Читаю і перечитую статтю в газеті «Дзеркало тижня» Ольги Слоньовської «Викрійка куфайки для випускного вечора, або Віват програмо з шароварщини!» (№14, 2005 р.) про недолугу програму з української літератури і мимоволі думаю, що це вже було. «До кого ми волаємо в пустелі?» — запитував не так давно я читачів журналу «Українська мова і література в школі». Відповіді, звичайно, не почув, а тому склалося враження, що таки в пустелі, бо жодного голосу на підтримку...
Чи почуєте ви його? Від кого? Від учителів, які за 30 срібняків бігали й агітували за В.Януковича? А через рік ізнову бігатимуть, бо нова влада подбала про це: збільшення платні не перекриває навіть інфляції, але мої знайомі, наслухавшись телеведучих, вітають мене з підвищенням заробітку на 50 відсотків! І де вже моїм знайомим знати, що методичною та науковою роботою я займаюся аж за 17 гривень щомісяця.
На мою думку, ви, пані Ольго, даремно апелюєте до нового міністра: все у школі залишиться як і раніше. А що це означає? Буде буяти соціалістичне змагання (міністр — соціаліст!) за перевиконання планів міністерства (хто більше неуків випустить у світ широкий, адже попередній міністр дозволив ледарям не вчитися, а вчителів зобов’язав переводити їх із класу в клас). Незалежній Україні чомусь терміново стали потрібні неуки. І абсолютно немає попиту на творчих людей. Бо чим, скажімо, мотивує Міністерство освіти та науки зменшення уроків літератури або заміну на випускному іспиті твору з літератури переказом досить примітивних текстів? Не чуючи відповіді, починаєш думати, що нашому суспільству потрібні люди-папуги, які з допомогою шпаргалки (офіційної газети) перекажуть думки сучасних гетьманів.
Про це пишу не вперше. Але шпаргалок, які заполонили школу, нашому міністерству мало. А тому нещодавно надійшла команда, щоб учні наперед знали питання, які виносяться на тематичне оцінювання. Отже, це буде контрольна робота в домашніх умовах. Як бачимо, новий міністр достойно продовжує справу свого попередника.
А тому не дивуйтеся, що програма Раїси Мовчан пройшла на «ура». Операція «И», спрямована на деградацію української спільноти, добре організована і ведеться широким фронтом. І за цією операцією хтось стоїть.
Коли ми виборювали незалежність, щирі українці вимагали від влади повернути державну символіку — тризуб і синьо-жовтий прапор. Повернули, а собі забрали заводи, фабрики, комбінати... Невдовзі заберуть і землю (селяни, доведені до відчаю цінами на пальне і сільгосптехніку, віддаватимуть її безплатно, як і кравчуківські ваучери).
Сьогодні мискоборці, як влучно назвала таких діячів Ліна Костенко, укріпили свої позиції в міністерстві, де демократією і не пахне, адже в учителів немає вибору: під недолугу програму Раїси Мовчан надрукують такі ж недолугі підручники та хрестоматії. І будемо працювати. Куди ми подінемося! Ще й хвалу співати будемо. А тому, хоч як це сумно, в голові — лиш настирливий початок шлягеру: «Відійшов від перону наш поїзд, і ніхто не заверне його...» Ми з вами живемо у духовній пустелі. Нас почує хіба що випадковий мандрівник.