Георгій Цейтлін |
Спеціальна техніка — комп’ютери, програми та принтери для незрячих і тих, хто погано бачить, з’явилися у світі понад двадцять років тому. Щоб прочитати книжку, досить ввести в комп’ютер її електронний варіант, а далі текст або буде озвучений за допомогою спеціальної програми й синтезатора мови, або виведений на брайлевський екран чи рядок. Останній являє собою гумову стрічку, на якій з’являються та зникають маленькі «пухирці» — брайлевський шрифт. Встановлений поруч із клавіатурою, такий рядок дозволяє сліпій людині працювати з ПК практично так само ефективно, як і зрячим.
Роздруковувати тексти дозволяють спеціальні принтери: на певній товщині паперу голівка принтера видавлює опуклі крапки. Для зручності чимало «друкарських верстатів», оснащені голосовими функціями, самі повідомляють про готовність до друку, помилки та необхідність вставити новий лист паперу. Щоб полегшити набір тексту, уже випускають клавіатуру, де поруч із звичайним шрифтом нанесений і брайлевський. Працювати з комп’ютером незрячі можуть і зовсім без клавіатури. Особливі системи розпізнавання мови можуть відтворювати текст «на слух» і перетворювати на слова — комп’ютер «пише під диктовку» і сприймає найпростіші голосові команди.
Треба сказати, що техніка для сліпих постійно вдосконалюється. Нещодавно одна з новозеландських компаній представила портативну модель комп’ютера з брайлевським екраном, синтезатором мови та модемом, який дозволяє читати, писати та отримувати електронну пошту. В Ізраїлі розпочали випуск оригінальної комп’ютерної миші. На її «спинці» є три панелі з виступаючими рухливими стерженьками, які переводять в опуклий шрифт текст з екрана монітора. Крім того, миша повідомляє синтезованим голосом, де перебуває курсор і на який об’єкт він наведений. Така система дозволяє не лише читати з екрана, а й займатися комп’ютерною графікою чи грати в комп’ютерні ігри. А японські вчені розробили перший у світі монітор для сліпих. Він являє собою рідкокристалічну поверхню з більш ніж трьома тисячами пластикових рельєфних крапок і дозволяє тим, хто позбавлений зору, зрозуміти будь-яку раніше недоступну візуальну інформацію як з електронних книжок, так і з Інтернету. Щоправда, чіткість зображення тут у сто разів нижча, ніж на звичайному моніторі.
До речі, про комп’ютерні ігри. Звичайно, для людей, які мають серйозні проблеми з зором, їхній діапазон значно вужчий. Проте сучасні програмісти працюють у цьому напрямі дуже активно. Візьмемо, приміром, гру, розроблену голландськими студентами музичного факультету Утрехтської школи музики. Завдання геймерів, які випробують експериментальний автомобіль, досягти максимальної швидкості, орієнтуючись лише на слух. Уникнути перешкод водію допомагає штурман, який коментує дорожню обстановку й дає поради. Випускники ж Массачусетського університету розробили гру, в якій суперники поставлені в рівні умови, поза залежністю від того, бачать вони чи ні. Гра є доробленою версією покеру. Про зроблені ходи та скинуті карти повідомляє синтезований голос. Ці самі програмісти розробили спеціальну версію популярної гри Quake, де геймери рухаються в тривимірному просторі, причому звук повністю заміняє зображення на екрані. При зміні напрямку руху, при наближенні до стін, стелі чи підлоги лунають різноманітні звуки, завдяки яким можна вільно орієнтуватися у віртуальному просторі гри й сліпій людині.
Проте більшість сучасних технічних новинок вимагає наявності дорогих комп’ютерів, складних процесорів, що для багатьох українців, які мають проблеми з зором, — недозволенна розкіш. Проте й у них є можливість спілкуватися зі світом за допомогою комп’ютера. Що наочно продемонструвала недавня презентація в першій вітчизняній реабілітаційній школі для інвалідів зору громадського об’єднання «Вікно у світ», очолюваної професором Георгієм Цейтліним.
Стати програмістом Георгія Овсійовича змусила, можна сказати, сама доля. Поступаючи на перший курс фізико-математичного факультету Київського педінституту, він збирався все життя займатися математичною логікою. Та ще в старших класах школи в Георгія почав падати зір і до третього курсу він уже практично нічого не бачив. Проте юнак успішно закінчив вуз і, працюючи керівником шкільного гуртка математичної логіки, написав монографію. Після цього молодого вченого прийняли в аспірантуру Інституту кібернетики Академії наук України.
Наприкінці 80-х Георгій Овсійович почув про комп’ютер для незрячих програмістів. Та придбати його не було жодної можливості, і тоді професор разом зі своїми колегами вирішили озвучити звичайний персональний комп’ютер. Відтоді програма багаторазово змінювалася, набула власне ім’я — «Вікно у світ» і з 1995 р. почала безплатно поширюватися країною. Таким чином, тисячі людей, які мають проблеми з зором, отримали можливість не лише читати й редагувати тексти, а й спілкуватися один з одним, «блукати» у Всесвітній мережі, нарешті, опанувати цікаву професію.
Трохи пізніше, отримавши міжнародний грант, ентузіасти відкрили пілотний клас, де інваліди зору освоювали комп’ютерну грамоту, а потім і цілу школу. Власне, у школі можуть навчатися інваліди найрізноманітніших категорій, та все-таки особливу увагу приділяють сліпим і тим, хто погано бачить. Для них постійно вдосконалюють спеціальну комп’ютерну програму, підбирають електронну звукову бібліотеку підручників і художньої літератури, виділено лінію виходу в Інтернет, розробляють нові методики навчання.
Метод навчання тут модульний, він дещо нагадує систему викладання іноземних мов у хорошій школі. Немає звичних великих класів, стандартного навчального плану. Залежно від ступеня підготовки, стану здоров’я та мети навчання всі учні об’єднуються в невеличкі групи по три — п’ять осіб. При цьому навчальний курс розрахований таким чином, щоб не лише дати людині деякі знання й уміння, а й підготувати до вступу у вуз, допомогти отримати роботу.
З останнім пов’язаний і черговий проект школи — «Використання сучасних комп’ютерних технологій для підтримки професіональної діяльності інвалідів». У його рамках створено автоматизовані робочі місця, що дозволяють незрячим опанувати робоче місцем студента, викладача, музиканта, математика та юриста. А нещодавно школа отримала право випускати операторів комп’ютерного набору з відповідним дипломом. Словом, і в нашій країні за бажання будь-яка людина зі слабким зором або така, що зовсім його не має, може знайти друзів, опанувати професію, відчути себе рівноправним членом суспільства.