Перед альма-матер мимоволі сповільнюєш ходу, подумки повертаючись у студентську юність... Нинішній навчальний рік Київський національний університет імені Тараса Шевченка зустрів оновленим. Привід причепуритися значимий — провідному ВНЗ країни виповнилося 175 років. Ця солідна дата й послужила відправною точкою в інтерв’ю з ректором КНУ академіком НАН України Леонідом ГУБЕРСЬКИМ, хоча, зрозуміло, йшлося в основному про нинішні турботи університету і про плани на майбутнє. Адже, якщо вдуматися, навіщо відзначають пам’ятні дати, ювілеї? Не заради банальних веселощів — заради того, щоб вшанувати великих попередників, світочів храму освіти й науки, і, спираючись на їхній досвід, окреслити перспективи, намітити нові цілі й завдання з урахуванням вимог нашого бурхливого часу. І все ж перше запитання ректорові — в дусі ювілейних традицій:
— Які моменти в історії університету, на ваш погляд, найбільш значущі?
— В історичному аспекті, вітчизняна вища школа має глибоке коріння. Її джерела — в просвітницькій діяльності часів Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха, який заснував у Києві школи «нижчі» (для служителів культу) і «вищі» (для знаті), в яких викладалися європейські науки: антична філософія та література, граматика, географія, природознавство. І коли у XII столітті в Болоньї (в Італії) почав діяти перший європейський університет, Київ уже мав певний прообраз вищої освіти, хоча ще далекої від тієї, яка впроваджувалася в університетах Західної Європи. У середньовічній Європі не було університету, в якому б не навчалося українське студентство. Приміром, Юрій Дрогобич (Котермак) скінчив Болонський університет, у якому потім викладав і навіть був ректором. З історії відомо, яку величезну роль відіграла Києво-Могилянська академія як освітній і духовно-культурний центр.
Коли 1834 року, за указом імператора Миколи I, відкривався університет Святого Володимира як «новий розсадник освіти», що мав служити справі обрусіння так званого південно-західного краю, навряд чи ініціатори його створення могли припустити, що згодом це кардинально змінить історію самої Російської імперії, сформує новий геополітичний уклад на значній частині території Європи. За свою історію університет пройшов складний шлях. Були реорганізації й закриття, репресії й переслідування прогресивної думки. Широкомасштабні експерименти у сфері освіти випали на період становлення радянської влади в Україні. Київський університет було розформовано і на його базі створено Вищий інститут народної освіти ім. М.Драгоманова, а потім — Київський інститут народної освіти, Інститут професійної освіти. Відновив роботу університет лише 1933 року, в умовах матеріальних нестатків, переслідувань і репресій сталінським режимом викладачів та студентів. 1939 року йому присвоїли ім’я Тараса Шевченка. Подальшому розвиткові університету зашкодила війна. Частину університетського майна та викладацького складу вдалося евакуювати в Кзил-Орду (Казахстан), а головний навчальний корпус університету німці замінували й підпалили. «Хитались червоні колони будови, у шибах розжарене лопалось скло, І книги, як птиці, на мокрій панелі Розпачливо б’ють обгорілим крилом» — так змалював поет трагічний момент історії альма-матер. У післявоєнні роки в університеті було відкрито нові кафедри й факультети, створено десятки наукових шкіл.
Нині київський національний університет — багатогалузевий навчально-науковий комплекс. У його складі — 15 факультетів і 5 інститутів, фізико-математичний та гуманітарний ліцеї, наукова бібліотека, ботанічний сад, Канівський заповідник, кілька музеїв, обсерваторія тощо. Близько 25 тисяч студентів опановують 75 спеціальностей і 375 спеціалізацій, їх навчають майже 2200 викладачів. Останніми роками університет вийшов на міжнародну освітньо-наукову арену. Ми підтримуємо контакти з понад 80 університетами різних країн світу. Наших викладачів запрошують працювати в престижні зарубіжні навчальні заклади, ведуться спільні наукові розробки.
