Донедавна Радовель був типовим поліським селом, з убогими ґрунтами та злиденним бюджетом.
Але з 1 вересня 2018-го став нетиповим, - тепер тут є ліцей, який відвідують навіть діти з райцентру.
Радовельська загальноосвітня школа перетворилася на біотехнологічний ліцей завдяки вихідцеві з села, бізнесменові Михайлу Весельському. Під його керівництвом було розроблено концепцію ліцею, в реалізацію якої він уже вклав 138 мільйонів гривень. Усе тут зроблене з найкращих матеріалів і нашпиговане сучасними технологіями. Тутешні першокласники не знають, як це - писати крейдою на дошці й стирати написане ганчіркою. Учителі не погрожують тутешнім школярам карами за погану поведінку й не намагаються володарювати в класі. Навіть парт у класах, у нашому звичному розумінні, немає. Педагоги в цю школу з'їжджаються з усієї України, а конкурс сягає 200 претендентів на одне вчительське місце.
…За українськими мірками, 150 кілометрів від обласного центру (Житомира) до Радовля (села з населенням близько 1400 людей) - це далеко. На Олевщині, де розміщений Радовель, - своє, особливе життя (не останнє місце в ньому посідає бурштин, який прагнуть видобувати коли не всі, те через одного), свій особливий (не одразу зрозумілий) діалект, із масою архаїчних слів та висловів і незвичною фонетикою. Біля воріт ліцею - невелика ратуша. Годинник на ній відбив 10:00 - і заграла святкова новорічна мелодія. Входжу в хол. Та-а-а-к… це більше схоже на хол сучасного офісного центру, але з незвично яскравим оздобленням. Через турнікет просто так не пройдеш: потрібна спеціальна картка або дозвіл керівництва.
Продзвенів дзвінок, точніше - заграла гарна мелодія, що означає кінець уроку. Заходжу в клас, де проводяться уроки інформатики. Одразу видно, що над інтер'єром ґрунтовно потрудився дизайнер. Знайомлюся з викладачем: Костянтин Овчинніков, учитель вищої категорії. Приїхав у Радовель з Одеси. Поки добудовують будинки для вчителів, живе в райцентрі, Олевську. Їздить на роботу шкільним автобусом. Він розповів, як опинився в Радовлі: "Я розмістив в інтернеті своє резюме. Мені стало цікаво, що собою являє інноваційний навчальний заклад. Пройшов співбесіду - і ось я тут. Нічого схожого не бачив ні в Одесі, ні в інших великих містах України, крім Києва. У столиці навчальний заклад порівнянного рівня - це Кловський ліцей, у якому навчалися діти президента України Петра Порошенка".
Кожне робоче місце у класі обладнане комп'ютером, класна дошка (smart board) - теж комп'ютер, із величезним сенсорним монітором. Усе об'єднано в локальну мережу з виходом в Інтернет. На робочому столі викладацького комп'ютера - учнівські папки: педагог, як свого роду диспетчер, контролює виконання завдань і дає (через мережу, звісно) нові, індивідуально кожному учневі. Якщо треба пояснити тему всім одразу, педагог у форматі короткої лекції дає коментарі, ілюструючи їх прикладами, витягнутими з "розумної дошки".
Поки триває перерва, зазираємо ще в один клас, 3-А. Зелені столи дивної форми, як половинка сплющеного бублика, дитяче щебетання і - тендітна жінка з милою усмішкою. Знайомимося: Олена Заїка (для учнів - пані Олена), учителька музики.
- Я - з Луганської області, з Брянки, - розповідає. - Працювала в Луганській філармонії. Коли почалася війна, взяла квиток на поїзд і з двома сумочками виїхала, практично, в нікуди. Жила в столиці останні чотири роки, закінчила останній курс університету й отримала диплом фахівця. Влаштувалася музпрацівником у дитячому садку. Потім пройшла співбесіду на вакансію в Радовельському ліцеї, і - ось я тут.
- Уже освоїлися на Поліссі?
- Освоїлася. Діти - пластичні, як глина. Мені з ними цікавіше, ніж зі столичними. Тутешні діти більш щирі, відкриті. …А в моїй душі нарешті - стан миру й спокою.
До класу ввійшла жінка у фірмовому костюмі (спортивного зразка) з емблемою ліцею на футболці. Тут педагогам так можна одягатися - практично й зручно. Ніна Володимирівна. Для учнів - пані Ніна. Вона - вчителька початкових класів, класний керівник 3-А. Місцева. Прийшла в школу три роки тому.
- Як ви освоїли роботу з "розумною дошкою" і принципово нові методичні та педагогічні підходи до навчального процесу? - запитую.
- Перебудовуватися було не дуже складно. Мені хотілося цього. Набридли сірість і буденність, - каже пані Ніна. - Проводилися тренінги й онлайн-навчання. Тести складали. Два педагоги, у тому числі директор школи, вирішили піти. Решта лишилися. Тепер приходиш на роботу - одразу з'являється особливий настрій. І в учительській уже не чутно скарг, що діти не хочуть учитися, колеги обговорюють нові методичні прийоми та свої педагогічні знахідки.
