вузів вони б віддали перевагу для своїх дітей. «Голоси» цієї групи розділилися майже навпіл (із невеличкою перевагою прибічників вступних іспитів): 37% борються за ЗНО, 42% — за вступні іспити. Такий самий розподіл відповідей і на запитання, чи схвалюють українці впровадження системи ЗНО: 36% на 40%.
З чим може бути пов’язане те, що процедура, котру сприймають як більш справедливу, підтримується далеко не всіма? Можливо, громадяни вірять, що процедура ЗНО більш вільна від корупції, але не вірять у її ефективність для оцінювання знань (27% вважають, що тестування більш якісно оцінює знання випускників, ніж звичайні іспити, 30% — що гірше)? Іншим поясненням може бути вже згадувана готовність українців брати участь у корупції, щоб отримати бажане для своєї дитини місце в університеті або інституті.
У питанні вибору способу вступу своїх дітей до вузів несподівано значущим виявився регіональний чинник. Дивно, але регіональний розкол в Україні існує не тільки з політико-ідеологічних питань, а й у ставленні до такого, здавалося б, раціонального питання, як вибір «ЗНО чи вступні іспити». Причому цей розкол разюче сильний: у західному регіоні 51% за те, щоб їхні діти вступали до вузів за результатами ЗНО, 31% — за результатами іспитів; у східному — 25% проти 69%. (Зробимо застереження, що вибірка респондентів з дітьми шкільного віку була не дуже великою — 677 чоловік, але, швидше за все, зафіксовані тенденції відтворяться і в дослідженні з великою кількістю опитаних.) Можливо, такі суперечності пов’язані з тим, що проти ЗНО виступали Партія регіонів і Віктор Янукович, популярні на Півдні та Сході, і з політичною кампанією, яка велася навколо ЗНО та колишнього міністра освіти Івана Вакарчука.
Як справи у сусідів?
Близька до ЗНО система вступу до вузів запроваджена в Росії набагато раніше, ніж в Україні (так званий Єдиний державний іспит). Але якщо в Україні між прибічниками і противниками ЗНО практично паритет, то, за даними «ФОМ», у Росії переважають противники ЄДІ. Цікаво, що, так само, як і в Україні, у Росії кількість прибічників ЄДІ вища серед тих, хто має безпосередній досвід його проходження. Ще більші розбіжності можна спостерігати у відповідях на запитання, яку систему бажали б респонденти для своїх дітей шкільного віку. В Україні, як ми зазначали, 37% виступають за ЗНО, 42% — за вступні іспити; у Росії ж перевага вступних іспитів набагато більша — 64 на 22%. Цікаво також, що українці розділилися навпіл у питанні про те, наскільки якісно ЗНО може оцінити рівень знань випускників шкіл, тоді як серед росіян, за даними «Левада-центру», переважають впевнені у тому, що звичайні іспити впорюються з цим завданням краще. Також українці значно оптимістичніше, ніж росіяни, оцінюють можливість систем, аналогічних ЗНО та ЄДІ, знизити рівень корупції в системі освіти.
* * *
Загалом, українці сприймають систему вступу до вищих навчальних закладів як корумповану і як найбільш уразливу ланку називають приймальні комісії та вступні іспити до вузів. Водночас значна частина громадян припускає для себе використання корупційних практик під час вступу їхніх дітей до вузів. Таким чином, корупція в освіті — це не даність, у яку потрапляють люди, а ситуація, значною мірою сконструйована самими громадянами. Українці вбачають вихід із цієї ситуації, швидше, в посиленні контрольної та каральної функцій держави, ніж у зміні системи вступу до вузів. Що стосується ЗНО, то громадяни розглядають цю систему як досить справедливу, здатну забезпечити рівність шансів під час вступу випускників шкіл до вузів, відзначають її здатність знизити рівень корупції у цій сфері. Та й сама система ЗНО сприймається українцями як добре захищена від корупції (принаймні на даному етапі).
Дуже важливим результатом, на нашу думку, є те, що довіра до ЗНО і позитивне ставлення до цієї системи більше поширені серед опитаних, котрі мали з нею справу. Відповідаючи на запитання, що краще — ЗНО чи вступні іспити, українці поділяються приблизно у рівних пропорціях, попри те, що більшість сприймає ЗНО як справедливий, добре захищений від корупції спосіб вступу до вузів. Цікаво також, що ставлення до ЗНО набагато краще в Україні, ніж в сусідній Росії, де схожу систему почали впроваджувати раніше.
Нам здається, що система ЗНО має хороші перспективи в Україні. Особливо якщо прибічники цього способу вступу до вузів зможуть аргументовано довести, що з допомогою тестування знання випускників оцінюються не гірше, ніж із допомогою вступних іспитів, а суспільство усвідомить, що навіть у справі набуття освіти конкуренція має бути чесною.