За останні 10 років українських мігрантів до Америки значно поменшало - і надалі їх іще поменшає. Пріоритети тих, хто виїжджає, змістилися в напрямку Західної Європи. Ми продовжуємо "розсівати цвіт по світу", якщо мати на увазі наших фахівців із вищою освітою. В Америці їх цінують. Загалом, четверта хвиля міграції українців до Америки відживила атмосферу у громадах української діаспори. Україна вивчила багатьох освічених людей, які зараз живуть і працюють в Америці, і їхня нова батьківщина тепер цим користується…
Так вважає відомий американський соціолог і демограф українського походження - професор, дослідник Центру славістичних, євразійських і східноєвропейських студій Університету Північної Кароліни в Чапель Гіль (США) Олег Воловина. Він є директором Центру демографічних і соціоекономічних досліджень українців у США при Науковому товаристві імені Шевченка у Нью-Йорку. Днями за сприяння Програми імені Фулбрайта в Україні він прочитав лекцію "Еміграція фахівців з України до США: чи маємо справу з витоком мізків?", що ґрунтується на його багаторічних наукових дослідженнях еміграції фахівців із вищою освітою з України до США.
Атмосфера українства Америки -
через особу дослідника
- Пане Олеже, у вас широка сфера наукових інтересів. Ви, зокрема, є дослідником національної ідентичності. Скажіть, будь ласка, ті фахівці з України, котрі виїжджають до Америки, прагнуть зберегти свою національну ідентичність чи, навпаки, воліють асимілюватися, розчинитися в американському соціумі?
- Особистої інформації я не збираю, але тут є один цікавий показник: який відсоток українських мігрантів бере американське громадянство. І згідно із цим показником вони мають намір повноправно увійти в американське суспільство. Такий загальний закон міграції - із часом люди асимілюються. Друга, а надто третя генерація у більшості випадків майже повністю асимільована. Це явище, яке не можна стримати. Його можна сповільнити, але не стримати.
Якщо ви приїжджаєте до Америки і дістаєте дозвіл на працю легально, то мусите чекати п'ять років, аби подати документи на отримання громадянства. Ніхто не вимагає цього - ви можете жити в Америці все життя і не бути її громадянином. Однак з тих, хто приїхав з України за останні 5-6 років, уже 7% мають американське громадянство, з тих, хто приїхав 10 років тому, - 56%, з тих, хто 15 років перебуває в Америці, - вже 74%, а з тих, хто 20 років живе і працює в нашій країні - 92%. Чим раніше люди приїхали до Америки, тим більше з них зголошуються на отримання громадянства. Дуже мало людей, менше ніж 5%, вирішили, що не хочуть бути американськими громадянами.
- Ви зберегли свою українську ідентичність, і це викликає надзвичайну повагу.
- Я народжений в Україні, хоча, коли виїхав, мені було чотири з половиною роки. Батьки подбали, щоб удома ми говорили українською мовою. Маємо так звані суботні або недільні школи, де вчать українську історію, географію, літературу.
Мама моя походить з Ходорова Львівської області, батько - з Бучача Івано-Франківської області.
Виїхали ми 1944 року, під час війни. У 1945-1946 роках перебували в Австрії. Тоді люди почали виїжджати до різних країн - ми опинилися в Аргентині. Там я скінчив студії, а потім подався на вищі студії до Америки і там уже здобув докторський ступінь.
- Ваші діти відчувають себе українцями?
- Вони асимільовані. Дружина - американка, тож ситуація дуже складна. Я би сказав, що внуки більше зацікавлені в українському, ніж діти. Їх у мене шестеро - наймолодшій п'ять років, найстаршому - двадцять п'ять. І вони більше розпитують про Україну, цікавляться суспільними процесами, що там відбуваються. Це соціологічний феномен: часто саме третя генерація виявляє інтерес до свого етнічного коріння, у ній щось пробуджується. А друга - асимілюється.
