На адресу міністра освіти і науки Дмитра Табачника з перших днів його перебування на посаді лунає стільки нищівної критики, що й сам міністр, попри зовнішній спокій, напевно, втомився від неї відбиватися. Тож вирішив реабілітувати свою дуже підмочену репутацію, зробивши «сенсаційну» заяву на підсумковій прес-конференції в Києві: «За оцінками, наведеними у Всесвітньому звіті з конкурентоспроможності держав Світового економічного форуму, що проходив у Швейцарії, освітня система України посідає 56-те місце у світовому рейтингу 139 країн світу». А для тих, хто не усвідомив усієї значущості перемоги української освіти, розтлумачив, що такими видатними досягненнями ми завдячуємо реформам, проведеним урядом за останні два роки.
Де ж, цікаво, ми всі були, що не помітили цих прогресивних змін в освіті? Можливо, ми і пан Табачник живемо в різних країнах? Адже наших університетів немає в авторитетних світових рейтингах. Ми не можемо назвати бодай однієї гучної реформи у сфері освіти за згаданий період. У чому ж секрет успіху?
Заради справедливості мусимо визнати: у той час як у глобальному рейтингу конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму Україна опустилася, за складовою «освіта» вона справді піднялася. Але, радісно звітуючи перед громадою, міністр не пояснив, що загальний індекс складається з багатьох показників. І якщо їх проаналізувати, з’ясується - особливо радіти причин немає.
Дійсно, наша країна входить до першої двадцятки країн за індексом охоплення вищою освітою: за кількістю студентів у ВНЗ ми посідаємо восьме місце, за кількістю тих, хто продовжує освіту (навчається в аспірантурі), - сьоме. Таке зростання кількісних характеристик вищої освіти спостерігається останні кілька років. І це дуже тішило б, якби такими самими темпами зростала й якість освіти. Натомість цей показник невпинно знижується: ще чотири роки тому за якістю освіти ми посідали 55-те місце, а сьогодні - 72-ге. Ще гірша ситуація із професійною освітою: за позицією «навчання на робочому місці» Україна - на 112-му місці. Для порівняння: чотири роки тому в нас було 83-тє місце.
Згідно зі Звітом про конкурентоспроможність регіонів України, складеним фондом «Ефективне управління» у партнерстві з Усесвітнім економічним форумом, наша країна поки що зберігає задовільні позиції у відповідному світовому рейтингу. Проте аналіз динаміки рейтингу за складовою «освіта» показує, що ми втрачаємо свої позиції через низьку якість освіти і слабке навчання на робочому місці. Адже показник «вища і професійна освіта» входить до групи так званих підсилювачів ефективності, які мають важливе значення при розрахунку загального індексу конкурентоспроможності країни.
Не можемо пишатися і такими показниками, як інтернет-доступ у школах - 70-те місце, якість роботи науково-дослідних закладів (університетів) - 72-ге, видатки компаній у науково-дослідній сфері - 75-те, співпраця промисловості та університетів у науково-дослідній сфері - 70-те, закупівля урядом продукції передових технологій - 112-те, якість навчання у школах менеджменту - 116-те, підвищення кваліфікації персоналу- 117-те.
Правду кажуть, язик мій - ворог мій. Висмикуючи факт і маніпулюючи ним у власних інтересах, міністр Табачник недооцінив громаду. Напевно, сподівався, що деталями ніхто не цікавитиметься. А даремно. Тепер ми не просто впевнилися, що правильно розуміємо міністерське реформаторство, а й відчули його вагу на світовому рівні. Сакраментальне запитання «якщо ми такі розумні, то чому такі бідні?» нас не мучить. Ми знаємо на нього відповідь.