На ЗНО в нашій країні не вистачило грошей. Український центр оцінювання якості освіти (УЦОЯО), який займається незалежним тестуванням та іншими освітніми вимірюваннями, отримав на 120 млн грн менше, ніж потрібно для того, аби він міг виконати всі свої завдання.
У держави немає грошей? Вірю. Та не всім так не щастить, як ЗНО. Наприклад, фінансування політичних партій цього року рекордно збільшили — на нього держава викладе 885 мільйонів, про які навіть звітувати не треба.
Для Центру тестування 120 мільйонів — п′ята частина річного бюджету. А партії отримають майже стільки (близько 90 мільйонів) тільки за те, що дотримуються гендерної квоти.
Насправді видатки на розвиток тестувань мають зростати, а не зменшуватися. Бо тестування потрібні не тільки для організації вступу до університетів.
Під час пандемії всі країни намагаються обрахувати збитки, зокрема і в освіті. А як це зробити, на пальцях? Ми ж поняття не маємо, що насправді відбувається в школах, де ми втрачаємо і які в нас сильні сторони, та що з цим робити. Бо в нашій країні немає надійної системи освітнього моніторингу, такої, як за кордоном. Щороку держава вкладає кошти в освіту, але ніхто достеменно не знає, який від того реальний ефект. У нас є ЗНО для 11-класників, та воно лише з чотирьох предметів. І ми нічого не вимірюємо на інших етапах шкільного навчання. Ось у Нідерландах, наприклад, для визначення освітніх втрат від пандемії порівнювали дані стандартизованих шкільних тестувань (аналогів наших ЗНО) за три роки до локдауну і за рік після нього. А нам нічого порівнювати. Всілякі анонімні онлайн опитування, якими займається наша Служба якості освіти, — це не моніторинг. Це суб′єктивна інформація, яку навіть важко верифікувати.
2018 року в Україні ухвалили стратегію освітніх вимірювань, але вона благополучно лягла під сукно, де пилюжиться й досі. Немає грошей, немає волі чи розуміння її важливості.
Наша країна вже розпочала вітчизняні моніторинги якості початкової освіти, ми взяли участь у міжнародному дослідженні PISA, — і їх результати стали шоком для країни. Проте такі дослідження мають бути системними, а не одноразовою акцією. І на це потрібні гроші.
Не знаючи реальної картини в освіті, ми й реформи робимо на око. Може, тому вони в нас такі неефективні? Не проаналізувавши реальних втрат в освіті під час пандемії, ми не можемо продумати для неї реанімаційних заходів. Це так само як лікар не може призначити лікування серйозних проблем зі здоров′ям без аналізів.
Гроші, виділені Центру тестування, витрачаються й на інші стратегічно важливі для держави напрями.
Батьки скаржаться, що важко знайти хорошу школу для дитини? А це тому, що про якість навчання вони можуть дізнаватися тільки з сарафанного радіо. На нашому ринку освітніх послуг є лише конкуренція чуток. Рейтинги шкіл за результатами ЗНО, які так полюбляють ЗМІ, це насправді ні про що. Бо невідомо, який у них внесок репетиторів і батьків, а який — школи. А ось якби була надійна система збору даних, ми б побачили реальну ситуацію в кожній школі. Та й школи працювали б інакше, знаючи, що приховати неякісну роботу не вийде. Будуть незалежні тестування, які покажуть реальну картину.
Скільки вже говорилося про те, що шкільний атестат знецінюється, бо до нього немає довіри. Що останній рік шкільного навчання — це не навчання, а підготовка до ЗНО з чотирьох предметів, і в ньому є чіткий розподіл на «потрібні» й «непотрібні» уроки. Пам’ятаєте, як казав Козьма Прутков про спеціаліста, схожого на флюс: повнота його одностороння. Таких «флюсів» ми здебільшого й випускаємо зі школи. А якби вимірювання з різних предметів проводилися частіше, а не тільки в останній рік навчання, це стимулювало б вивчення різних наук, а не лише тих, котрі потрібні на ЗНО. Шкільні оцінки мали б іншу вагу і були б об′єктивніші, бо підкріплювалися б незалежними зовнішніми тестами.
