Десятитисячна акція протесту, що відбулася 22 березня, - це тільки верхівка айсберга. На вулиці столиці та обласних центрів готові вийти сотні тисяч, можливо мільйон, доведених до відчаю педагогів.
При всіх президентах і урядах освіта фінансувалася за залишковим принципом. Проте станом на сьогодні ситуація вже загрозливо критична.
Страйк - останній спосіб взаємодії з владою, як ампутація - останній метод для хірурга. Вдаватися до такого варто лише тоді, коли інші засоби вичерпано.
1 квітня Кабмін украй невдало «пожартував», давши на збільшення розміру посадового окладу працівника першого тарифного розряду... 12 грн.
Профспілка освіти готова дати уряду урок соціального партнерства. Разом з іншими профспілками бюджетних галузей наполягаємо на переговорах щодо «розморожування» Єдиної тарифної сітки (ЄТС). Ми не вимагаємо моментального запровадження розміру розрахункового посадового окладу в 960 грн. (мінімальна заробітна плата), а пропонуємо обговорити реальні кроки щодо поступового збільшення тарифних ставок. Уряду час зрозуміти: той, хто думає, що загвинчує гайки, насправді стискає пружину.
Якщо влада не готова до розумних кроків назустріч працівникам бюджетних галузей (тобто своєї ж стабільності), то нам залишиться перейти до найрадикальніших методів впливу. Так, як це зазвичай роблять в усіх європейських країнах, і з суворим дотриманням українського законодавства.
Профспілка освіти має повне право ініціювати процедуру колективного трудового спору. Відповідно до цієї процедури формуються вимоги і подаються на розгляд роботодавцю і центральному органу виконавчої влади. У тому разі, якщо вимоги будуть відхилені або проігноровані, наймані працівники мають усі права на проведення страйку. (До відома: від початку трудового спору до початку страйку може минути від 23 до 52 днів.)
Ми, профспілки, будемо максимально терплячі. І доки буде надія порозумітися з владою, братимемо участь у переговірних процесах. Однак якщо в найближчі місяць-два не буде зроблено кроків для вирішення ситуації, будемо змушені вдатися до останнього аргументу - страйку.
До початку нового навчального року висока ймовірність того, що терпець педагогам урветься. Що таке загальнонаціональний страйк нашої профспілки, можна зрозуміти на прикладі Болгарії 2007 року. Протягом шести тижнів болгарські працівники освіти виходили на роботу, але не розпочинали навчального процесу. Півтора місяця більшість шкіл та садочків не працювали... Урешті-решт зарплати вчителям були змушені підвищити, а уряду довелося піти у відставку.
Сподіваюся, нашому уряду вистачить далекоглядності піти назустріч освітянам. Бодай із почуття самозбереження.