— Університет ім. Т.Шевченка посідає перше місце в українських рейтингах, але його немає у світових. Чому? Що треба зробити для того, аби провідний український університет потрапив у міжнародні рейтинги?
— Це досить непросте запитання. Є багато причин, із яких ми та деякі інші відомі університети в них поки що не потрапляємо. Хоча не можна сказати, що за рівнем навчального процесу і наукових досліджень ми дуже відстаємо. Наші фахівці, як відомо, затребувані на Заході й успішно працюють у багатьох закордонних університетах та наукових центрах. Я був би також обережнішим і в питанні недооцінки наших студентів. Візьмімо, наприклад, математиків. Останні кілька років вони постійно посідають лідируючі позиції на міжнародних олімпіадах. Улітку нинішнього року в Будапешті (Угорщина) на Міжнародній математичній олімпіаді для студентів університетів команда КНУ посіла перше місце. Друге — команда Ягеллонського університету (Краків, Польща), третє — команда Московського університету ім. М.Ломоносова. В олімпіаді брали участь студенти з 50 країн світу, було представлено 98 університетів. У нас надзвичайно потужна математична школа, сильні школи в галузі інших природничих дисциплін. Ось тільки підтримки б більше з боку держави. На жаль, на придбання устаткування, оснащення наукових лабораторій грошей ми не отримуємо роками. Можемо сподіватися лише на кошти, які університет заробляє платними послугами. Практично, не виділяються кошти на фундаментальні дослідження, тоді як у світі це становить основу розвитку університетів. І все-таки торік нам удалося зробити відчутні фінансові вливання в наші природничі факультети.
У нашому університеті дуже потужний науковий колектив: близько 500 професорів, 1300 кандидатів наук, 1000 наукових співробітників, близько 70 наукових лабораторій, у яких проводяться дослідження і фундаментального, і прикладного характеру. Так, наукові співробітники кафедри фізики функціональних матеріалів у співпраці з ученими фізико-хімічних інститутів НАН України, дослідниками Німеччини, Франції, США та інших країн розробили технологію радіаційної модифікації нановуглецевих матеріалів з метою поліпшення їхніх механічних, електронних та оптичних властивостей. Хіміки й біохіміки КНУ спільно з ученими Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Кавецького, а також німецькими колегами з Технічного університету Ілтенау розробили й запатентували технологію використання нановуглецевих матеріалів для фотодинамічної терапії злоякісних утворень. Таких прикладів я міг би навести чимало.
— Можливо, тим, хто складає рейтинги, нічого про це не відомо?
— Справді, досі ми були осторонь цього процесу і значною мірою для західного світу все ще залишаємося тера інкогніта. З труднощами долаємо мовний бар’єр, хоча, слід сказати, для наукової молоді це вже не проблема. Нам треба активніше діяти в цьому напрямі, вміти себе показати. У світовій рейтинговій системі, безперечно, високу планку долають вищі навчальні заклади, в яких традиційно високий рівень наукових досліджень. Статус дослідного університету зобов’язує нас підняти на вищий рівень наукову роботу в університеті.
— Нинішнього року при університеті створено Інститут високих технологій. Що він собою являє?
— Інститут високих технологій — навчально-науковий підрозділ для підготовки спеціалістів у проривних наукових напрямах, зокрема в галузі нанотехнологій. В Україні поки що немає нічого подібного. Навчатимуться там студенти хімічного, фізичного, біологічного факультетів, а також факультету кібернетики, які виявили здібності до наукової праці, володіють іноземними мовами. Відбирати їх передбачається після другого курсу — не більше 30—40 осіб. Це буде підготовка справжньої наукової еліти України. Лекції в цьому інституті читатимуть наші провідні професори, відомі вчені, зокрема й зарубіжні. Крім того, у студентів буде можливість стажуватися в провідних закордонних університетах і наукових центрах. Сподіваємося, що талановита молодь, яка вийде зі стін цього елітного навчального закладу, підніматиме рівень української науки, її світовий престиж.
