Наближається літо, а з ним — вступні іспити в університетах, інститутах і академіях. Сподіваюся, ці нотатки студентки «зі стажем» стануть у пригоді як тим, хто вже визначився з вибором ВНЗ, так і тим, хто ще вагається.
Прикро, але факт: серед моїх знайомих чимало тих, хто розчарувався у своїх альма-матер. Одні вибули на перших курсах, інші ж, зціпивши зуби, продовжують «тягнути лямку». При цьому жаліються, що гають час, який можна було б провести з більшою користю для свого розвитку. І добре б ті, хто вступав, «аби вступити», або ті, кого «влаштували» батьки! Але ж буває й таке: людина мріяла навчатися в конкретному інституті, подолала шалений конкурс — проте вже з перших днів навчання щось не склалося. Одних колектив не прийняв, другим нудно, третім важко, четверті зрозуміли, що мали неправильне уявлення про свою майбутню спеціальність, п’ятих перевантажують купою явно непотрібних предметів, шостим не дають працювати. Вступаючи до ВНЗ, ніхто й не здогадувався про підводні камені, які приховувало його таке благополучне на вигляд життя…
Утім, розчарування можна уникнути, якщо підійти до вибору ВНЗ розважливо. Та передусім визначтеся з головним: воно вам треба? Забудьте на хвилинку про те, що «і дід із червоним дипломом, і батько…», і про те, що «без диплома в наш час не проживеш». Якийсь час тому диплом авторитетного ВНЗ справді діяв на роботодавця гіпнотично. Однак пізніше, коли загальне прагнення відзнак, а не знань наплодило багато дипломованих неуків, роботодавці почали звертати увагу на здібності кандидата, його кмітливість і вміння вчитися нового. То чи не краще рік-два після школи попрацювати (почати з низів і докласти зусиль, аби тебе помітили), спробувати реального життя, зрозуміти вимоги роботодавців і більш тверезо оцінити свої можливості?
У хлопців на цю тему знайдеться свій неспростовний аргумент: якщо не вступити відразу після школи, доведеться «відбути строк» у наших доблесних військах. Іти в армію чи ні — особиста справа кожного, та, власне, що краще: «згаяти» дев’ять місяців на плацу чи п’ять-шість років, опановуючи нелюбу й непотрібну спеціальність? Тим більше що коли ви вийдете спеціалістом із ВНЗ, де немає військової кафедри (або є, та ви не змогли потрапити туди з якихось причин), військкомат полюватиме на вас іще кілька років — допоки вам не виповниться двадцять п’ять. Погодьтеся, «загриміти» в армію прямісінько з кар’єрних східців набагато прикріше — є шанс благополучно забути все, чого навчали у ВНЗ, та й просто відстати від життя.
Отже, ви зважили всі «за» і «проти» і дійшли висновку, що «воно» вам таки «треба». Чудово. Наступний крок — оце «треба» конкретизувати. Для початку спробуйте чітко уявити собі, чим хотіли б займатися у житті. Знаю, що багато випускників шкіл іще не визначилися, ким хочуть бути. Передусім оцініть свій потенціал. Гуманітарій ви чи технар? Чи є у вас особливі таланти, які непогано було б розвинути задля подальшого кар’єрного просування: літературний дар, нахил до винахідництва, організаторські здібності? Вже тільки це може підказати, у якій сфері діяльності ви можете розкритися якнайкраще. Може бути й так, що ви — «золота серединка», але з дитинства чимось цікавитеся — наприклад, комп’ютерами або тваринами, або ж мріяли про якусь професію. Теж непогано: зацікавленість, старанність і прагнення своєї мети допоможуть вам досягнути успіху. Якщо ж ані з талантами, ані з мрією не пощастило, а до ВНЗ дуже хочеться — що ж, тоді обирайте той, де вимоги нижчі. Адже навчання не має перетворюватися на тортури.
Визначившись із майбутньою діяльністю, беріть довідник для абітурієнтів і виписуйте у стовпчик ВНЗ, де готують за потрібною вам спеціальністю. Наступний крок — зібрати максимум інформації про кожний із цих ВНЗ, порівняти й обрати найбільш прийнятний для себе. Добре було б скласти об’єктивне враження не лише про ВНЗ загалом, а й, зокрема, про факультет, на якому ви прагнете навчатися. Різні факультети одного й того самого закладу можуть різнитися і за контингентом студентів, і за рівнем викладання, і ще за багатьма параметрами.
Хоч як це дивно, рекламні проспекти вузів, викладачі, адміністрація і різноманітні консультанти у приймальних комісіях — найменш достовірне джерело інформації. Просто через власну упередженість. Ви дізнаєтеся про альма-матер багато хорошого і привабливого, при цьому недоліки будуть применшені або взагалі залишаться «поза кадром». Та й позитив, якщо придивитися ближче, може виявитися, м’яко кажучи, перебільшеним.
