Естонія - країна парадоксального розвитку, що досягла успіху всупереч, а не завдяки. Чому?
Візьміть територію двох Львівських областей (45 тис. кв. км), населення одного Харкова (1,3 млн) і додайте трішки радянської спадщини. Мало хто вірив, що з цього може вийти інноваційна E-stonia, але в країни вийшло. Тепер у сфері інновацій Естонія конкурує з флагманами прогресу - Данією, Ізраїлем та Південною Кореєю.
У чому ж полягає естонська таємниця успіху? Одним із чинників була реформа освітньої системи. Адже люди - головний ресурс будь-якої країни, особливо коли вона не має великої промисловості або корисних копалин. Перші ключові зміни в Естонії відбулися ще 1992 р. Як результат, країна - в лідерах рейтингу освітніх систем, за версією PISA, і навіть випередила Фінляндію.
Далі - кілька уроків естонського "освітнього дива", якими може скористатися Україна.
Освіта для всіх
По-перше, в Естонії право на добру освіту мають усі, незалежно від індивідуальних особливостей дитини. Наприклад, раніше в школах були інклюзивні класи, де діти з інвалідністю навчалися окремо. Але віднедавна всі класи змішані. Окремі спецшколи є, і батьки мають можливість віддати туди дитину, але більшість усе-таки вибирає звичайні школи.
Програма навчання може бути звичайною або спрощеною (їх є три, для різного ступеня розумової відсталості). Якщо дитині ставиться діагноз, їй можуть надати послуги спеціального педагога, допомогу в позаурочний час або індивідуальну програму навчання.
Навчання обов'язкове навіть для тяжко хворих дітей. Естонці вважають, що навчання - це частина процесу одужання. Тому, навіть якщо дитина проходить курс хіміотерапії й прикута до ліжка вдома, до неї прийде вчитель. Швидше за все, це буде індивідуальна спрощена програма з гнучким графіком, та все ж заняття відбудуться.
Наприклад, у дитинстві я мусила лягати в лікарню кожних півроку. Тепер думаю, що для навчання цей час може стати не перешкодою, а можливістю. Саме тому у 2016 р. ми розпочали проєкт "Школа супергероїв", а 2018-го вже відкрили два класи для дітей у клініці "Охматдит", за підтримки проєкту "Право на освіту" благодійного фонду "Ти не один" 1+1 Медіа та Наталі Мосейчук, яка стала куратором "Школи супергероїв". Можемо похвалитися, що окремі з естонських електронних інструментів у нас уже працюють, наприклад електронні щоденники.
Тепер ми створюємо мережі таких шкіл по всій Україні, щоб діти в будь-якій лікарні могли продовжувати навчання. Уже вдалося відкрити два класи в Житомирі, і до запуску готується клас у Хмельницькому. Але хотілося б, щоб така програма була в пріоритетах реформи освіти на державному рівні. Перший крок до цього вже зроблено, наприкінці 2018 р. два міністерства (освіти й охорони здоров'я) гарантували дітям право на освіту в медичних установах, а отже - й державну підтримку, фінансування роботи вчителів. Однак це лише початок шляху, і нам належить ще багато чого зробити.
Школа починається з учителя
Наша співвітчизниця Ганна Сумук переїхала в Естонію років зо два тому разом із чоловіком-програмістом. Тепер вона виховує тут двох дітей і викладає в місцевій школі. "Мене зразу здивував менталітет і місцевий підхід до викладання, гнучкість учителя. Я можу прийти в клас, зрозуміти, що тема "не йде" дітям, і повністю змінити план уроку або провести ще один". Річ у тому, що в Естонії вчителям дається набагато більше свободи у формуванні навчального плану, адже суворої формалізованої програми навчання немає. Є KPI по закінченні року. А як їх досягти - кожен учитель вирішує сам, орієнтуючись на рівень та здібності учнів. Очікування від учителя тільки одне - результат, але немає обмежень у способі його досягнення: у парку восени, перераховуючи листя, чи з підручником у класі.
Це дає вчителеві більше можливостей для творчості, але й накладає більшу відповідальність. Тому вчителі в Естонії теж учаться. Методичних курсів так багато, що підвищують кваліфікацію вони на всіх дитячих канікулах, крім 56 днів законної відпустки. Чого навчатися, вибирає й пропонує директор школи. Двічі-тричі на рік учителів посилають в інші школи для обміну досвідом.
