Сьогодні вже важко згадати, коли ім’я Іллі Івановича Залюбовського і назва Харківського університету — спочатку державного ім. М. Горького, а потім національного ім. В. Каразіна — стали майже синонімами. Що й не дивно — у трудовій книжці відомого українського фізика, який цими днями відзначає свій 80-річний ювілей, вказано лише одне місце і навчання, і роботи. Рівно 60 років тому він став студентом Харківського держуніверситету, 44 роки пропрацював тут завідувачем кафедри експериментальної ядерної фізики, 42 роки — проректором із наукової роботи.
Тут учений створив власну наукову школу, виховав кілька поколінь фізиків, двічі ставав лауреатом держпремій України з науки і техніки. Усе життя член-кореспондента НАН України Іллі Залюбовського, який успішно поєднує талант ученого, педагога, громадського діяча і адміністратора, пов’язане з головним вузом Харкова. Загальновизнано, що за обсягом і широтою досліджень, актуальністю тематики й рівнем наукових результатів неформальний харківський комплекс «Університет і НДІ фізичного профілю» цілком може бути кваліфікований як своєрідна Академія фізичних наук.
Професор Залюбовський був учасником або свідком багатьох подій, які характеризували процес становлення та розвитку фізики в Україні і були пов’язані з такими видатними фізиками, як Л.Ландау, Є.Ліфшиць, К.Синельников, О.Ахієзер, А.Вальтер, І.Курчатов та ін. На жаль, поки що нікому не вдалося умовити Іллю Івановича записати свої спогади, проте надія залишається. На загальну думку, ці мемуари могли б стати цінним внеском у живу неформальну історію української фізики.
Вибір Вальтера
— Путівку в науку Іллі Івановичу дав Антон Карлович Вальтер, що увійшов в історію науки як учений, котрий спільно з іншими харків’янами — К.Синельниковим, О.Лейпунським і Д.Латишевим, — уперше в СРСР розщепив атомне ядро, — каже проректор Харківського національного університету ім. В.Каразіна, доктор фізико-математичних наук М.Азарєнков. — Очолюючи у повоєнні роки ядерну програму Харківського фізико-технічного інституту й водночас — університетську кафедру експериментальної ядерної фізики, він вибрав Іллю Залюбовського з цілого ряду талановитих студентів, увів його в ядерну фізику і цілеспрямовано готував як наступника в університет.
Гадаю, що й рішення про перетворення спецвідділення на фізматі в окремий фізико-технічний факультет прийшло тоді, коли дозріла кандидатура першого декана. Ним став тодішній молодий доцент І.Залюбовський. Вибір А.Вальтера був правильний — учень після відходу вчителя очолив кафедру експериментальної ядерної фізики, зробивши її найпотужнішою в університеті. В основі будь-якого рішення, яке приймає професор Залюбовський, лежать інтереси університету, навіть якщо при цьому потерпають інтереси конкретних людей або самого Іллі Івановича.
Для прикладу наведу один характерний випадок. На початку 2006 року я обговорював із ректором свої шанси на наступних виборах у НАН України. Тоді я планував балотуватися в члени-кореспонденти академії. На той час було відомо, що є вакансії члена-кореспондента з фізики плазми (мій основний фах) і академіка з експериментальної ядерної фізики, у якій з усіх можливих кандидатів найкращі шанси бути обраним мав Ілля Іванович.
Так сталося, що обидві ці вакансії були відкриті за відділенням ядерної фізики та енергетики, і можливість того, що обидва представники харківського університету переможуть у конкурсі, була незначною. Я сказав ректору, що в нинішній ситуації мені слід готуватися не до цих, а до наступних виборів. Але професор Залюбовський мав із цього питання іншу позицію. Він вважав, що моє обрання для університету важливіше, і тому прийняв рішення не балотуватися в академіки і зосередитися на підтримці моєї кандидатури.
Я знаю багатьох людей в університеті, котрим Ілля Іванович допомагав вирішити доленосні проблеми, попри те, що йому самому загрожувала опала з боку людей із вищим становищем в ієрархічній градації. Якщо Залюбовський упевнений у своїй правоті, ніщо не може його зупинити. Для нього немає «перспективних» і «безперспективних» учених (останнім часом часто можна чути ці терміни, особливо серед молодих лідерів науки), життєвий шлях довгий, і в кожного період розквіту припадає на свій відтинок шляху.
Від ядерної фізики до КОРОНАС-ФОТОН
Перший цикл наукових праць І.Залюбовського був пов’язаний із вивченням процесів взаємодії прискорених частинок із атомними ядрами. Їх результати стимулювали розвиток нових теоретичних моделей і значно розширили можливості використання ядерних реакцій для експериментальних досліджень структури ядра. Працю було відзначено премією Академії наук України імені К.Синельникова.
