«УСИНОВЛЮВАЧІ» ІНТЕЛЕКТУ

Ти стоїш у кінці,

Ти стоїш на початку...

Зворушливо, наївно й дуже природно молоденька студентка прочитала власний вірш зі сцени актового залу Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дитяча патетика сімнадцятирічної дівчини змусила усміхнутися дуже шанованих членів президії, серед яких був перший віце-прем’єр Олег Дубина, заступник глави президентської адміністрації Павло Гайдуцький, президент НАН України Борис Патон, міністр освіти Василь Кремень, голова ради Фонду інтелектуального співробітництва «Україна — ХХI століття», народний депутат України Богдан Губський, президент ради ректорів вищих навчальних закладів, академік НАН України Віктор Скопенко. Урочисте засідання під головуванням високопоставлених чиновників було присвячене врученню юним талантам грантів на отримання вищої освіти та стипендій у кращих українських вузах.

Так підводився підсумок Всеукраїнської універсіади, яка тривала з початку весни «Інтелектуал ХХІ століття», під час якої близько ста тисяч студентів і школярів доводили своє право бути кращими й заохоченими такими почесними та значними нагородами організаторів акції.

— Якби не наша універсіада, унікальні обдарування багатьох із присутніх тут хлопців та дівчат, можливо, так би й не розкрилися. Були б і такі, хто поїхав би навчатися за кордон й у перспективі ми, мабуть, назавжди, втратили б для країни їхній інтелект, — сказав ініціатор акції Богдан Губський. — Адже чимало наших переможців брали перші місця на міжнародних олімпіадах, залишаючи позаду випускників кращих європейських і американських шкіл.

Було приємно дивитися на обличчя молодих людей. Вони були схвильовані, але задоволені собою. Усе свідчило про те, що новоспечені студенти пишаються своєю першою серйозною життєвою перемогою. Ректор шевченківського університету по-батьківськи наставляв іменинників, наголошуючи, що навчання — це серйозний труд, що вступ у вуз — це початок самостійного життя, в якому більше немає місця для батьківської опіки.

Напевно, майже в кожного з нас був такий момент у житті. Перший вузівський дзвоник і відчуття, що найскладніше позаду. Світле майбутнє уже визначене й гарантоване новеньким, що пахне друкарською фарбою, студентським квитком. Гарна й високооплачувана робота, квартира й різні життєві блага. Та ні. Скільки хлопців, хоча б і моїх однокурсників, опинилися за бортом забезпеченого життя. Адже по-справжньому воно, доросле, розпочнеться тоді, коли в руках у цих юних талантів опиниться диплом про закінчення престижних українських вузів. Перед ними пошук роботи, перші жорсткі «ні» від роботодавців і перша думка закинути отриманий диплом подалі. Про це, зокрема, ділився своєю тривогою академік Борис Патон. Це лише в благополучному зарубіжжі вступ до вищого навчального закладу визначає хід подальшого життя. Там випускники університетів і приватних шкіл уже на першому році навчання можуть, нехай приблизно, але з упевненістю сказати, через скільки років у них буде власний будинок, гарний автомобіль і до якого коледжу відправляться навчатися їхні діти. За кордоном ті, хто отримав диплом, знає собі ціну: роботодавець не може запропонувати їм зарплату, нижчу за певну суму. Тому добре навчатися на Заході означає згодом добре жити. Адже керівники підприємств будуть із шкури лізти, щоб отримати тямущого фахівця. В Україні до «червоного» диплома ставлення інше: йому раді хіба що батьки студента. А в іншому — у пошуках роботи, розмірі зарплати — наявність диплома з відзнакою нічого не змінює.

Чи можна виправити сьогоднішню ситуацію? Рада фонду інтелектуального співробітництва «Україна — ХХI століття» і його голова Богдан Губський уже давно виношують ідею інтеграції, тобто фактичної «прив’язки» кожного студента або до підприємства, або до наукової лабораторії від перших днів навчання. Щоб, з одного боку, академічні знання студента доповнювати знаннями практичними. А з іншого, щоб підприємство було зацікавлене в молодому фахівці, підготовленому «під» цілком певний проект або напрям діяльності. Тому на торжество поряд із високими чиновниками з уряду й адміністрації Президента України, керівниками наукових і навчальних центрів прибули познайомитися з першокурсниками визначні представники вітчизняних ділових кіл, директори найбільших підприємств і фірм. Упорядники зібрали разом майбутню інтелектуальну еліту та її потенційних роботодавців.

Однак, крім далекоглядних цілей, була ще одна — привернути до універсіади увагу процвітаючих підприємців. Перший віце-прем’єр-міністр Олег Дубина прямо заявив присутнім: вкладення коштів в освіту сьогодні найрентабельніше. Країна у великому боргу перед наукою та освітою. Та і наука, і освіта повинні забезпечувати суспільну віддачу, формуючи необхідні для потреб вітчизняної економіки кадри. Промисловці та підприємці, по черзі виходячи на трибуну, погоджувалися з паном Дубиною. Проте жодних обіцянок фінансово взяти участь у проведенні подальших універсіад не давали. Склалося враження, що деякі українські топ-менеджери приїхали не так знайомитися зі студентами і з явищем, що зветься «універсіада», як скласти належний «урядовий кортеж». Навіть поспілкуватися зі студентами в них виходило лише з трибуни. Говорили або про достоїнства та проблеми своїх підприємств, апелюючи швидше до Олега Дубини, ніж до присутніх студентів, чи повторювали висловлені ним непорушні істини.

А як було б добре, коли б рівно через рік з такої самої нагоди зібралася ще одна сотня тямущих українських хлопців, яких відкрили Україні упорядники універсіади. І керівники наших провідних підприємств прибули б на це торжество якщо не його прямими «винуватцями», то, у будь-якому разі, не як почесні глядачі і протокольні гості.

«Усиновлювачі» інтелекту помножують розум життя. Напевно, це і є турбота про щастя суспільства, про земне благо кожного з нас. «Наука має бути найвищим утіленням батьківщини, адже першим серед усіх народів завжди буде той, хто випередить усіх у сфері думки та розумової діяльності». Сказане давно великим французом Луї Пастером — немов про наші проблеми.