Пані Ніна показала переваги smart board. Видобула з її надр прозоре зображення людської голови в режимі 5D з розповіддю й показом будови слухового апарату людини. Прокрутила з допомогою пальця зображення у всіх площинах, показала анімацію. З такою наочністю і першокласник зрозуміє, як побудоване вухо і як звуковий образ обробляється мозком. Фантастика! І так подано весь навчальний матеріал. Ми відійшли від smart board, і одразу третьокласники взялися малювати на ній пальцями каляки-маляки - освоювати…
Спускаюся в підвальне приміщення. Тут - клас і майстерня викладачів гончарної справи, подружньої пари Віктора і Катерини Булгакових. Кияни. Тут - повний цикл виготовлення виробів із глини: від гончарного круга до розпису, поливання глазур'ю та випалювання в печі.
Віктор за основною спеціальністю - геолог, а Катерина - етнограф. На запитання: "Як опинилися тут?" - Віктор відповів так: "Це - доля. Ми пережили з Катею серйозний стрес - упродовж місяця померли троє наших батьків: мої батько й мати і Катина мама. Вирішили шукати душевний спокій тут. Тим більше Катя - уродженка цих місць і часто бувала на Поліссі на археологічних розкопках. …Зараз робимо сувеніри до Різдва. Діти поринають у творчість, яка примушує звучати в їхніх душах найтонші струни".
Прощаюся з парою педагогів-гончарів, піднімаюся на другий поверх і бачу купку дітей у фірмових зелених футболках, що обліпили якогось чоловіка. Це Михайло Весельський. Він приїхав з Києва не сам, а з доктором соціологічних наук Іриною Чудовською. Вона забезпечує науковий супровід усього, що робиться в ліцеї.
- Як з'явилася, конструювалася ідея школи? Від чого ви відштовхувалися? Був якийсь прототип? - ставлю перше запитання Михайлу.
- Прототипів немає. Я бував у різних країнах і в багатьох школах. Але в Радовельському ліцеї реалізований свого роду концентрат з усього побаченого. Спочатку було 28 концептуальних планів, а реалізований - 29-й. У процесі роботи над концепцією приходило розуміння, як забезпечити дітям різних вікових груп і педагогам комфорт, і вже з опорою на це розуміння конструювалося все, до найдрібніших деталей. Робили, переробляли… Зокрема, на кожному поверсі є санвузли, при цьому розміри й висота унітазів та умивальників адаптовані під конкретну вікову групу.
- Класні кімнати досить компактні. У них не парти, а якісь різнобарвні дугоподібні столи…
- Сама будівля ліцею - стара. Ми його перекроювали відповідно до нашої концепції. З допомогою таких незвичайних столів можна по-різному переформатовувати простір класу. Якщо діти з ранку до вечора постійно сидять за одноманітними понурими партами, їм це набридає. Такі конструкції дозволяють трансформувати інтер'єр класу й забезпечувати дуже потрібну дитині різноманітність. Це позитивно впливає на розвиток дитини, для чого вона, власне, і ходить до школи.
- Тут реалізовуються елементи фінської моделі облаштування школи, - зазначила Ірина Чудовська. - Крім того, зібрані плоди трьох років подорожей Європою. Підсумком їх стало переконання, що найцікавіші моделі - фінська й естонська школи. Однак вони не пересаджувалися механічно на український ґрунт. Радовельський ліцей - результат колективної творчості.
- З погляду суто технічного, тут змонтована дуже хороша система опалення, - температура повітря регулюється в кожному приміщенні окремо, - пояснює М. Весельський. - У кожне приміщення проведено водогін. Вода надходить із артезіанської свердловини, проходить кілька ступенів очищення, і в мережі - це вже вода гарантованої якості. Система вентиляції забезпечує безперервний повітрообмін, - повітря в школі завжди чисте. Вся школа пов'язана комп'ютерною мережею, в кожній точці - доступ до Wi-Fi. Ліцей відповідає найвищим вимогам до сучасної школи.
- Я бачив шкільну їдальню, - дизайн запам'ятовується.
- Повірте, і начинка відповідна: сучасне обладнання, суворе дотримання санітарних норм, підготовлені кухарі, смачна їжа. Обід для учнів - безкоштовний.