Крім уроків, на вчителях залишається паперова робота, хоча в Естонії її краще назвати електронною. Кілька років тому кожному вчителеві подарували комп'ютер. Але, замість полегшення в роботі, викладачі мусили обстоювати свої права, організувавши страйк. Виявилося, часу на заповнення електронних документів потрібно більше. Держава й учителі змогли домовитися, тож тепер педагогам щорічно виплачують надбавку.
Ставка вчителя - 1250 євро, що нижче від середньої по країні (1400 євро). Однак щороку до зарплати додають по 50 євро. Крім того, багато бонусів, наприклад, 13-та зарплата наприкінці року, 30 євро щомісяця для викладачів, які не курять, і 50 євро, якщо вчитель займається спортом.
Цікаво, що доплат за специфіку праці (наприклад, якщо вчитель викладає в лікарні) немає. Але при цьому знайти туди викладача набагато простіше, ніж у звичайну школу. Просто працювати в нестандартних умовах учителям цікавіше. У школах при лікарнях немає оцінювання, немає розкладу, що дає вчителеві ще більше свободи творчості, але є домашні завдання і контроль засвоєння матеріалу.
Учень у центрі шкільної системи
Естонські школи намагаються створити комфортну і сприятливу атмосферу. А комфорт починається з дрібниць. Наприклад, естонські школярі не псують поставу, тягаючи 10-кілограмовий портфель, - у них є електронний щоденник і електронні підручники.
Тут поважають особистий простір, - учителям категорично заборонено торкатися дітей. Саме тому ситуації, коли вчитель б'є учнів (як траплялося в Україні), просто неможливі. Також викладачі не мають права підвищувати голос. Це не означає, що вчитель не може бути суворим. Він може виявляти характер, однак у розумних межах.
В Естонії дуже поважають приватність, тому діти знають свої оцінки, але не оцінки однокласників. "Інколи я запитую в класу, чи хочуть вони, щоб я озвучила їхні бали за останню контрольну. Якщо хтось не захоче, його оцінку не озвучать", - розповідає Ганна. Саме тому в естонських класах немає ярлика "двієчник".
А ще - естонських школярів виховують більш самостійними. Наприклад, учитель дуже рідко контактує з батьками, вся комунікація про домашні завдання та успішність проходить через дитину. До речі, якщо в неї виникає конфлікт із учителем, прихід батьків у школу є не єдиною опцією. Дитина може написати звернення до директора про те, чому не може працювати з учителем. До обговорення цієї проблеми долучається психолог. Найчастіше її вирішують зміною у програмі уроків, але у крайньому разі вчителя можуть замінити. "У мене особисто такого не траплялося, але в колеги був інцидент, коли дитина поскаржилася, що уроки нецікаві. У результаті, класу дали іншого вчителя", - розповідає Ганна. Відтак юні естонці виростають більш упевненими. Вони звикли, що їх поважають, і тому вміють поважати інших.
Як згадувалося вище, якщо ж дитина через хворобу не може відвідувати школу довше, ніж дві чверті, то їй нададуть послуги викладача вдома, який проводитиме з нею уроки не менше восьми годин на тиждень. Якщо школяр потрапить у лікарню, навчання розпочнеться з першого дня. Система так добре налагоджена, що, коли дитина потрапляє в лікарню, у школу, в якій вона навчається, автоматично відправляють лист із проханням надсилати контрольні та домашні завдання. При цьому час, проведений у лікарні з викладачем, має становити не менше восьми годин. Педагог почне стежити за успішністю й вести журнал. Для юного пацієнта складуть індивідуальну програму навчання, яка враховуватиме рекомендації лікаря та побажання батьків. При виписці буде рекомендовано, як краще працювати з дитиною. Такий порядок навчання в лікарнях Естонія ухвалила ще 2010 р., щоб захистити конституційне право на освіту.
Звісно, не можна сказати, що в естонській системі освіти все ідеально. Як і в Україні, тут є проблема старіння вчительських кадрів і нестачі місць у школах, переважно російських. Як результат, у класі може бути й 33 дитини, хоча, за законодавством, має бути, максимум, 24.
Але найголовніший урок - естонська школа готує дітей до життя, а не тільки до ЗНО. Багато уваги вона приділяє формуванню соціальних навичок. Наприклад, віднедавна в більшості шкіл працює фінська програма KiVa з запобігання булінгу та цькуванню. Тут також не табуюють тему сексуальної освіти. Вона починається з п'ятого класу. Дітям розповідають не тільки про контрацепцію, а й про те, що таке насильство. Як результат, за останні 10 років у країні більш ніж удвічі зменшилася кількість підліткових вагітностей.
Зрештою, дітей навчають поважати себе й інших. Чи не це є головною цінністю європейського суспільства?