Щороку десятки дітей із півдня Одеської області покидають Батьківщину і їдуть навчатися до Румунії. З огляду на те, що Румунія з кожним роком надає дедалі більше місць у своїх навчальних закладах, є побоювання, що даний процес може призвести до масового відтоку молоді з півдня області. Бо з дипломом на Батьківщину повертаються практично одиниці.
Звісно, кожний громадянин має право навчатися там, де йому заманеться. Але вся річ у тім, що молоді громадяни виїжджають на навчання не самостійно, а організовано. Кажучи простіше, їх туди «вивозять». І займаються цим громадські організації Румунії.
Щороку їхні представники відвідують молдавські (румунські) села, де проводять спеці-альну роботу з батьками й учителями щодо залучення дітей у навчальні заклади своєї країни. Всім бажаючим гарантується вступ до вузу й умови проживання — безкоштовний гуртожиток і стипендія в розмірі 50 доларів. Учням цих шкіл надаються місця в найпрестижніших вузах країни. З тими, хто приїжджає на навчання з України, зустрічається особисто президент Румунії. Якщо вони потім погано навчаються, їх залишають на другий, третій рік, але не відраховують. Не позбавлені уваги й учні молодших класів. Щороку дітей запрошують на літній відпочинок до Румунії. Виїжджають цілі групи — до 1000 чоловік. Запрошують не лише дітей, а й викладачів шкіл. І все це проводиться під патронатом президента країни.
Ні для кого не секрет, що в Румунії є певні кола, котрі обстоювали й обстоюють ідею возз’єднання Великої Румунії. Вони вважають південь Бессарабії своєю територією і хочуть, щоб тутешня молодь про це знала. Знала історію, культуру, традиції румунського народу. І про те, що саме Румунія готова допомогти їй реалізувати свої можливості.
Українське Придунав’я, або Південна Бессарабія, — регіон, де здавна живуть молдавани, яких Румунія вважає етнічними румунами. Хоча офіційно, за переписом населення, на території Одеської області живе 144,5 тис. молдаван і не компактно — 700 румун. З цього приводу між певними колами в Румунії та представниками молдавської діаспори в Україні періодично спалахують суперечки. Сперечаються про те, молдавські школи чи румунські? Яка в них мова навчання — румунська чи молдавська? Після переведення останньої на латинську графіку, розбіжності між двома мовами зникли. Два роки тому в румунській пресі навіть здійняли гвалт, що на півдні Одеської області в 18 румунських селах закриваються 18 румунських шкіл. Насправді ці села офіційно значаться як молдавські, а школи — молдавські (румунські). Але в Румунії думають інакше. І під час добору учнів на навчання до своїх вузів її представники проводять анкетування абітурієнтів. Анкети розраховані на «румун звідусіль». У них містяться питання про національність, у тому числі й батьків. Не виключено, що в такий спосіб діти молдаван автоматично зараховуються «румунською статистикою» до дітей румунів.
Захист інтересів українських румунів, розвиток і збереження їхнього етносу, культури, мови давно перебуває під пильною увагою сусідньої Румунії. Чого не скажеш про Україну, котра практично забула про етнічних українців, які живуть у прикордонних румунських повітах. Але в останні роки ця увага завдає українській стороні чимало клопоту. І насамперед це пов’язано з виїздом випускників молдавських (румунських) шкіл на навчання до вузів Румунії й відпочинком дітей на румунських курортах.
Дві країни домовилися про те, що випускники шкіл України (громадяни румунського походження) можуть навчатися в Румунії, а випускники шкіл Румунії (громадяни українського походження) — в Україні. За узгодженням сторін визначається кількість місць у середніх і вищих навчальних закладах і встановлюється порядок прийому. Все це закріплюється спеціальним протоколом, який щороку підписують міністерства освіти України й Румунії.
Торік за квотою Міністерства освіти України випускникам Одеської області було виділено лише десять місць у навчальних закладах Румунії. Проте румунська сторона надала в десять разів більше, тобто стільки, скільки набралося бажаючих. За протоколом, зарахуванню у вузи передує конкурсний добір і вступні іспити. Але все це, зрештою, зводиться нанівець, оскільки румунська сторона бере всіх бажаючих. За три роки в такий спосіб додатково в Румунію було вивезено понад 140 дітей. Без узгодження з українською стороною. При цьому листи Одеського обласного управління освіти, Міністерства освіти України з проханням надати інформацію про українських студентів залишаються без відповіді. До речі, за всі минулі роки (обмін здійснюється з 1992 року) жодної особи з числа етнічних українців, які мешкають у Румунії, не було направлено на навчання у вузи Одеської області. Лише торік таку практику порушили вперше. В Ізмаїльський педінститут вступило троє чоловік.