- …І ось закінчилися уроки, учень повертається у свою хату зі стареньким телевізором "Горизонт" та іншими "зручностями у дворі"…
- Ліцей створювався не для обраних, а для всіх дітей. За статусом, він - звичайна загальноосвітня школа. Але влаштована незвичайно. Тут категорично заборонено кричати на дітей. Дитина тут має почуватися абсолютно захищеною. Дорослі тут - це люди, які не керують ними, а опікуються, захищають і допомагають. Ось діти й поводяться відкрито, - дітки ж швидко адаптуються. Щоправда, деяким не дуже хочеться йти додому, а вранці вони хочуть якомога раніше прийти до школи. Тут на перерві вони можуть пограти в настільний теніс, пострибати у спортзалі, а після занять - позайматися в самодіяльному театрі, гончарній і кулінарній майстернях, у музичній міні-школі, де викладають вокал і гру на флейті, в хореографічному залі. Хочу зазначити, що діти з особливими потребами можуть вільно переміщатися по школі. Для них скрізь обладнано ліфти й пандуси.
- Поринувши в доброзичливе середовище ліцею, діти починають ставати інакшими?
- Сподіваюся. Ми не можемо змінити зовнішнє середовище, а вони вже зможуть. Вони стануть ІНАКШИМИ, і ми розірвемо порочне коло горя, убогості й відсутності перспектив. Особистість людини формується тут і зараз. Доросла людина може перевчитися з біолога на журналіста, але якщо вона недоотримала у школі й родині розуміння основних життєвих цінностей, виправити це неможливо.
- Чи не стали викликом для педагогів такі революційні зміни в досі звичайній сільській школі?
- Підготовка вчителів почалася ще рік тому. Ми витратили дуже багато часу, щоб технічно підготувати педагогів. І, перш ніж почати користуватися сучасною технікою, вони складали заліки.
- Ті педагоги, які пройшли все це, вже ІНАКШІ?
- Сформовану людину дуже важко змінити, але - вони змінюються. Можна заїхати в будь-яку сусідню школу й порівняти.
- Я зустрічався тут із педагогами з Києва, Одеси, Луганської області та інших місць. Що їх сюди привело?
- Відповім питанням на питання: якщо вас, професійного журналіста, посадити в тісну кімнату й постійно диктувати, що і як писати, вам це швидко набридне?
- Швидко. Бувало таке в моїй біографії. Мене вистачило на півроку.
- Ось і серед учителів багато творчих особистостей, які шукають таке місце, де б вони могли професійно реалізуватися в умовах творчої свободи. Радовельський біотехнологічний ліцей - саме таке місце. Тут - повна свобода для творчого пошуку. Показуй, що ти можеш! Для людей, які сюди їдуть, на першому місці - самореалізація. І - школу роблять насамперед педагоги, а не комп'ютери й "розумні" класні дошки. Саме педагоги - ключові фігури в навчально-виховному процесі. Тільки педагог може розбудити в дитині генія. І ми хочемо, щоб у Радовельському ліцеї були саме такі вчителі.
- Але мотиви в тих, хто зважився поміняти велике місто на село й вислав своє резюме, можуть бути дуже різні…
- Ми маємо можливість вибирати й перевіряти. Для прикладу: на одну вакансію вчителя англійської мови надійшло понад 200 резюме з усієї України. Однак місцеві педагоги мають перевагу перед приїжджими.
- Але й педагогам треба розвиватися…
- Ми запрошуємо сюди провідних учених у сфері педагогіки, вікової психології. Сподіваємося, що й наші педагоги адаптуються і почнуть видавати на-гора науковий продукт.
- Ви бачите серед учителів ліцею творчих людей?
- Ми тільки таких і запрошуємо.
- А житлом забезпечуєте?
- Ціла вулиця забудовується будинками для педагогів, сучасними, зручними.
- Я чув, ви вклали в ліцей дуже багато власних коштів. Не шкодуєте?
- Більшості людей мій вчинок не зовсім зрозумілий. …Я хочу розірвати зачароване коло, в якому замкнені мільйони українців: "Бідні, бо дурні, дурні, бо бідні". І це в дуже багатій країні! Розірвати це коло неможливо, доки до керівництва країною не прийдуть люди, які мислять зовсім інакше.
- Але ви - теж один із тих, хто народився й виріс у "зачарованому колі", тільки успішніший.
- Так. Але я ніколи не мав стосунку до влади й не брав участі в державних проектах. Я народився в цьому селі. 26 років займаюся бізнесом, виробництвом і торгівлею продуктами харчування. Заробляю гроші й тепер вкладаю їх у Радовель. Ніяких матеріальних дивідендів не буде. Однак тепер в Україні є приклад, як за приватні інвестиції можна створити особливий просвітницький простір для дітей, їхніх батьків та вчителів. Коли вся громада буде поглинена цим простором, тут зміниться світосприймання, зміниться спосіб життя. Я впевнений, що через 10-15 років це станеться. Ми з однодумцями прагнемо створити простір, у якому живуть люди із зовсім іншим мисленням, зовсім іншими підходами до організації власного життя. Тут має розвиватися місцевий бізнес, який перейматиметься розвитком цього простору. Так, мають з'явитися люди, що стануть кістяком, елітою громади. Але не тією елітою, яка грабує, а тією, яка піклується про здоров'я громади.