Коли ми говоримо про інтернаціоналізацію української освіти, інтеграцію у світовий освітній простір, то, як правило, маємо на увазі лише навчання за кордоном наших студентів. І майже ніколи не замислюємося - а хто їде навчатися до нас?
Навчання іноземних студентів -справа, важлива для кожної країни. З кількох причин. Перш за все - це міжнародна репутація. Студенти, які приїздять до України, будуть носіями думки про нас у себе вдома та у світі. Крім того, проблемами іноземних студентів опікуються посольства їхніх країн. І ми можемо скільки завгодно розповідати про наші прагнення й реформи, але реальна картина, яку бачать працівники посольств, буде вагомішим аргументом у питанні нашої репутації. По-друге, іноземні студенти - серйозний стимул для підвищення якості освіти кожної країни. Аби їх зацікавити, треба мати що їм запропонувати.
По-третє, плата за навчання, яку вносять іноземні студенти, є джерелом доходів і для вишів, і для країни. Ірина Гагаріна, уповноважений представник Українського державного центру міжнародної освіти, розповідає: "У 2014- 2015 навчальному році в Україні навчалося 63 172 іноземних студенти. Надходження в державний бюджет становили близько 150 млн дол. Додаткові витрати студентів на харчування-проживання становили ще близько 300 млн дол.".
Хто ж їде в Україну по науку? Як свідчить дослідження Українського державного центру міжнародної освіти при МОН, у нас найбільше студентів з СНД - 49% (лідери - Туркменістан, Азербайджан, Грузія), Африки - 18 % (Нігерія, Марокко, Гана), Близького Сходу - 16 % (Ірак, Йорданія, Туреччина), Азії - 12% (Індія, Китай, В'єтнам). З країн ЄС - лише 2,3%.
Але в останній навчальний рік ситуація трохи змінилася. На думку фахівців, сильно вплинули на популярність української освіти події на Сході України та інформаційна війна, яку веде сусідня держава. Потоки студентів з інших країн, що зазвичай віддавали перевагу українським вишам, перерозподілилися на користь Росії та Білорусі. Росія веде дуже активну політику із залучення іноземних студентів.
Трендові галузі знань: охорона здоров'я - 31% студентів-іноземців, економіка - 24, гуманітарні науки - 5, інженерія і зв'язок - 4, правознавство - 4, транспорт, будівництво й архітектура, ІТ - по 3%.
Найпопулярніші серед іноземців виші - ХНУ ім. В.Каразіна, ХНЕУ ім. С.Кузнеця, Сумський державний університет, медичні університети Харкова, Одеси, Вінниці, Івано-Франківська, Києва, Тернополя.
Чому іноземні студенти обирають українські виші? Перш за все, до них легко вступити - мінімальні вимоги до рівня знань, співбесіда при вступі.
У деяких пострадянських країнах для того, щоб стати студентом, потрібно успішно скласти незалежне тестування. Тому, хто погано склав ЗНО у себе вдома, вигідно вступати в український ВНЗ, де ніякого ЗНО не потрібно.
Хоч як це дивно звучить, багатьох іноземців приваблює в нас корупція. За кордоном працюють фірми-агенти наших ВНЗ, які за певну офіційну й неофіційну плату забезпечують не лише вступ, а й "супровід" під час сесій. Інколи навіть на заняття ходити не треба.