Наше ЗНО — одна з небагатьох успішних реформ. Однак воно не є священною коровою, його потрібно розвивати і вдосконалювати. Зовнішньому незалежному оцінюванню закидають, що в ньому більшість завдань зводяться до вибору правильної відповіді, яку перевіряє комп′ютер. Потрібно, мовляв, більше відкритих запитань, щоб дитина написала розгорнуту відповідь, а вчителі, яких залучили до ЗНО, це перевірили. Але така робота вчителів має оплачуватися. Як і робота експертів, котрі розробляють банк завдань. І все це фінансується з коштів, виділених УЦОЯО. Тому його бюджет має бути бюджетом не виживання, а розвитку.
Ми мріємо, щоб наших дітей навчали хороші вчителі, щоб вони отримували адекватну зарплатню, яка б залежала від рівня їхньої кваліфікації, а не від того, чи подобаються вони директору. Для цього в Україні почали запроваджувати вчительське ЗНО — сертифікацію педагогів. І нею теж опікується УЦОЯО, і вона теж неможлива на голому ентузіазмі, — організація та проведення сертифікації потребує витрат.
З бюджету УЦОЯО оплачується і робота спостерігачів під час незалежного оцінювання. Вони мають оберігати результат тестування від недоброчесності та порушень. І цим людям потрібно з чогось платити.
Ну, а про чесний прозорий вступ до університетів та магістратури, який забезпечує ЗНО, вже сказано багато.
І ось тепер запитання: на чому має заощадити Український центр оцінювання якості освіти, якщо отримає лише 80% свого бюджету? Як це позначиться на ЗНО та на вступній кампанії до вишів і магістратури?
В ідеалі правила вступу мають містити лише кілька рядків: усі абітурієнти вступають на однакових умовах за результатами незалежної перевірки знань. І все, крапка. Насправді ж наші правила вступу — це фоліант на багато сторінок, де найбільше місця займають переліки всіляких квот і пільг.
За результатами ЗНО у нас вступають не всі, і скоро перелік пільговиків може істотно збільшитися: в парламенті лежить законопроєкт, який має дозволити вступ на бюджет без ЗНО внутрішньо переміщеним особам. Досі пільги стосувалися лише дітей із непідконтрольних територій, тепер таких пільговиків може стати більше.
Автори законопроєкту — народні обранці зі «Слуги народу» та кілька з «Довіри». Серед них і члени парламентського комітету з питань освіти і науки разом із його керівником Сергієм Бабаком. Обговорення законопроєкту йде нелегко, зараз він на розгляді в комітеті. За нашою інформацією, цей законопроєкт не підтримує МОН: діти-переселенці мають змогу навчатися в українських школах, готуватися і реєструватися на ЗНО. Така пільга ще більше звузить механізм запровадження ЗНО, підвищить ризики корупції при вступі, та й не сприятиме забезпеченню справедливості. Крім того, на таку ідею потрібні кошти.
Дуже жаль, що в нас уже склалася традиція — держава розплачується з соціально незахищеними верствами населення не реальною допомогою, а пільгами при вступі та звуженням застосування ЗНО. Це легше й дешевше, ніж виплатити пристойні субсидії, забезпечити житлом і високою стипендією, дати можливість підтягнути свої знання, аби достойно вступити до вишу на рівних з усіма абітурієнтами. Популізм — він такий.
Якщо так триватиме й далі, то скоро простіше буде видати спеціальну брошурку з правилами вступу лише для тих нечисленних груп абітурієнтів, які вступатимуть на основі ЗНО. Їх перелік буде маленьким. І на тестуванні вдасться ще більше заощадити.
А коли подумати, що таке 120 мільйонів, яких не вистачає? Піщинка для держбюджету. І навряд чи їх нестача — хитрий план або лихий умисел. Просто в державі немає розуміння того, які серйозні наслідки матимуть такі речі. Але надія помирає останньою. Все ще можна виправити, є сподівання, що здоровий глузд таки переможе, Центр тестування отримає бодай необхідні для виживання кошти (не кажу вже про розвиток) і зможе виконувати всі покладені на нього завдання.