— Яким критеріям має відповідати дослідний університет?
— Найголовніше — це забезпечити нерозривну єдність освіти, науки та інноваційної діяльності. Якщо хоч одна ланка з цього ланцюга випадає, університет не може носити статус дослідного. До речі, таких університетів у світі небагато. У проекті положення про науково-дослідний університет, уже схваленому урядом, чітко викладено критерії, яким він має відповідати.
— А чи не вийде так, як зі статусом «національний»: скільки ВНЗ ним сьогодні володіє, мабуть, і не злічити?..
— Так, наразі лунають застереження, щоб цей процес не став масовим. І тут ми повинні максимально врахувати світовий досвід. Статус «дослідний» передбачає високі вимоги до наукових досліджень, до якості навчального процесу та інноваційної діяльності. Крім того, надання такого статусу означає солідні капітальні вкладення з боку держави.
— Постановою Кабінету міністрів від 29 липня ц.р. №795 КНУ ім. Шевченка надаються більші преференції і привілеї...
— Справді, відповідно до цієї постанови, передбачається з 2011 року використовувати для фінансування наукових досліджень не менше 25 відсотків коштів, які виділяються університетові з бюджету. Крім того, передбачається щорічно виділяти кошти для організації стажування 200 науково-педагогічних і наукових співробітників, 1000 студентів і аспірантів університету у провідних закордонних науково-навчальних центрах. Є й інші переваги та можливості.
Щоб не склалося враження, що все це як манна небесна, хочу підкреслити: такий статус накладає високі вимоги й підвищену відповідальність. Він не повинен бути вічним, його треба постійно відстоювати. Передбачено механізм періодичної атестації на предмет відповідності статусу дослідного університету реальним результатам діяльності.
— Усі розуміють, що справжня наука може розвиватися там, де, крім світлих умів, є сучасна база, необхідне устаткування. У вас є молоді таланти, а поруч — потужний комплекс Національної академії наук. Можна домовитися використовувати їхню науково-технічну базу для досліджень.
— КНУ уже багато років тісно співпрацює з НАН, на підставі відповідного договору при академії діє відділення цільової підготовки. Це дає можливість студентам, аспірантам, вченим проводити наукові дослідження, практику, стажування на науковій базі НАН. Провідні вчені Академії наук читають у нас лекції, керують роботою аспірантів, беруть участь у роботі спеціалізованих учених рад, ми спільно видаємо підручники, монографії тощо. Звісно, ми не такі багаті, щоб розпорошувати кошти по різних установах. Сьогодні стоїть завдання створення наукових центрів для загального користування, щоб дороге устаткування використовувалося з максимальною віддачею.
— Як відомо, за кордоном наука зосереджена переважно в університетах. У нас традиційно сформувалася інша система. Проте помітна тенденція розвитку вузівської науки. Чи не станеться так, що згодом деякі НДІ перейдуть до найкращих університетів, і відбудеться це цілком природним шляхом?
— Час покаже. Нині ми працюємо в тісному співробітництві, багато вчених академії — випускники нашого університету, вони охоче діляться і досвідом, і знаннями, і науково-технічною базою. Головне, як і в будь-якій новій справі, не занадто захоплюватися, щоб не зруйнувати те, що наразі працює доволі ефективно.
— Яку науку передбачається розвивати в університеті? Це будуть переважно прикладні розробки, які дадуть можливість університетові заробляти кошти на свій розвиток?
— І фундаментальну, як і належить класичному університетові, і прикладну. Ми працюємо над створенням технопарку, де буде можливість розвивати прикладні дослідження. Намагатимемося при цьому врахувати як зарубіжний досвід, так і вітчизняний, переважно сумний, і не повторити чужих помилок.