Навчання та проживання в Україні не такі дорогі, як, скажімо, в країнах Європи. Борис Мокін, екс-ректор, професор ВНТУ, пояснює: "Якщо іноземець поїде навчатися в Німеччину, де безкоштовна вища освіта, то лише на харчування, оплату проживання в гуртожитку та громадський транспорт він витратить за рік не менше 13 тис. дол. А в країнах із платним навчанням приплюсуються ще від 3 до 10 тис. дол. плати за навчання. В Україні студент-іноземець вносить плату за навчання в розмірі 1500 дол. за рік. Плюс плата за харчування - близько 900 дол. за рік. Плюс транспортні витрати - близько 300 дол. за рік. Сумарно студент-іноземець в Україні витрачає за рік 2700 дол., що майже вп'ятеро менше, ніж витрачатиме у Німеччині, навчаючись безкоштовно, і у 8 разів менше, ніж у Канаді, де за рік навчання потрібно платити в середньому 9 тис. дол. Оскільки у більшості країн світу дипломи українських ВНЗ визнаються при прийомі на роботу, то немає сенсу іноземцеві платити вп'ятеро більше за отримання вищої освіти в Німеччині чи у 8 разів більше платити за отримання вищої освіти в Канаді".
Що відлякує іноземців? Не лише війна, а й незадовільна якість освіти. У своїх країнах іноземним студентам доводиться підтверджувати український диплом, і далеко не завжди це вдається.
На незадовільну якість освіти нарікають навіть представники посольств. Анна Новосад, начальник управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції МОН, підтверджує: "Офіційно про це повідомила Йорданія. Неофіційно, тобто в розмовах, про це говорять ряд послів країн Центральної Азії. Проте найбільше нарікань викликає те, що фірми-рекрутери й ВНЗ вимагають хабарі та ставляться до іноземних студентів як до товару".
Деякі країни щороку складають перелік іноземних ВНЗ, дипломи яких вони визнають. У Йорданії торік визнавали дипломи 43 українських ВНЗ, нинішнього року -лише 16.
Ірина Гагаріна підкреслює, що скорочення цього переліку пов'язане не лише з якістю освіти: "Як пояснив мені аташе з питань культури і освіти посольства Йорданії, на репутацію деяких вишів вплинули окремі випадки, що сталися під час переведення іноземних студентів із зони бойових дій. Були певні зловживання з боку фірм - агентів навчальних закладів, які намагалися заробляти на процедурі переведення. Наш центр робив це безкоштовно, але часто студенти зверталися по допомогу до фірм, які привезли їх в Україну. І через це виникали проблеми".
Знижує привабливість української вищої освіти і те, що наші ВНЗ поки що не ставляться до своїх освітніх пропозицій для іноземних студентів як до експортного продукту, який має відповідати на виклики міжнародного конкурентного середовища. Великим мінусом є те, що багато керівників вишів і людей, котрі займаються організацією навчання іноземних студентів, звикли оглядатися на старі стандарти, не володіють іноземними мовами.
"У світі ВНЗ конкурують своїми навчальними програмами, "фішками", які відповідають потребам студентів у сучасних знаннях та вміннях, які в перспективі надають їм найкращі можливості на міжнародному ринку праці, - каже Ірина Гагаріна. - А в нас ще з радянських часів університети конкурують факультетами і спеціальностями. Для іноземців це не інформативно. Їм цікаво знати, чого вони навчаться тут і наскільки це буде корисно в майбутньому. Є ще одна проблема. В Європі існують певні міжнародні вимоги щодо кількості годин наповнення спеціальних дисциплін. І це надзвичайно важливо для визнання кваліфікацій, отриманих у інших країнах. У нас ці показники не завжди відповідають європейським нормативам. В українських вишах години розподіляються так, щоб задовольнити вимоги щодо визначеної кількості годин на загально-гуманітарні дисципліни (мова, історія, філософія). Пам'ятаєте, який суспільний резонанс був, коли міністерство освіти, відповідно до закону про вищу освіту, намагалося скасувати ці регламентовані обсяги годин на вивчення гуманітарних дисциплін? Я за те, щоб ці дисципліни вивчалися, головним пріоритетом побудови навчальної програми для іноземців має бути орієнтування її результатів на успішне визнання українського диплома на міжнародному рівні. Врахуймо, що сьогодні навчальні програми для іноземців майже не відрізняються від тих, за якими навчаються українці".
Очевидно, що навчання іноземних студентів - надзвичайно потужний ресурс розвитку. Його потрібно ефективно використовувати й розвивати. Певні кроки для цього вже робляться.
