З початку навчального року в 763 школах України з’явились офіцери служби освітньої безпеки, а до кінця року таких шкіл буде вже 2000. Батьки й учителі сприйняли це нововведення з ентузіазмом, адже безпека дітей і працівників школи, ще й під час війни, — це дуже важливо. Настільки важливо, що норми про службу освітньої безпеки вже навіть збираються закріпити в Законі «Про повну загальну середню освіту», й у парламенті зареєстрований відповідний законопроєкт (далі — проєкт закону).
Проте для будь-якої ідеї чи не найголовніше — її реалізація. І місяць роботи освітніх офіцерів у школах виявив проблеми, про які ніхто не думав раніше. Ба більше, Асоціація директорів шкіл Києва навіть звернулася з відкритим листом до профільного парламентського комітету, пропонуючи не вносити цих змін до закону. Почали з’являтися зауваження й від батьків.
Що непокоїть освітян?
Школа не має стосунку до правоохоронних органів, і освітній офіцер, який відтепер сидить у школі, носить табельну зброю, має доступ до внутрішніх документів і спілкується з дітьми, не є її працівником. Він не пов’язаний жодними правовідносинами з директором школи та вчителями, бо підпорядковується МВС. Документ, який регламентує діяльність освітніх офіцерів, — «Положення про Управління організації служби освітньої безпеки Національної поліції України (далі — Положення), затверджений саме наказом МВС. А Міносвіти взагалі в ньому не фігурує, й це дуже дивно. Зазвичай такі документи є міжвідомчими, для їх розроблення створюються робочі групи, куди входять представники від двох міністерств. Так, Міносвіти колись співпрацювало, наприклад, із МОЗ.
Здається, все, що дало нині МВС школам для безпеки, — це офіцер. Кажуть, що є ще й його посадова інструкція, але у відкритому доступі ми її не знайшли. А решту йому мають забезпечити навчальні заклади та їх засновники. Наприклад, надати, «якщо можливо», робоче місце офіцера поліції — стіл, стілець, робочу залізну шафу для зберігання особистих речей, полиці для навчальних матеріалів і… оргтехніку — персональний комп′ютер і принтер. Про це йдеться й у листі, який отримали департаменти освіти від МОН. Та в наших школах не всі вчителі мають такі умови. Освіта й так недостатньо фінансується, а через війну на плечі шкіл і місцевої влади, крім власне навчальних питань, лягли й укриття, й пункти незламності, й харчування дітей. У Положенні чітко зазначено, що служба освітньої безпеки — це структурний підрозділ МВС. Чому ж його має фінансувати лише освіта, чому не спільно з Міністерством внутрішніх справ чи окремою програмою з держбюджету?
А ще в листі МОН і в проєкті закону є ідея звести загорожі навколо школи, поставити стаціонарні металодетектори, тривожну кнопку для виклику поліції та здійснити «інші інфраструктурні заходи». «У більшості закладів огорожа знаходиться якщо не в аварійному, то в незадовільному стані, — йдеться в листі Асоціації директорів шкіл Києва. — Огородження території закладу загальної середньої освіти коштує від 5 до 7 млн грн. Такі суми будуть значними для місцевих громад. Держава повинна розробити програму, яка б фінансувала роботи з переоблаштування огорож з державного бюджету».
Директори також нагадують депутатам, що згідно з Законом «Про освіту» школа має право сама вирішувати фінансові та організаційні питання: «Відповідно до статті 23 закону України «Про повну загальну середню освіту», закладам освіти держава гарантує автономію, що полягає в самостійності, незалежності та відповідальності у прийнятті рішень щодо академічних (освітніх), організаційних, фінансових, кадрових та інших питань діяльності».
Що непокоїть батьків?
