Криза на ринку робітничих професій стає дедалі гострішою, а тому чимдалі частіше йдеться про потребу реформувати систему професійно-технічної освіти, яка, власне, й готує робітничі кадри. Перші кроки Міністерство освіти і науки вже зробило, однак роботи ще багато.
Брак кваліфікованих робітничих фахівців: де криється проблема?
Дефіцит робітничих професій в Україні виник уже давно, і в останні роки відповідна тенденція лише загострювалася. Розрив між попитом на робітничі професії та їх пропозицією на ринку праці стрімко зростає.
За даними Державної служби зайнятості (далі - ДСЗ), протягом 2017 року незакритим виявився майже мільйон вакансій, про які заявили роботодавці. Здебільшого це були позиції кваліфікованих робітників, працівників сфери послуг та працівників у сфері сільського господарства. За останні три роки кількість таких вакансій потроїлася, але вони так і залишаються незакритими, бо потрібних фахівців часто просто фізично немає на ринку праці.
Крім того, на ситуацію впливають і суто демографічні чинники: на деяких підприємствах середній вік працівників низки професій наближається до пенсійного (у середньому по Україні кожній шостій економічно активній особі понад 50 років), тобто робоча сила у виробничому секторі стрімко старіє, як і в цілому по країні.
Дуже актуалізувалася проблема якості наявної робочої сили: частина працівників недостатньо кваліфікована, а ті, що мають належні вміння, шукають роботу за кордоном, переважно в Польщі й Чехії. За оцінками Національного банку України (далі - НБУ), середній рівень заробітної плати у Польщі перевищує український майже в 4 рази, що разом із політикою Польщі щодо полегшення режиму працевлаштування для наших громадян призвело до потрійного зростання потоку мігрантів з України до цієї країни у 2014–2016 роках.
Особливо гострою є проблема якості випускників професійно-технічних навчальних закладів (далі - ПТНЗ). Серед причин - загальне падіння престижності робітничих професій; застаріла матеріально-технічна база ПТНЗ; відтік кваліфікованих викладачів з цієї галузі (що призвело до розриву поколінь молодих некваліфікованих кадрів і старих професіоналів); відірваність системи ПТО від бізнесу (виробництва), що не дозволяє учням ПТНЗ проходити практику на сучасних виробництвах; низка інших чинників.
Як результат - хронічна неспроможність системи ПТО готувати робітників, які відповідали б вимогам сучасних технологічних виробництв і були б затребувані на ринку праці.
Українська профтехосвіта: де "вузькі місця"?
Система професійно-технічної освіти забезпечує допрофесійну, первинну професійну підготовку та перепідготовку, а також підвищення кваліфікації робітників для різних галузей економіки (найголовніші напрями - промисловість, сільське господарство, будівництво, сфера послуг, торгівля, транспорт, ЖКГ, сфера зв'язку).
Однак із 2013 року кількість ПТНЗ скоротилася майже на 20%, а кількість слухачів - майже на 30%. Причин цього явища багато, зокрема:
- відносна "непрестижність" профтехосвіти порівняно з ВНЗ;
- незадовільна матеріально-технічна база багатьох ПТНЗ (зокрема у зв'язку із передачею фінансування на місцевий рівень, де бракує коштів на підтримку фінансування на належному рівні);
- відірваність системи ПТО від потреб ринку праці через зарегульованість з боку держави процесу підготовки фахівців робітничих професій і системи сертифікації спеціальностей, що не відповідає потребам ринку праці;
- міграційні процеси - як внутрішні (рівні: "сільська місцевість - місто", "окуповані території - Україна"), так і зовнішні (трудова міграція за кордон).
Як держава планує реформувати ПТО
Держава намагається розв'язати проблеми ПТО і шляхом точкових заходів, і намагаючись глибинно реформувати сектор. З листопада 2016 року уряд затвердив перелік професій загальнодержавного значення, які є пріоритетними для розвитку економіки країни і підготовка фахівців за якими в системі ПТО здійснюється за кошти державного бюджету.
