Ознайомившись зі Зверненням президента України Віктора Януковича до українського народу, я звернув увагу на дуже важливу заяву про намір держави мати серед 500 університетів світового класу кілька своїх університетів. Вважаю це дуже важливим сигналом, оскільки наявність таких університетів свідчить про рівень розвитку країни. На шпальтах «ДТ» я вже наводив думки деяких відомих політиків із приводу університетів, чия критична маса талантів і досліджень дає їм право входити до групи університетів світового класу. Наприклад, Говард Ньюбі, колишній головний виконавець ради фінансування вищої освіти Англії, казав, що «при такому рівні інвестування у Сполученому Королівстві є тільки п’ять чи шість університетів світового класу з передовими дослідженнями і близько 25—30 навчальних закладів, які відповідають високому рівню (pockets of excellence)». Майже так само відверто висловився про деякі аналогічні вищі навчальні заклади президент Американської ради з освіти Девід Уорд. Він вважає, що «сьогодні Європа може підтримати тільки 30—50 висококласних університетів, оскільки гранична вартість підтримки одного такого закладу в Європі становить близько півтора мільярда доларів США на рік і два мільярди, якщо в університеті є медичний факультет і своя клінічна лікарня».
Це справді так. Оскільки ж названі суми державної підтримки тільки одного університету світового класу сумірні з бюджетом фінансування всієї системи вищої освіти України, вважаю, що на даному етапі навчальні заклади країни здебільшого мають орієнтуватися на інші цілі. Це не означає, що їм слід відмовитися від дослідницької діяльності. Великих учених можна зустріти і в менш престижних вузах, і при
цьому продуктивність окремого вченого (обумовлена, наприклад, кількістю опублікованих наукових праць) не завжди прямо пов’язана з рівнем навчального закладу, в якому він працює. У цьому контексті «університет світового класу» може і навіть повинен відігравати роль наукового центру та академічного лідера для всієї системи вищої освіти у викладацькій і науково-дослідній діяльності. Країна, яка має такі центри передової думки й науки, тільки за цим критерієм буде автоматично зарахована до групи розвинених країн світу.
Упродовж останнього десятиліття світове співтовариство почало виробляти інструменти оцінювання діяльності університетів і визначення їхнього рівня. З’явилися різноманітні міжнародні та національні університетські рейтинги, виробляються правила і принципи їх проведення (Берлінські принципи, прийняті міжнародними експертами в 2006 році), сформувалися міжнародні координуючі органи з проведення таких рейтингів.
Такими органами стали міжнародна експертна група з визначення рейтингів університетів (IREG) і наглядова рада IREG з академічних рейтингів. IREG уперше зібралася у Варшаві в 2002 році. Наступні конференції і зустрічі групи проходили у Вашингтоні в 2004 році (IREG-1), у Берліні в 2006 році (IREG-2), у Шанхаї в 2007 році (IREG-3) і в Астані в 2009 році (IREG-4). Наступна конференція (IREG-5) відбудеться у Берліні в жовтні 2010 року, а потім (IREG-6) — у Тайбеє (Тайвань) у 2012 році.
Зростання важливості університетських рейтингів і прагнення підвищити їхню якість привели до зміни організаційної структури IREG та її перетворення в міжнародну асоціацію Наглядова рада IREG з академічних рейтингів (IREG Observatory). Організацію було зареєстровано 2009 року в Брюсселі. Місцем осідку секретаріату стала Варшава, і цей вибір міжнародних експертів підтвердив високу оцінку якості рейтингів польського Фонду освіти «Перспективи» та його міжнародної діяльності.
Перша генеральна асамблея наглядової ради IREG відбулася у Варшаві 8 березня 2010 року. Беручи до уваги важливість рейтингів для суспільства, а також той факт, що рейтинги впливають на прийняття фінансових рішень урядовими органами, відповідальними за вищу освіту, наглядова рада вирішила проводити на запит аудит деяких провідних міжнародних і національних рейтингів, щоб визначити рівень їх відповідності вищим методологічним стандартам. Критерії аудиту університетських рейтингів, прийняті у Варшаві, переважно базуються на Берлінських принципах, вироблених і затверджених на конференції в Берліні в 2006 році. На генеральній асамблеї у Варшаві обговорювалися проблеми, пов’язані з більш точним обліком гуманітарних і суспільних наук у міжнародному ранжируванні. Було також задоволено заяву Московського державного університету
ім. Ломоносова про прийом його до складу Наглядової ради IREG.
Як і університети, що інколи істотно відрізняються один від одного, рейтинги також різняться своїми цілями, цільовими групами, методологіями, індикаторами і, що не менш важливо, своєю якістю. Оскільки широка спільнота найбільше зацікавлена у результатах («хто є першим номером») і менше в методології проведення рейтингів, останній приділяється недостатньо уваги. Аудит рейтингів, проведений IREG з використанням прозорих критеріїв і присудженням сертифіката («схвалене IREG»), може стати важливим заходом, який сприятиме посиленню прозорості процесу. Оскільки рейтинги дуже суперечливі, й часто рейтинги високої якості піддаються критиці разом із рейтингами низької якості, такий
аудит міг би сприяти зміцненню довіри до рейтингів загалом.
Проект «Топ 200 Україна» проводиться вчетверте. Його методика, за аналогією з Шанхайським рейтингом, дозволяє порівнювати університети різних профілів на безлічі загальних критеріїв. Ця методика розглядалася експертами IREG під час їх берлінської зустрічі (IREG-2) у 2006 році і в Астані (IREG-4) у 2009 році. З урахуванням думки експертів IREG і відгуків наукової та освітньої спільнот України методика вдосконалювалася після кожного туру проведення рейтингу. При цьому Міжнародна наглядова рада проекту «Топ 200 Україна» вважає, що використання 80% зареєстрованих даних і 20% даних, побудованих на експертних оцінках, є сильною стороною проекту і відповідає досвідові деяких відомих міжнародних рейтингових систем, насамперед шанхайської. Дальше вдосконалення українського рейтингу може полягати насамперед в еволюційному поліпшенні критеріальної бази системи оцінювання та у підвищенні достовірності вихідних даних. Остання обставина — дуже істотна для України у зв’язку з поганим станом веб-сайтів університетів і, як правило, відсутністю на них достовірних даних про показники діяльності.
Проте за останні чотири роки Україна провела величезну роботу зі створення системи рейтингування університетів і проведення щорічного оцінювання їхньої діяльності. Це, безперечно, зробило систему вищої освіти країни більш прозорою та зрозумілою для суспільства, що неминуче сприятиме її подальшому вдосконаленню.