— Як відомо, західні університети фінансуються з різних джерел, зокрема й за рахунок доброчинності. Їх частка у бюджеті ВНЗ доволі значна. У XIX столітті Київський університет розвивався не тільки за казенні кошти, благо були меценати. Хтось із багатих людей запропонував допомогу університетові?
— З деякими з них я вже говорив на цю тему. Дехто вже давав добро, але... Гадаю, щоб підштовхнути розвиток доброчинності, потрібні стимули на законодавчому рівні. Це дозволило б розвантажити державний бюджет, зробити доброчинність престижною, а освіта й наука отримали б додаткове джерело надходжень для свого розвитку.
— Який бюджет КНУ, які джерела його наповнення? Як розподіляються ці кошти?
— Торік бюджет КНУ становив 410 мільйонів гривень. Правда, сама собою ця цифра мало про що каже. Для порівняння: фінансування передових закордонних дослідних університетів — три-чотири мільярди доларів.
Крім держбюджетних, є ще так звані позабюджетні кошти, або спецфонд, куди йдуть гроші, зароблені університетом. Раніше мало хто в університеті знав, скільки грошей у спецфонді й на що вони витрачаються. Уперше за останніх двадцять років на засіданні ученої ради ми ухвалили кошторис витрат на 2009 рік, чітко розписавши, які суми й на які потреби виділяються, тобто зробили цей процес прозорим. Багато хто з керівників факультетів спочатку навіть не повірив, побачивши значні суми. На ці гроші було закуплено устаткування, якого конче потребували багато факультетів і кафедр. Тут хотілося б зупинитися на болючому для нас питанні використання коштів спецфонду. Як відомо, гроші, отримані університетом від власної діяльності, зберігаються в скарбниці, і ми не можемо ними розпоряджатися, хоча це наші гроші, а не бюджетні. Тим часом є гострі проблеми, які б ми могли вирішити за ці кошти. Наприклад, використати їх на ремонт і облаштованість гуртожитків, студентських аудиторій та їдалень, будівництво житла або надання довгострокових кредитів. Але для цього треба вирішити питання правового статусу зароблених нами коштів. У нас 250 викладачів без житла. За останні два десятиліття жодного гуртожитку, жодного житлового будинку для викладачів університет не побудував.
— Багато чуток про якісь махінації з землею, яка належить університетові. Що ви можете сказати з цього приводу?
— Вони мають під собою серйозне підґрунтя. Останніми роками університет втратив контроль над значною частиною своїх земельних ресурсів (це приблизно 54 гектари, або більш як половина земель університету, які розміщені в Києві) та деякими важливими спорудами. Ще 2006 року КРУ виявило порушення порядку використання нерухомого майна, що було підтверджено торік актом перевірки Рахункової палати. Відповідно до угод, укладених університетом із різними структурами, на велетенських площах, переважно в Голосіївському районі столиці, мало будуватися комерційне житло, торговельні та офісні центри. Таким чином, університет фактично втрачав можливості розвитку. В усьому світі університети приростають землею, а ми її чомусь позбувалися!..
Перевірками встановлено, що інтереси університету при цьому захищені не були, контроль із боку університету за виконанням угод не вівся. За віддану під будівництво землю університет міг би отримати тільки 10% від загальної кількості квартир у побудованих будинках, тоді як на підставі аналогічних угод СБУ, Міністерство оборони, прокуратура отримували 20—25%. Тобто на десятках гектарів університет втрачав десятки мільйонів доларів.
Гучного розголосу набула також афера з гуртожитком на Червонозоряному проспекті, який, попри нестачу місць для мешкання студентів та аспірантів, було передано приватній компанії. Велику будівлю «перепрофілювали» під готель, ресторан і казино! Такі угоди — про будівництво офісних центрів серед навчальних корпусів та гуртожитків, було укладено й стосовно недобудованих корпусів університету на вулиці Мельникова, Обсерваторній та інших. Дитсадок, украй потрібний для дітей викладачів, студентів і аспірантів, передали під житло для будівельників і довели до жахливого стану. Цікаво, що зміст деяких із цих угод не був відомий ні вченій раді, ні трудовому колективу.