Наразі у списку 19 професій, і на підготовку фахівців за ними в державному бюджеті на 2018 рік виділено майже 120 млн гривень. Крім цього, на 2018 рік удвічі збільшено фінансування на модернізацію ПТНЗ, з них 100 млн грн виділено на створення сучасних навчально-практичних центрів на базі закладів професійної освіти.
Водночас із "пожежними" кроками уряд намагається здійснити й довгострокову реформу сектору профтехосвіти, яка в основному полягає у запровадженні так званої дуальної професійної освіти. Загалом реформа передбачає реорганізацію та укрупнення закладів ПТО; перегляд державних стандартів підготовки фахівців конкретних професій; створення на базі ПТНЗ сучасних навчально-практичних центрів, зокрема й із залученням інвестицій роботодавців; створення центрів оцінювання професійних кваліфікацій, а також проведення кампанії з відновлення престижності робітничих професій (конкурсів фахової майстерності, ярмарків професій тощо).
Детальніше реформа системи ПТО має бути викладена в Концепції сучасної професійно-технічної освіти, яку готує МОН і яка нині перебуває на етапі внутрішніх обговорень (проте досі не доступна публічно). Вона має охопити питання створення нової моделі фінансування та управління ПТНЗ, передбачити залучення роботодавців до фінансування та модернізації процесу навчання з урахуванням потреб компаній у кваліфікації та компетенціях майбутніх працівників (в т.ч. у форматі державно-приватного партнерства), а також надання навчальним закладам більшої автономії (повноваження щодо формування регіонального замовлення), що дасть змогу оперативніше враховувати запити роботодавців конкретного регіону. Після доопрацювання Концепція має стати основою для нового закону "Про професійну освіту".
Поки що реформа апробується на рівні пілотних проектів: зокрема, 2015 року було запущено пілотний проект упровадження дуальної форми навчання на базі трьох ПТНЗ, які готують фахівців за спеціальностями "маляр", "кухар" і "токар". Випуск трьох експериментальних груп 2017 року показав, без перебільшення, позитивні результати: 97% випускників було працевлаштовано, а навчальні заклади зменшили свої витрати на комунальні послуги й навчальні матеріали завдяки налагодженню співпраці з роботодавцями.
Як результат - у 2017–2018 роках цей проект масштабували на ще 49 ПТНЗ, і тепер експериментом охоплено 52 навчальні заклади в 25 регіонах, що готують фахівців з 54 робітничих професій. До організації професійно-практичної підготовки залучили понад 300 роботодавців.
У 2018/2019 начальному році планується цю систему поширити в понад 100 ПТНЗ і значно збільшити перелік робітничих професій, який ними охоплюється.
Реформувати по-європейськи: що ще треба змінити
Загалом реформування системи ПТО в Україні відбувається у співпраці з European Training Foundation (ETF), яка впродовж 2016-го - лютого 2018 року підготувала "зелену" книгу та звіт, в яких ґрунтовно розписано проблеми сектору ПТО в Україні, а також надано відповідні рекомендації.
Ось головні з них для здійснення реформи системи ПТО за моделлю, що діє в ЄС.
Потрібно створити ефективне багаторівневе управління в системі ПТО
Наразі система управління і фінансування системи ПТО є фрагментарною. Система регіонального замовлення, впроваджена 1998 року для визначення бюджетів, кадрового забезпечення та обсягів зарахування учнів у системі ПТО, вже застаріла і потребує серйозного вдосконалення. Також є серйозні проблеми з моделлю фінансування закладів ПТО. Деякі навчальні заклади отримують достатньо коштів, а деякі хронічно недофінансовуються. Ключовою для управління системою професійної освіти є роль місцевих органів, зокрема регіональних рад професійної освіти.
Провести оптимізацію регіональних мереж ПТО
Варіантом такої оптимізації може стати розроблення стратегії укрупнення навчальних закладів, що дозволило б створити центри співпраці з виробництвом і дало би поштовх розвитку державно-приватного партнерства.