Із батьками ідеї створення служби освітньої безпеки не обговорювали на етапі її визрівання. Як співголова спільноти «Батьки SОS» із перших днів вересня я почала отримувати запитання від батьків із пересторогами щодо роботи освітнього офіцера в школі: про носіння ним зброї в дитячому колективі, про його повноваження, про те, чому цей посадовець, який не є працівником школи, не пускає батьків до навчального закладу, яким є його функціонал і чи проходив офіцер поліції спеціальне навчання для роботи з дітьми. Ба більше, до нашої громадської організації, яка системно допомагає співпраці батьків і школи, надійшла скарга від мами семикласниці щодо ситуації з освітнім офіцером. Разом із керівництвом школи він брав участь у виховній бесіді зі школяркою, круглою відмінницею, переможницею олімпіад і старостою класу. Від дитини чекали зізнання в діях, яких вона не вчиняла. Та річ навіть не в тім, на те вони й бесіди, щоб прояснити ситуацію та визначити винних. Але коли в проблемах розбирається вчителька чи директор — це одне, а якщо поруч сидить поліціянт зі зброєю, та ще й без педагогічної освіти, — це зовсім інша психологічна ситуація для дитини, що може розцінюватися як тиск. «Звучали фрази: «ми все знаємо», «або ти просто зараз зізнаєшся і ми не скажемо твоїм батькам, або тобі буде погано», — розповідає мама. — Дитина почала плакати».
Порадили звернутися зі скаргою до Департаменту патрульної поліції в місті Києві — отримали відповідь, що «під час виконання службових обов’язків освітній офіцер діяла в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством». Нагадаю що йдеться про 12-річну дитину. Навіть якщо дії офіцера були «в межах і у спосіб», то якою нормою національного законодавства дозволено допитувати малолітню чи неповнолітню дитину за відсутності батьків або законного представника?
Ми як батьківська ГО почали з’ясовувати, що ж вписано в повноваження служби освітньої безпеки. Перше, на що ми звернули увагу, — це відсутність конкретно виписаних правил взаємодії педагогічного колективу, адміністрації закладу та цієї служби. На десяти аркушах розписані завдання управління, функції, права, організація діяльності, структура та штат. Із функцій новоствореного управління дізнаємося про сприяння веденню обліку дітей у школі (невідомо в який спосіб), забезпечення безпечного середовища (загальними фразами), забезпечення превентивної роботи (профілактики) щодо домашнього насильства, жорстокого поводження дітей і з дітьми, виявлення та припинення кримінальних, адміністративних правопорушень учасників освітнього процесу, недопущення втягнення дітей у жебрацтво, пияцтво, наркоманію, антигуманну діяльність. Це, власне, й усе.
Батьки також стурбовані питанням фінансування запропонованих безпекових заходів, адже в проєкті закону передбачено нечіткі норми — з одного боку, коштом засновника, а з іншого — з «інших джерел, не заборонених законодавством». Це часом не про збори до батьківських фондів і батьківських комітетів? Тут потрібне чітке формулювання, що заходи освітньої безпеки не можуть реалізовуватися чи забезпечуватися (повністю або частково) коштом батьків та/або учнів. Батьки чудово знають, як відбувається ремонт у школі, в класі, в укритті тощо. Теж не коштом батьків мало б бути, але буває по-різному.
Турбує батьків й ідея встановлення на вході до школи стаціонарних металошукачів (турнікетів і рамок). Вони перегороджують вихід зі школи, який може бути евакуаційним у разі пожежі чи прильоту. У правилах пожежної безпеки для навчальних закладів (наказ МОН від 16 серпня 2016 року №974) чітко зазначено, що заборонено влаштовувати на шляхах евакуації пороги, виступи, турнікети, розсувні, підйомні двері та інші пристрої, що перешкоджають евакуації людей.
Очевидно, що завдання зі створення безпечного освітнього середовища важливе. Але воно має бути ретельно підготовлене, продумане й профінансоване. Й для цього необов’язково вносити зміни до закону, все можна врегулювати спільним детальним наказом МОН і МВС.
Безпечне освітнє середовище в школах — це дуже важливо. Школи потребують захисту, але самі вони не зможуть його профінансувати. Це має бути спільна відповідальність і міністерств, і місцевих органів влади — засновників шкіл, і загалом держави (на рівні державної програми). Освітній офіцер допомагає організувати безпечне освітнє середовище — це добре, але потрібно врегулювати його місце та роль в освітньому закладі, узгодити його дії з іншими учасниками процесу. Тобто в усіх питаннях — і організаційних, і фінансових — бракує узгодженості й ретельного опрацювання. Сподіваюся, це буде виправлено.