Після того, як Ілля Іванович очолив кафедру, коло його наукових інтересів різко розширилося. Він відкриває в університеті нові напрями досліджень, пов’язаних із космічною фізикою, радіаційною фізикою твердого тіла та біофізикою. Так, із його ініціативи розвиваються експериментальні методи дослідження взаємодії космічного випромінювання з атмосферою та магнітосферою Землі. Після серії експериментів, проведених під його керівництвом, було відкрито нове фізичне явище — ефект радіовипромінювання широких атмосферних злив космічних променів, — а потім докладно досліджено механізм його виникнення. Ці праці було відзначено Державною премією УРСР у галузі науки і техніки.
Під керівництвом Іллі Івановича в університеті створено солідну експериментальну базу для розв’язання фундаментальних завдань у галузі радіаційної фізики твердого тіла, радіаційного матеріалознавства, біофізики і медичної фізики, радіаційних випробувань і технологій, а також мікроаналізу речовини. Створені з його ініціативи підрозділи, очолені підготовленими ним спеціалістами, продовжують раніше розпочаті дослідження у співпраці з передовими науковими ядерно-фізичними центрами інших країн. Так, на експериментальних установках, розроблених спільно з Інститутом ядерних досліджень РАН, у низькофоновій Баксанській нейтринній обсерваторії досліджується природа нейтрино і проводиться підготовка до експерименту з пошуку темної матерії.
Розвиваються далі в університеті й дослідження у галузі фізики космічних променів, які змістилися у сферу фізики Сонця і навколоземного космічного простору. Вивчення сонячно-земних зв’язків, проведене харківськими фізиками з допомогою наземних методів, дозволило виявити нові великомасштабні фізичні явища. Вони виникають у геомагнітосфері під впливом хвильових процесів у сонячному вітрі, а потім тривають в іоносфері Землі. Йдеться про локальні, короткочасні висипання заряджених частинок із внутрішнього радіаційного поясу Землі, що найчастіше буває у роки максимуму сонячної активності.
Протягом останнього десятиліття на кафедрі готувалися до експериментів із дослідження заряджених частинок у відкритому космосі. Ця підготовка завершилася встановленням на борту російського штучного супутника Землі «Коронас-Фотон» приладу під назвою «Степ-Ф», призначеного для детектування заряджених частинок у відкритому космосі і вимірювання напрямків їх приходу. Супутник запущено ювілейного для Іллі Івановича року, що стало для нього своєрідним подарунком.
Шаноблива простота і мудрість
— З самим Іллею Івановичем я працюю ось уже 14 років, — каже заступник проректора з наукової роботи Харківського університету, кандидат фізико-математичних наук В.Катрич. — Мене вже важко чимось здивувати, але, спілкуючись із Іллею Івановичем, не втомлююся дивуватися його витримці як керівника. Хочеться брати з нього приклад і прагнути до «шанобливої простоти і мудрості» рішень.
Життєва основа Іллі Івановича — це служіння науці та загальноуніверситетським інтересам. Я в захопленні від його наукової інтуїції, прагнення підтримувати ініціативи й нові ідеї у різних галузях університетської науки: фізиці, біології, хімії, медицині та багатьох інших. Так, уже в перші роки керівництва кафедрою Ілля Іванович організував при ній групу біофізики, що досліджувала впливи екстремальних чинників на біологічні об’єкти. Досягнення групи виявилися такими значними, що в Харківському університеті було відкрито нову навчальну спеціальність — медична фізика.
Великою мірою завдяки зусиллям Іллі Івановича в університеті, та й у Харкові загалом, сформувалася тісна наукова взаємодія між вузами, інститутами НАН України і галузевими інститутами, якої практично немає в інших регіонах України. Наприклад, останніми роками університет співпрацює з флагманом української ядерної енергетики Запорізькою АЕС. Це моделювання поширення нормальних і аварійних викидів, розрахунки зовнішньої дози опромінення від сухих сховищ, моделювання запроектних аварій реакторів, розрахунки напрацювання радіоактивних продуктів поділу тощо. Паралельно студентам читаються курси лекцій із дисциплін: фізика ядерних реакторів, проблеми ядерного паливного циклу, екологія ядерного паливного циклу, детектори для ядерних реакторів. На атомних станціях працюють молоді фахівці — випускники кафедри експериментальної ядерної фізики.
Сьогодні наш університет та інші вузи України мають так зване базове державне фінансування на проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень. Можливо, дехто здогадується, що це рішення далося не просто. Не в останню чергу саме ініціатива і принциповість Іллі Івановича, загальна повага до нього як ученого і громадського діяча — Залюбовський багато років очолював раду проректорів із наукової роботи вузів України — сприяли збереженню такого фінансування як основи існування науки у вузах.
У рік ювілею Іллі Івановича нашому університетові, одному з найстаріших університетів Східної Європи, виповнюється 205 років. Кожен вчений і кожен громадянин України оцінить усю «глобальність» Іллі Івановича як керівника, що зробив свій внесок у розвиток університету, коли усвідомить, що з 205-річної історії університету 42 роки його науку очолює Ілля Іванович!