Забезпечити автономію закладів професійної освіти
Належного рівня автономії навчальних закладів можна досягти, замінивши існуючі штатні розписи та впровадивши нові практики для вимірювання результативності, забезпечення якості та самооцінювання, а також надати навчальним закладам повноваження ухвалювати рішення щодо таких питань, як кадрові ресурси, навчальні плани, фінанси. Директори ПТНЗ повинні мати повноваження призначати плату за послуги або залучати кошти за рахунок кращого реагування на потреби місцевого ринку праці для фінансування розроблення нових навчальних курсів, придбання сучасного обладнання та мотивування талановитої молоді долучатися до професії.
Запустити механізм державно-приватного партнерства
Державно-приватне партнерство може бути практичним механізмом для спільного використання ресурсів, таких як обладнання, лабораторії, майстерні, а також для розроблення нових програм професійної освіти, навчання на виробництві, планів регіонального та галузевого розвитку. Необхідно вивчати технічні питання та започатковувати ініціативи для впровадження такого партнерства на практиці.
За попередніми оцінками, на реалізацію реформи системи ПТО, децентралізації професійної освіти і навчання Україні знадобиться близько 5 років.
Система дуального навчання в ЄС (на прикладі Німеччини)
Згадану вище систему дуальної освіти було винайдено і апробовано в Німеччині в 1960-х роках. На сьогодні дуальна система освіти впроваджена в майже 60 країнах світу і застосовується в Австрії, Швейцарії і Данії, де приблизно 40–50% молоді одного року народження навчаються за дуальною системою. У Німеччині майже дві третини учнів дуальної системи проходять навчання на середніх і великих підприємствах, з них дві третини потім залишаються працювати на підприємствах, де відбували практику. Німецькі підприємства щороку укладають понад 0,5 млн угод щодо професійної освіти, інвестують у цю сферу понад 30 млрд євро і в цілому закривають своїми коштами до 55% від загальної суми витрат на систему ПТО в країні. Система дуального навчання передбачає елементи, що закріплені в законодавстві і мають підтримку з боку бізнесу, соціальних партнерів, державних органів та освітніх закладів, а саме:
- укладається тристоронній договір про професійне навчання (підприємство - учень - професійна школа), які видаються та реєструються торгово-промисловими палатами (далі - ТПП);
- 70–80% загального часу навчання учні проводять на виробництві: 3–4 дні на тиждень - на підприємстві і 1–2 дні - у навчальному закладі;
- основні витрати на професійне навчання несе підприємство, в т.ч. виплачує компенсацію інструкторам, які відволікаються від основної роботи на наставництво, а також винагороду учневі(у розмірі 80% від рівня заробітної плати кваліфікованого робітника, що становить від 300 до 800 євро на місяць);
- держава може стимулювати підготовку фахівців за пріоритетними спеціальностями (на її думку), сплачуючи за це підприємствам різні види державних субсидій;
- підсумковий контроль знань учнів здійснюється незалежними комісіями торгово-промислових палат, щоб запобігти маніпуляціям з боку навчальних закладів і підприємств;
- після складання іспитів випускник отримує відразу три свідоцтва: від професійної школи, від підприємства і державно визнане свідоцтво про професію від торгово-промислової палати
Курс навчання зазвичай триває від двох до трьох із половиною років: як зазначено вище, 1–2 дні на тиждень (або ж кілька тижнів поспіль) учень проводить у навчальному закладі (Berufsschule), де він здобуває виключно теоретичні знання, необхідні для опанування майбутньої професії. Інші 3–4 дні учень проходить практичне навчання на виробництві (підприємстві), де він має можливість здобути не лише поглиблені технічні знання, а й навички безпосередньої роботи з обладнанням, що значно підвищує шанси отримати роботу після навчання. Важливо те, що навчальні програми навчального закладу (теоретична) і підприємства (практична) скоординовані між собою (тобто теорія відповідає практичним заняттям) і регулюються відповідним законодавством. При цьому наповнення навчальної програми досить гнучке, і роботодавець має можливість вносити до неї зміни, адаптуючи до потреб конкретної компанії.