Цього року протоколу між міністерствами освіти України та Румунії на 2000/2001 рік не підписано. Як пояснили в управлінні освіти Одеської облдержадміністрації, Одеса внесла до документу ряд змін, аби виключити безконтрольне вивезення дітей, але представники Румунії з їхніми пропозиціями не погодилися. Водночас, попри відсутність протоколу, румунська сторона роботу з випускниками шкіл, батьками й учителями проводила і цього року. Було надано місця не тільки у вузах країни, а й ліцеях — для випускників 9-х класів.
Непорозуміння в сфері освіти, як називають дані взаємовідносини між Україною та Румунією офіційні особи, — це не лише ілюстрація до двосторонніх відносин у сфері етнополітичного співробітництва, а й насамперед до внутрішніх проблем в Україні.
Учні 11-го класу Орловської середньої школи, що в Ренійському районі, на моє запитання, де вони хотіли б учитися, здебільшого відповіли: «У Румунії». Чому? «Там легше навчатися, — пояснювали вони, — немає проблем із мовою. І стипендію платять. Безплатно надають гуртожиток. І навіть безкоштовно годують». Мені потім розповідали, що багато з них частину цієї стипендії віддають батькам, які працюють у колгоспі й роками не бачать зарплати. «Хіба можуть діти з такими статками, як у нас, — говорили батьки, — учитися в Одесі, де за все треба платити. І за складання іспитів теж».
Лише одна дівчинка відповіла, що вона хотіла б учитися в Україні. «Але я погано знаю українську мову, — пояснила вона. — Нам її почали викладати тільки в старших класах. І в нас майже немає українських книг. Особливо художньої літератури. І ніде взяти. А купувати — дорого».
Незнання української, яку їм почали викладати порівняно недавно, — природна проблема перехідного періоду впровадження другої слов’янської мови, як пояснюють фахівці. І згодом усе стане на свої місця. Так. Якщо в школі з’являться підручники. Цю проблему досі не вирішено. І якщо, звісно, змінять шкільні програми. На вивчення української мови виділяється чотири години на тиждень, що, звісно ж, мало. На вивчення ро-сійської — ще менше: дві години разом із літературою. У результаті, діти до пуття не знають ні тої, ні іншої. «Але де, в такому випадку, в Україні, вони зможуть учитися?» — із гіркотою говорили вчителі.
У обласному управлінні освіти мені повідомили, що готується нова навчальна програма, аби наступного року збільшити кількість годин української мови і предметів, які викладаються українською. Є приклади, коли самі батьки просять відкрити в школах класи з українською мовою навчання. Нова програма включатиме і стовідсоткове забезпечення шкіл підручниками. Кожна дитина одержить комплект безплатно. А ось із художньою літературою складніше. Для поповнення шкільних бібліотек потрібні колосальні гроші. Тому цю проблему частково спробують вирішити за рахунок фонду сільських бібліотек.
Але, як самі розумієте, навряд чи ці заходи зможуть вирішити щось кардинально. Масовий виїзд випускників українська сторона в особі обласного управління освіти намагається стримати за рахунок надання їм місць у вузах області. З цією метою другий рік поспіль створюється міжвузівська приймальна комісія (до неї входять викладачі вузів, вчителі шкіл), яка у дітей із молдавських (румунських) сіл приймає вступні іспити до вузів області. Цього року вступили 24 випускники. Торік — 12. Торік також для випускників цих шкіл в Ізмаїлі відкрили підготовче відділення, і шість хлопців по його закінченні вступили до вузів Одеси.
Та все ж за кількістю місць, наданих у своїх навчальних закладах, Одеська область не може змагатися з Румунією. А тому молодь як виїжджала, так і виїжджатиме до Румунії, бо її там чекають. Так, на жаль, кажуть вчителі, так кажуть батьки, так кажуть і діти.