За дорученням комітету ВР України з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією, Генеральна прокуратура звернулася в суд із позовами про визнання цих угод недійсними. Суди вищих інстанцій майже всі їх визнали недійсними. Університету повернули в користування 45 гектарів землі.
Зрозуміло, що інтереси університету, його співробітників та студентів для нас пріоритетні, проте ми з розумінням ставимося й до проблем, котрі виникли в інвесторів житла, яке вже будується. Погодьтеся, що при численних порушеннях законодавства легітимувати ситуацію нелегко, але ми ведемо конструктивні переговори, зустрічаємося з громадянами та інвесторами. Гадаю, проблему найближчим часом буде врегульовано, а права університету і громадян-інвесторів — захищено. При цьому сподіваємося, що економічний бік цих проектів для університету буде значно поліпшений.
— У структурі університету є унікальні об’єкти, такі, зокрема, як Ботанічний сад ім. Фоміна, астрономічна обсерваторія, Канівський природний заповідник тощо. Багато з них потерпають як від недофінансування, так і від зазіхань із боку охочих заволодіти ласим шматком землі. Що ви плануєте зробити для їх збереження і розвитку?
— Це нас дуже непокоїть. Ботанічний сад — справді унікальний об’єкт, університетська і навчальна, і дослідна база. У нас розроблено програму виведення його з кризового стану. Ми повністю володіємо ситуацією. Наскільки могли, вже пробували допомогти, але, щоб його підняти, за нашими підрахунками, потрібно близько 30 мільйонів гривень. Поки що таких коштів немає. Ботсад і сам частково забезпечує себе за кошти від підприємницької діяльності, там вирощують дорогу розсаду. Нинішнього року біля наших корпусів поблизу Виставкового центру розбили клумби, посадили дерева, і тепер замість забур’янених пустирів — оазис. У Канівського заповідника теж не бракує проблем. Це база практики для студентів кількох факультетів. Крім інших господарських питань, нас наразі турбує ремонт їдальні, щоб студенти могли нормально харчуватися. Крім того, ведемо роботу з розширення території заповідника, збереження історичних об’єктів. До речі, у селі Прохорівка розміщувався маєток М.Максимовича, першого ректора Університету Св. Володимира, видатного ученого-енциклопедиста (тепер там філія санаторію «Жовтень»). Ми вдячні керівництву Федерації профспілок України за передачу університетові цього унікального природного куточка.
— За яким принципом і як ви добираєте викладацькі кадри? Як часто приїжджають читати лекції в КНУ закордонні вчені й професори?
— Добір викладачів на конкурсній основі — перший принцип нашої кадрової політики. Головна ланка університету — кафедра, а не ректорат. Хто краще за колег по кафедрі знає, що являє собою той чи інший викладач? Другий принцип — розумне поєднання досвіду й молодості, як і в житті. Щоб зберегти кадровий потенціал, ми створили інститут професорів-консультантів. Це світова практика. Потрібно використовувати знання і багатолітній досвід цих людей. Крім того, ми запрошуємо закордонних викладачів, деякі з них працюють у нас тривалий час, на постійній основі. Чимало їх приїжджає читати лекції періодично, наших викладачів також часто запрошують у провідні ВНЗ Європи.
— Доводилося бачити, як обладнані деякі відомі закордонні університети. Хотілося б, щоб іноземці колись позаздрили нам. Яким ви бачите університет у перспективі, наприклад через двадцять п’ять років?
— Надзвичайно потужним навчально-науковим комплексом світового рівня, а також — духовно-культурним центром України. І дуже хотілося б, щоб це сталося якомога раніше. Інтелектуальний і духовний потенціал для цього в нас є. Треба тільки дати можливість кожному розкритися — лише вільні, розкуті люди здатні творити.