Ми почуваємося по світах українцями, але, з іншого боку, треба розуміти, що ми громадяни іншої держави. І, вважаю, правильним є розуміння діаспори, що ми не "українці з-за кордону" - ми громадяни нашої держави українського походження. Наш обов'язок з одного боку - дбати, щоб наш уряд провадив політику, яка буде позитивною щодо України, а з іншого - інформувати населення про Україну. Це наші два головні завдання. І тепер створюється ситуація, коли потрібно, щоб наші держави допомагали Україні, і наш обов'язок - впливати на це. Але бракує інформації. Бо дуже часто чужинці реагують певним чином не тому, що вороже ставляться, а тому, що не знають, що насправді відбувається, і їх треба інформувати. Тоді їхнє ставлення часто змінюється. Ми стараємося допомагати Україні.
А темою української ідентичності я цікавився від самого початку своєї наукової роботи. Я був іще студентом, коли провів конференцію про українців Америки в Гарварді і запросив на неї своїх професорів-американців. Люди підготували доповіді про українців. Я видав книжку про українську національну ідентичність в університеті, де був професором. Це цікава тема дослідження. У соціології є ціла галузь - етнічні студії, де вивчають різні етнічні групи з їхньою проблематикою. На жаль, про українців інформації дуже мало. І тому, власне, ми створили у Нью-Йорку Центр досліджень української діаспори при Науковому товаристві імені Тараса Шевченка.
- Чи змінила остання хвиля міграції українців до Америки "клімат" в українській діаспорі?
- Нині налічується 930 тисяч українців, які живуть в Америці. З них 205 тисяч - це нові мігранти з України, легальні. Якщо додамо ще й нелегальних -їх виявиться як мінімум на 100 тисяч більше. Загалом четверта хвиля міграції, відлік якої ведеться з 1988 року, становить 68% усіх мігрантів-українців. Ця маса людей мала колосальні наслідки для життя всієї діаспори. Уявіть собі: наше населення збільшилося приблизно на 30%. Багато українців оселилися там, де їх узагалі ніколи не було. Отже, у деяких місцевостях, як-от у штаті Вашингтон, де не було жодного українця, тепер їх налічується 53 тисячі. І таких штатів багато. Там створилися нові громади, які зорганізували церкви, школи, ансамблі, хори тощо - завирувало дуже активне українське життя. Там, куди приїхало дуже багато українців, вже є потенціал створення нових громад. У нас у Північній Кароліні тривалий час не було громади. Почали приїжджати люди з України - і ми створили Асоціацію українців Північної Кароліни. Активно виступаємо на українських фестивалях, маємо хори, різні ансамблі. Створили греко-католицьку парафію. Збираємо гроші, надсилаємо на підтримку українського війська, біженців, дітей в Україні. Вже надіслали кілька контейнерів. Події в Україні активізували людей, які раніше були байдужими.
Саме четверта хвиля міграції з України - це найважливіша подія в історії української діаспори в Америці. Мігранти-українці стримали мовну асиміляцію. Перед їхнім приїздом у нас було тільки 7% людей, які говорили українською мовою, а тепер їх 14%. Ми отримали цілу низку фахівців - учителів в українських школах, диригентів хорів, керівників танцювальних груп, журналістів, які почали видавати свої газети, вести радіо- і телепрограми. У нас з'явилися крамниці, які продають речі з України, - усе це підживлює життя цілої громади.
Але потік українських мігрантів до Америки вже зменшився - він спадає впродовж останніх 10 років. Натомість до країн Західної Європи - збільшується.
Українці завойовують дедалі більше штатів
- Хотілося б докладніше дізнатися про історію і характер української міграції до Америки.
- Починаючи з 1980 року у нас проводилося дослідження, під час якого людей запитували: яка ваша етнічна належність? Америка - це країна мігрантів, де багато змішаних шлюбів, і людина може назвати одну або дві етнічні належності одночасно. Ми виокремили з усього населення Америки тих, хто заявив про своє українське походження і подав інформацію про те, де народився, коли приїхав, якою мовою розмовляє вдома. Так ми створили базу даних, де міститься інформація про українців за роками:
1980-й, 1990-й, 2000-й. І тепер вона відновлюється щороку від 2005-го. Це потужна база даних про всіх українців, які живуть в Америці, про всіх, хто заявив, що він українського походження.
