Перше вересня — свято для першокурсників, а для людей, які створюють правила гри на освітньому полі, відтепер почнеться робота щодо вступу-2010. Я, як учитель, прагну того, щоб мої учні наполегливо й свідомо готувалися до вступних, а отже й випускних, випробувань. Але для цього потрібні передумови. І що раніше будуть оприлюднені правила вступу на наступний навчальний рік, то швидше діти почнуть перейматися міцністю власних знань, а їхні батьки слідкуватимуть за роботою чада в школі і вдома.
А тим часом триває обговорення проекту Умов вступу до ВНЗ у 2010 році.
Пропоную уявити реальну ситуацію.
Віта і Вітя навчалися в одному класі сільської школи.
У Вітиної мами семеро дітей. Зараз удома лише двоє — Віта і Віталик, який навчається в сьомому класі. Колись родина мала підсобне господарство, яке допомагало годувати сім’ю, старші діти працювали в колгоспі-мільйонері. Заробляли добре, мали можливість купувати жом та зерно для корів, зерно для поросят. Та й городини вистачало, бо обробляти землю було не так непосильно, як тепер.
У дев’яності роки від господарства залишилася тільки згадка. Батьки й старші діти втратили роботу. Середульших, а їх аж п’ятеро, потрібно було вчити в школі. Наука їм давалася важкувато, але діти старалися, допомагали матері, яка вже тоді почала хворіти. Потроху спродали живність. Старші діти згодом виїхали з села, і тепер на Вітиних плечах мама, старенький дідусь і братик, яких потрібно доглядати, а ще — татові допомагати по господарству. І при всьому цьому Вікторія всі 11 років навчалася на 9—12 балів. Медалі дівчинка не отримала, але ЗНО з п’яти предметів написала на 160—180 балів. Подала документи до ВНЗ, що в Києві, — недалеко додому їздити.
Вітя — Вітин однокласник. Має сестричку, тата і маму, які заробляють на життя торгівлею. Вітя — інвалід по зору. Можливо тому батьки не переймалися тим, що хлопчик не бажав учитися. Школу Вітя закінчив, маючи в атестаті 2—6 балів. ЗНО склав на 124 — три предмети, які вибрав.
І сталося так, що обоє виявили бажання навчатися в одному університеті...
Можна уявити розчарування Віти, коли серед абітурієнтів, рекомендованих до зарахування, вона знайшла прізвище Віті, і не побачила свого. Вчителі порадили дівчинці подати документи до коледжу, що вона й зробила.
А тепер поміркуймо, що ж відбуватиметься цього навчального року в школі, де навчалися Віта і Вітя. Певно, Віталик, Вітин брат, якому навчання давалося важко, але який наполегливо працював над домашніми завданнями, замислиться — а навіщо напружуватися!? Сподівання учнів на те, що можна вступити за знаннями, в одну мить перекреслилося реальністю. Навіщо сидіти над підручниками, адже потрібні не знання, а довідка від лікаря про інвалідність. Адже достатньо набрати всього лише 124 бали, тобто знати предмет на «трієчку»...
Сьогодні пропонується приймати інвалідів за квотами, а «квотники» мають імунітет на відрахування. Чи не стануть викладачі тягти їх до кінця навчання, «малюючи» оцінки? І кого матимемо на виході, якої якості фахівців — інженерів-будівельників, проектувальників, лікарів?.. Чи не заваляться будинки, спроектовані і побудовані такими дипломованими спеціалістами, чи зможе вилікувати такий лікар? Питання не риторичні, вони потребують відповіді.