У радянській школі у викладанні літератури існувало «прекрасне» явище, що отримало назву «методика безтекстного навчання». Може, хтось із читачів пам’ятає вивчення горезвісної «літ-ри» у старших класах, коли досить було гарно, «с чувством, с толком, с расстановкой» переказати підручник, і за цей подвиг до щоденника летіла не менш гарна «п’ятірка»? Були часи!
Поспішаю потішити шановних читачів: незабаром ці «золоті» часи повернуться. І не просто повернуться: цього разу все буде набагато гірше! Оскільки «методика безтекстного навчання» охопить не лише старші, а й середні класи. Адже коли учні читали на уроках твори, то, ніде правди діти, іноді траплялося, що відомі слова Пушкіна «над вымыслом слезами обольюсь» знаходили підтвердження прямо в класі. Хто шморгав носом, засмутившись через загибель нещасного Муму, хто схлипував, намагаючись зрозуміти, чому ж син шанованого всіма судді, «мальчик из хорошей семьи», приятелює з, як тепер сказали б, бомжами, несе ляльку, подаровану покійною матір’ю сестричці, у те саме «подземелье», де вмирає схожа на билинку Маруся...
Вивчення літератури, коли діти не просто «розбирають» твір, виділяють у ньому «тему—ідею—образ», а вчитуються в нього, занурюються у створений письменником світ, проживаючи життя героїв і співпереживаючи, незабаром стане неможливим. У принципі. Оскільки невдовзі сам по собі процес читання твору на уроках літератури стане неможливим — на нього не буде часу.
Останніми роками горезвісний «ринок» істотно змінив ставлення школярів до навчання взагалі та вивчення літератури зокрема. Щорічно на прилавках книгарень і на лотках з’являються нові й нові збірники «золотих», «мідних» і «бронзових» творів, купуючи які, старшокласники здатні на цілком пристойному рівні «висвітлити» будь-яку з тем, запропоновану вчителем для твору. Саме «висвітлити», але кого хвилює така «дрібниця»?..
Крім того, можна придбати не менш поширені видання, в яких на кількох сторінках викладений «зміст» усіх творів шкільної програми — на рівні «хто-з ким-скільки-і-чого». Володіючи відомою вправністю, можна на основі цих кількох сторінок створити «своє розуміння» твору, за яке якщо вже не 12, то 10 балів точно отримаєш...
Досі вчителі зарубіжної літератури, які працюють у школах із російською мовою навчання, де вивчається так званий інтегрований курс літератури, що є «гібридом» російської й зарубіжної літератур, принаймні могли протистояти «ринковим тенденціям» в освіті. Були такі можливості, можна було в середніх класах (саме тоді, коли закладаються основи читацького сприйняття літературних творів, формується читач-школяр) читати на уроках літературні твори, прилучати учнів до літератури як до мистецтва слова.
Незабаром такої можливості не буде, і покоління українських дітей так ніколи й не зуміє стати справжніми читачами, натішитися спілкуванням зі справжньою літературою. Не буде, бо школа, в якій учні навчатимуться 12 років, отримала «Типовий навчальний план», де чорним по білому написано: у п’ятому — дев’ятому класах на вивчення курсів «Зарубіжна література» і «Література» виділено по... одному уроку на тиждень! Де вже тут формувати читацькі вміння та навички — встигнути б «пройти» все те, що передбачає програма...
Такий стан справ можна було б якщо не виправдати, то хоча б зрозуміти, якби, припустимо, у тому самому навчальному плані було виділено більше годин на вивчення української літератури. Мовляв, читати діти навчаються на уроках рідної літератури, а на уроках зарубіжної наявні читацькі вміння та навички використовують. (Хоча будь-який читач знає, що «рідна» і «нерідна» книжка сприймаються зовсім по-різному.) Для вивчення ж української літератури в п’ятому — дев’ятому класах виділяють два уроки на тиждень... Значно менше, ніж необхідно, тому й учителю української літератури теж доведеться «проходити» ті твори, які потрібно читати.
Для порівняння: у п’ятому — сьомому класах на предмет «Здоров’я і фізична культура» виділено дві з половиною години на тиждень, у восьмому — дев’ятому класах — три години.
Безумовно, нерозумно було б протестувати проти того, щоб школа всебічно піклувалася про здоров’я дітей. Однак не можна забувати, що передусім потрібно піклуватися про духовне здоров’я. А з ним у країні «перехідного періоду», де зруйновано одну систему цінностей і формується інша, чималі проблеми. І єдиний шкільний предмет, який може протистояти духовному здичавінню нації, — література. Оскільки література завжди грунтувалася на моралі й, будучи унікальною формою зберігання й передачі духовного досвіду людства, охороняла людей у найтяжчі моменти історії.
Немає необхідності вкотре нагадувати про те, яку роль відіграє школа в житті суспільства. Українська школа проголосила курс на демократизацію, гуманізацію і гуманітаризацію. Це не гарні слова, а конкретні напрями переходу від школи тоталітарної держави до школи держави демократичної. І тому нині безмірно зростає роль навчальних дисциплін, вивчення яких не зводиться до горезвісних «знань, умінь і навичок», а формує особистість людини, її моральне обличчя, її самосвідомість. Першою й основною з них була й залишиться література.
Справжні, не для галочки, гуманізація та гуманітаризація української школи неможливі, якщо література займатиме в цій школі місце, яке відведене їй у нинішніх навчальних планах. До впровадження їх у практику ще є час. Дуже хочеться вірити, що ті, від кого це залежить, знайдуть можливість переглянути навчальні плани й виправити цілком очевидну помилку, що загрожує народу України великою бідою. Оскільки немає для людини більшого лиха, ніж безкультур’я і бездуховність, на які його прирікає така — до краю (чи безкраю?) «гуманізована» — школа.