Попрацювавши прес-секретарем одного з київських ВНЗ, я переконалася: високий конкурс нерідко зумовлений не стільки об’єктивно гарним рівнем викладання, скільки майстерним і потужним піаром. Кожен ВНЗ знаходить свій козир, пропонуючи абітурієнтам набір образів, що викликають довіру. Репутація, побудована на них, тримається досить довго. При цьому життя триває, і вузівська система може непомітно прогнивати зсередини. Навіть якщо спочатку гарні образи мають під собою реальну основу, то енну кількість років по тому від них можуть залишитися лише мильні бульки, які продовжують посилено роздмухувати. Насправді ж виявляється, що «давні традиції» ВНЗ залишилися в далекому минулому, а половина «славетних професорів» спочила в Бозі або звільнилася. Ті, хто голосно заявляє про інноваційні методики навчання, не можуть гарантувати, що ці методики спрацюють саме на вас. «Індивідуальний підхід до кожного студента» у більшості випадків — красиві слова, особливо там, де у групах багато народу. Та й інформація на кшталт «наш диплом котирується за кордоном» або «наших випускників розбирають із руками й ногами» може бути надто перебільшеною або застарілою. Спробуйте дізнатися, як працевлаштовуються випускники певного ВНЗ загалом і потрібного вам факультету зокрема. Вони можуть працювати у компаніях із відомими назвами, але не на перших ролях. А хтось і взагалі скаже вам, що альма-матер не мала до їхнього просування жодного стосунку. Якщо ж у ВНЗ запевняють, що вступити до нього можна об’єктивно, без блату — це плюс. Однак не поспішайте спокушатися. Вступити — це ще навіть не половина справи. Набагато важливіше, чи зможете ви там нормально навчатися…
Загалом, особи, зацікавлені у підтриманні високого рейтингу своїх ВНЗ, ніколи не забезпечать вас об’єктивною інформацією. Тому спробуйте зазнайомитися з місцевими студентами або випускниками. Ось хто розповість вам чистісіньку правду і про викладачів, і про місцеві умови існування. І якщо десь щось не так — вони не мовчатимуть. Якщо звісно, ви зможете завоювати їхню довіру. Та тут уже все від вас залежить. Бажано, звісно, не обмежуватися однією думкою — вона може бути суб’єктивною.
Про багато речей краще дізнатися заздалегідь, аби пізніше не мати неприємних сюрпризів. Наскільки великим є навантаження? Які вибіркові курси варто брати, а які — ні? Як поставиться адміністрація до вашого бажання поєднувати роботу з навчанням? Чи беруть викладачі хабарі, і якщо так, то в якому розмірі? Окремо варто дізнатися про гуртожиток: чи є він узагалі, де розташований, якими є умови проживання, чи вимагають «підношення» за поселення?
Важливу роль може відіграти і ваша власна, ніким не нав’язана думка. (Думка ваших батьків також формується під впливом реклами і чуток, тому не завжди є об’єктивною.) Якщо це тільки можливо, постарайтеся особисто побувати у ВНЗ, пройтися коридорами, їдальнями і бібліотеками, зазирнути в аудиторії, відчути атмосферу, подивитися на студентів, зокрема з вашого майбутнього факультету. Чи зможете ви вписатися у колектив, який складається переважно з «мажорів» або, наприклад, «ботаніків»?
Отже, володіючи всією інформацією, що вас цікавить, можна зіставити дані й обрати оптимальний варіант.
Знаю з власного досвіду, що після вдалого вступу ви якийсь час перебуватимете в ейфорії і дивитиметеся на ВНЗ крізь рожеві окуляри — максимум до першої сесії. У кожному ВНЗ — свій період розкачки. Хай там як, аби не було боляче падати, варто якнайшвидше зорієнтуватися, що до чого, і включитися в навчання. Не відкладайте на потім, намагайтеся якомога менше пропускати. Розслабитися можна буде на старших курсах, до яких щиро бажаю вам «дожити». До речі, шкільні відмінники нерідко вилітають з перших курсів, тоді як трієчники і четвірочники стають нормальними спеціалістами. Просто у школі вони звикли «пахати», не одержуючи потурань за «особливі таланти».
Кількома словами варто обмовитися і про ваш статус у новому колективі. Про колишню шкільну репутацію доведеться забути. Хоч би ким ви були у класі — загальним улюбленцем чи непомітною сірою мишкою — у ВНЗ з’являється шанс побудувати репутацію з нуля. Тут ніхто не знає про ваші колишні заслуги. Поводьтеся просто, будьте дружніми і неконфліктними. Показати себе ви ще встигнете. Заведіть якомога більше знайомств на своєму потоці і серед старшокурсників, особливо в гуртожитку. Це — невичерпне джерело конспектів та інформації про життя у ВНЗ…
Отже, успіхів! Єдине побажання наостанок: якщо у процесі навчання ви зрозуміли, що це — не ваше, не знущайтеся над своєю природою. Пошукайте інші варіанти, переведіться до іншого ВНЗ, зрештою, попрацюйте рік і самовизначтеся. Хоч би що там говорили батьки й оточуючі, це ваше життя і ваш час. А він нині дорогий.