Вперше за всі роки свого існування Український державний центр міжнародної освіти при МОН зробив моніторинг стану справ. Його висновки ляжуть в основу управлінських рішень. Це дасть змогу вищим навчальним закладам вивчати ринок освітніх послуг, шукати свою нішу і продумувати тактику залучення студентів.
Легкість вступу не може бути конкурентною перевагою освіти. Потрібно підвищити вимоги до вступників з інших країн. У межах моніторингу вивчалися документи про освіту, подані іноземними громадянами при вступі. Цікаво, що у 34% студентів середній бал документа не вказаний взагалі. В 1,3% студентів він нижчий 3 балів (за 5-бальною шкалою), у 24% - від 3 до 3,5 бала, у 5% - від 3,5 до 4, у 26% - від 4 до 4,5 бала. І лише в 10% - від 4,5 до 5 балів.
Анна Новосад розповідає: "МОН змінює наказ №1541 від 01.11.2013 р., який визначає порядок набору та організацію навчання іноземних студентів. Проект наказу пройшов громадське обговорення, ми зібрали побажання і зауваження вищих навчальних закладів. Зокрема, підвищуватимуться вимоги до іноземних вступників. Документ готовий, але має пройти узгодження з іншими міністерствами та відомствами. Це нормативне питання. З іншого боку, МОН має дбати про загальний рівень підвищення якості освіти. Потрібно буде переглянути умови ліцензування ВНЗ для навчання іноземних студентів та створити або підсилити структуру, котра б займалася прозорим і чесним рекрутингом".
"Освітня пропозиція українських вишів для зовнішнього ринку має бути сучасною, - каже Ірина Гагаріна. - У ній повинні знайти місце і умови безпеки для студентів-іноземців, і сервіс. Ми над цим працюватимемо. Але деякі кроки мусять зробити самі виші. Потрібна інформаційна піар-політика, стратегічне бачення, формування пакету освітньої пропозиції для зовнішнього ринку, який включатиме у себе не лише якісний академічний зміст, а й усі нюанси, у тому числі проживання. Навіть представники поважних університетів, розповідаючи про свої гуртожитки, часто ховають очі й розводять руками: "А що робити? Ось такі вони у нас - невідремонтовані". Наші виші не вміють конкурувати. Вони сидять і чекають, коли їм когось приведуть. Хоча останніми роками наші ВНЗ зробили великий крок у напрямі привнесення міжнародних стандартів у свою освітню діяльність. Це і поява англомовних програм, і встановлення активних зв'язків з іноземними університетами, участь у програмах академічного обміну".
На думку Анни Новосад, українські ВНЗ мають свої сильні конкурентні "фішки", яких у Європі дуже мало. А promotion нашої освіти має базуватися на дослідженнях і статистиці. Дослідження, проведене Українським державним центром міжнародної освіти, є першим такого роду моніторингом.
Цікаво порівняти інтенсивність двох процесів - виїзд нашої молоді на навчання за кордон і приїзд іноземних студентів до нас. Єгор Стадний, виконавчий директор CEDOS, розповідає: "Стосовно денної форми навчання маємо невтішний паритет: 47 тисяч студентів "in" і 46 тисяч - "out". CEDOS досліджує цю статистику з 2008 р. Ми завжди трималися в діапазоні, коли тих, хто приїжджає, в 1,5-1,8 разу більше, ніж виїжджаючих. У нас є дані, які дозволяють уже тепер прогнозувати, що на 2015-2016 навчальний рік "out" солідно переважить. Кількість тих, хто виїжджає, буде збільшуватися, кількість тих, хто приїжджає, - зменшуватися. Цей процес має дуже глибоке коріння, і, щоб його зупинити, потрібно докласти багато зусиль".
"Это всё потому, что у кого-то слишком узкие двери!", - сказав би герой популярного мультфільму Вінні-Пух. І треба зробити все для того, аби відкрити українську освіту й Україну для світу.