UA / RU
Підтримати ZN.ua

ЦАРИЦЯ НАУК — В ОПАЛІ

Зі 100 глобальних проблем цивілізації, визначених представниками фундаментальних наук усіх часів і народів, на сьогодні розв’язано лише 23...

Автор: Микола Барсук

Зі 100 глобальних проблем цивілізації, визначених представниками фундаментальних наук усіх часів і народів, на сьогодні розв’язано лише 23. Основоположником однієї з таких фантастичних теорій, успішно вирішеної в ХХ столітті, був українець Ю.Кондратюк. Його розрахунки поклали початок космічній ері. Чи прославить Україну чимось подібним у XXI столітті світлий розум, зрощений на просторах нашої молодої держави?

Біблійна істина проголошує: «Спочатку було Слово...» У ньому було життя, і життя було «світлом людей». Коли за точку відліку брати слово, то, безсумнівно, відразу за ним з’явилося число, лічба — початок науки математики.

Математика — наука точна й аполітична. Ця істина також вірна й перевірена часом, як двічі по два — чотири. Усе інше, як кажуть, — від лукавого, тобто людини, її потреб, вигадливої гри розуму й пристрастей.

Інститут математики НАНУ офіційно веде свою історію від 1934 року. Де-факто усе почалося набагато раніш. У березні 1920-го під час реорганізації АН України на базі академічних комісій і кафедр було створено інститути прикладної і чистої математики. Трохи пізніше — геометричний і лабораторію експериментальних досліджень з питань натуральної філософії. Згодом з них і утворився КІМ.

А які імена пов’язані з цими подіями! В.Вернадський, Д.Граве, М.Кравчук, М.Боголюбов... Завдяки саме їм і роботі їхніх колег (усіх не згадаєш) ми сьогодні можемо зараховувати себе до числа космічних держав, маємо найпотужніші у світі транспортні літаки, вміємо будувати гігантські кораблі й багато чого іншого.

Упродовж усієї історії людства фундаментальна наука була невід’ємною частиною цивілізованого соціуму. Навіть у найбільш ранньому — Шумерському (3000 років до н.е.) — періоді не просто існували, а безпосередньо формували цивілізацію чисті математики. Чого вартий лише один їхній винахід — десяткова система лічби. Вони ж першими поділили час на 60 хвилин, а коло на 360 градусів. Словом, коли б не було цих «диваків», ми, напевно, досі були б переконані, що Земля тримається на трьох китах, яких, як пожартувала одна КВНівська команда, підпирають два москалі.

Роль фундаментальної науки начебто розуміють і в нашій країні. Та ось лихо — немає грошей. Тільки 1999-го Україну залишили близько двох тисяч учених. За роки реформ кількість співробітників Інституту математики скоротилася більш як на 20%. Практично всі, що залишилися, змушені підробляти на стороні.

Променем надії став Указ Президента «Про додаткові заходи щодо державної підтримки Національної академії наук України» від 10.03.2000 р. Але практика засвідчила: від добрих намірів до конкретного їх втілення — величезна дистанція. Адже до цього був указ, підписаний Президентом Леонідом Кравчуком 1992 року, ще раніш — безліч постанов радянської влади. Гетьман Скоропадський і той у 1918 р. видав декрет про реорганізацію АН України. Отож історія цього процесу довга й з традиціями.

Математику називають царицею й водночас служницею інших наук. У нашій базарно-ринковій ситуації вона не затребувана ані в тій, ані в іншій якості. Зрозумі-ла умова завдання — відсутність грошей. Тоді, за логікою, треба б просто дозволити їх заробити. Над цим «інтегральним рівнянням» уже не один рік б’ється професор Б.Нестеренко, фінансовий директор Всеукраїнського доброчинного фонду сприяння розвитку математичної науки, заснованого при КІМі. Завдяки його діяльності вдалося поліпшити комп’ютерну базу інституту, поповнити наукову бібліотеку, знайти кошти для підтримки здібних дітей в одній зі шкіл м. Малина, надати матеріальну допомогу ветеранам науки, провести кілька міжнародних наукових конференцій. Причому, відповідно до нашого законодавства, працівники фонду не мають права одержати ані копійки. Але з цим сяк-так можна було б миритися. Але ж і жертводавці ніякими пільгами не користуються. Чи надовго вистачить їхнього альтруїзму?