Є також інформація про те, скільки українців проживало в різних штатах у період 1990-2010 років. На Гаваях дуже мало українців - їх поменшало на 26% - можливо, роботи не було, тому й виїхали. У штаті Кентуккі українців побільшало на 142%. Нагадаю, що міграція з України додала українській діаспорі в Америці мінімум 30%, а то й більше, бо про нелегалів немає точної інформації.
Ми маємо мапи, де показано, скільки українців живе у кожному американському штаті: у Нью-Йорку - 129 тисяч, Пенсільванії - 112 тисяч. Якщо розглядати цю мапу уважно, то можна пересвідчитися, що в 1970 році тут не було жодного українця. У штаті Вашингтон проживають 53 тисячі українців, хоча в 1980-му там не було жодного. Це все нова міграція. Там, де я мешкаю, у Північній Кароліні, нас є 16 тисяч.
У штаті Вірджинія представники четвертої хвилі - це стовідсотково люди з вищою освітою, у штаті Техас - 44%. У штаті Нью-Мексико всі українські мігранти високоосвічені, до того ж більшість із них працюють за фахом. У Вайомінгу 66% представників четвертої хвилі мають вищу освіту.
Переважно українці розселені на Північному Сході Америки, на Заході, у містах Чикаго й Детройті. У великих містах спостерігаються найбільші їх скупчення.
Америка високо цінує освічених українців
У своєму дослідженні "Еміграція фахівців із вищою освітою з України до США" я вирізняю "четверту хвилю" та "не-четверту хвилю" (non-4th wave).
Перші - це люди, народжені в Україні, вони емігрували з України до Америки 1988 року або пізніше й ідентифікують себе як українського походження. Другі - люди, народжені в Америці, або ті, хто емігрував до Америки перед 1988 роком, або ті, хто емігрував до Америки 1988 року чи пізніше і не народжений в Україні.
Примітно, що чим краща освіта мігранта з України, тим більші його шанси здобути роботу за фахом в Америці. З тих представників "не-четвертої хвилі" (а багато з них народжені в Америці), хто має докторський ступінь (PhD), 9% не працюють згідно з їхнім рівнем освіти, а серед високоосвічених сучасних мігрантів з України таких 11,5%. Різниця не значна.
Україна продукує дуже серйозних фахівців, які в Америці мають шанс проявити себе. Це науковці, професори, фізики, хіміки, спеціалізовані інженери - взагалі всі спеціалісти в галузі природничих і точних наук. Америка дає людині перспективу реалізації наукових амбіцій. І тому молоді українці, здобувши освіту, з країни виїжджатимуть - бо тут можливості для самореалізації у них обмежені.
Минулого тижня я читав студентам лекцію в Київському університеті імені Шевченка. Запитав: "Коли ви закінчите студії, скільки з вас хоче виїхати з України?" - і 60% підняли руки! Перша причина - економічна: людина оцінює, яку зарплатню вона може мати тут, а яку - має її знайомий, який працює в іншій крані. І часто це питання вирішується навіть без внутрішніх дискусій.
- Чи має намір певна частина українців повернутися в Україну, розв'язавши свої економічні проблеми?
- Сумніваюся. Дехто повертається, але таких дуже мало. Я би сказав, що більшість уже не повернеться. Вони вже там. І те саме ви матимете з Європою - багато мігрантів не повернуться, вони там народжуватимуть дітей і почуватимуться діаспорою. Трапляється, що люди повертаються в Україну, хочуть створити тут бізнес, але, переконавшись, що не мають жодної перспективи, знову їдуть назад.
- До Америки виїжджають переважно молоді люди?
- Загалом вікова структура мігрантів така: більшість - це люди молодого і середнього віку, понад половина - віком 25-
44 роки, молодші за 25 виїжджають значно менше. Україна втрачає найбільш активних працівників. 45% мігрантів з України віком 25-44 роки мають вищу освіту. Серед вікової категорії 45-
64 роки таких - 36%, а серед тих, кому 65 років і більше, - 13%.
Чимдалі більшає магістрів, які виїжджають з України до Америки. Бакалаврів, навпаки, трохи меншає, а кількість докторів тримається на одному й тому самому рівні. Останнім часом серед мігрантів з вищою освітою маємо 5% докторів, 55% - бакалаврів, 32% - магістрів і 7% - професіоналів (під професійним дипломом американці розуміють фахівців окремих напрямів - наприклад лікарі, інженери й юристи, які навчаються за специфічними програмами і становлять в Америці окрему категорію).