Раніше позабюджетним «підживленням» чистої науки були договірні госпрозрахункові теми. Нині вони «зів’яли» на пні. Кому потрібні, приміром, розрахунки ефективності пасажирських перевезень у столиці України? Вони простіші простого — 0,75 грн. навесні, 1.50 грн. — восени й далі в геометричній прогресії. Ось і вся арифметика. За 10 років реформ до фахівців Інституту математики жодного разу не зверталися з пропозицією вибудувати модель, обрахувати реалізацію більш-менш крупних проектів. Чи не тому знаменитий АвтоЗАЗ-ДЕУ, представлений свого часу в номінації локомотива української економіки, «успішно» випустив пару?

З усього сказаного вище не випливає, що вища математика (а ширше — фундаментальна наука) — панацея від усіх наших проблем. І, звернись можновладці до фахівців того ж Інституту математики, ті навряд чи завтра ж викладуть на блюдечку з блакитною облямівкою теоретичну модель розвитку й економіки, і суспільства в цілому, і кожного українця окремо. Справа ця важка й багаторічна. Але найцікавіше, що за умови правильної постановки питання на такий результат можна сподіватися! Правда, років десь через 15—20. Але, ймовірно, й раніш. У фахівців КІМу є напрацювання в цьому напрямі. Знаменита, знана в усьому світі теорема А.Шарковського, яку сформовано понад 35 років тому й яка в суті своїй дає ключ до розуміння законів Хаосу, є тим фундаментом, на якому можна було б розпочати спорудження свого будинку-хати. Але сьогодні, зрозуміло, над розвитком теореми ніхто не «б’ється», та, чесно кажучи, й бажаючих немає. Хто-хто, а математики розуміють, на яку планку слід орієнтуватися.

Де ж вихід? На думку директора Інституту математики А.Самойленка, у новій державній по- літиці щодо фундаментальної науки. Її квінтесенція в тезі: коли в держави немає грошей на інтелектуальну галузь, значить треба створити умови, які дають змогу їй самій заробити. А це питання вже до законодавців.

Закон про науку ухвалений. Але він настільки неконкретний, аморфний, що будь-який податковий інспектор з його допомогою легесенько прирівняє діяльність реалізатора з Троєщинського ринку до праці професора математики. Цивілізоване суспільство, яким ми себе декларуємо, в особі можновладців має хоча б розуміти різницю між роботою вченого мужа й того, хто випікає пиріжки.

На мудрий закон, а, головне, на його виконання особливих капвкладень не треба. Базу цього закону фактично закладено в програмі розвитку Інституту математики на 2001—2010 роки, а також у програмах інших установ академічної науки.

На два наріжних камені цієї програми варто звернути увагу. Перший — стратегічне орієнтування чистої науки на провідні галузі української економіки. Серед них, передусім, наукоємні: ракетобудування, авіація, енергетика. Але ще вчора стало ясно, що Україна в міжнародній системі поділу праці буде майданчиком для важких, шкідливих виробництв. Попит на вугіллячко, чавунні виливанці й сталеві болванки збережеться, поки «Форд» або «Мерседес» матимуть у своїй конструкції хоча б одну залізну гайку. Наближення чистої науки до проблем старої індустріально-аграрної економіки — можливо, єдиний наш шанс не опуститися до рівня Гондурасу. Усвідомлювати це й сумно, й принизливо. Але треба чесно признаватися, що перспектива високотехнологічної Південної Кореї нам не світить. У цьому контексті доводиться орієнтувати фундаментальну науку на майбутню перспективу.

Другий програмний «камінь», як і належить у будь-якому будівництві, ув’язується з першим. Це, власне, заходи, без яких уся програма залишається лише «протоколом про наміри». Знані вони під терміном «непопулярні». А простіше кажучи, лінія на повсюдне урізання й скорочення. Так, це призведе до згортання цілих наукових шкіл і напрямків, зміни статусу творчих колективів, втрати кадрів. І це також сумно й принизливо. Але такі нинішні реалії, схожі на ситуацію з вовком, котрий потрапив у капкан і змушений для порятунку відгризти власну лапу.

Можна уявити, які пристрасті спалахнуть, коли почнеться втілення в життя цієї ідеї. Буде черговий поєдинок. І от хотілося б мати в цьому разі арбітра — об’єктивного, освіченого, непідкупного, мудрого. Та де його взяти? Зрозуміло, не йдеться про конкретну людину або навіть групу осіб. Таким арбітром може бути лише здоровий глузд, покладений наріжним каменем розв’язання питання і який буде вищий навіть від кланових інтересів.