63 тисячі українців (тобто 20,5% усіх українців в Америці) мають вищу освіту. До того ж відсоток людей з вищою освітою в четвертій хвилі міграції трохи нижчий за відсоток людей у не-четвертій хвилі, проте значно вищий за відсоток людей із вищою освітою серед усіх американців.
Багато мігрантів четвертої хвилі з дипломом доктора працюють в університетах, дослідних інститутах, комп'ютерній індустрії , в галузі охорони здоров'я. Проте чимало бакалаврів з України працюють як обслуговуючий персонал і некваліфіковані робітники.
- Якщо нових мігрантів з України налічується 205 тисяч, а фахівців з вищою освітою - 63 тисячі, то решта - 142 тисячі - вищої освіти не має. На що їм сподіватися у працевлаштуванні? Чи багато з них ідуть учитися?
- Дехто справді йде до школи. Багато хто займається чорною працею - це доля мігрантів. Декому нелегко дається чужа мова, і це теж проблема.
- Яка доля українських мігрантів з вищою освітою в Америці? Як вони влаштовані порівняно з іншими громадянами Америки та "мігрантами-попередниками"?
- Вивчаючи міграцію професіоналів з вищою освітою з України до США - від бакалаврів до докторів, - я вирізняв у дослідженні два аспекти: по-перше, порівняти тих, хто виїхав, з тими, хто залишився в Україні; а по-друге, порівняти українських мігрантів з американським суспільством, а також із попередньою хвилею міграції (не-четверта хвиля). Для порівняння взято інформацію з перепису населення України 2001 року, де є рубрика "Повна вища освіта" - це люди, які мають ступінь магістра і вище.
Отже, якщо уважно проаналізуємо, то побачимо, що люди з вищою освітою, які емігрували до Америки легально, становлять майже 0,5% таких в Україні -
це дуже значна кількість. Нині бакалаврів серед українських
мігрантів 37 тисяч, магістрів - 19 тисяч, професіоналів - 4 тисячі, докторів - 3 тисячі (разом - 63 тисячі).
Роботу, яка не відповідає їхній кваліфікації, мають 35% бакалаврів, 22,5 магістрів і 40% професіоналів. (І це найвищий відсоток саме тому, що їхніх дипломів не визнають, а для визнання потрібен не один рік наполегливої праці - як, наприклад, у лікарів. Тому багато цих фахівців з різних причин обирають іншу роботу, яка не відповідає їхній кваліфікації.) Але тільки 11,5% докторів працюють не відповідно до своєї кваліфікації.
А з іншого боку, можна сказати, що 65% бакалаврів влаштовані добре, як і 78% магістрів і 88% докторів, - усі вони працюють згідно зі своєю освітою. І їхнє становище не дуже відрізняється від становища українців, які там народилися.
Серед українців четвертої хвилі 45,4% зайняті як менеджери і професіонали (серед українців не-четвертої хвилі таких - 70,4%). До речі, серед усіх американців з вищою освітою менеджерами і професіоналами є 66,4% громадян.
Найкраще влаштовуються ті українці, які мають докторський ступінь. 599 українських мігрантів четвертої хвилі є професорами університетів, там же працюють 145 науковців у галузі природничих наук. Математики, інженери-електрики, спеціалісти з астронавтики - це фахівці найвищого рівня. Усі вони посідають чільні місця в американському суспільстві. Багато з них закінчили виші в Україні - отже, Україна заплатила за їхнє навчання, а Америка цим скористалася.
Щоправда, багато українських лікарів не можуть працювати за фахом і є всього лише асистентами. 157 осіб легально працюють у шпиталях лікарями, 14 - в університетах. Щоб скласти іспит, треба, власне, знову йти до школи. А якщо людина вже середнього віку, їй це тяжко - простіше махнути рукою. Є такі, хто працює нелегально, але вони наражаються на дуже великий ризик потрапити до в'язниці. Ходять до таких медиків свої, по знайомству…