Пристрасті навколо вступної кампанії до вузів нинішнього року вирували не на жарт. Ще б пак: уперше експеримент із впровадження в країні системи незалежного зовнішнього оцінювання знань став масовим — охопив близько 10% усіх абітурієнтів (41818 осіб), а визнання сертифікатів із результатами тестування — обов’язковим для всіх вузів. Ще напередодні висловлювалися побоювання, що наші школярі не готові до такої перевірки знань, не впораються з тестами, вузи не зараховуватимуть результатів тестування або почнуть занижувати їх, що можливостей списати або заздалегідь довідатися про запитання тесту буде не менше, а отже, немає рації переносити локальні експерименти на всю систему освіти тощо.
Найцікавіше, що найбільше хвилювалися дорослі. Діти до нововведення поставилися спокійно і з розумінням, це засвідчує дослідження, проведене Центром тестових технологій і моніторингу якості освіти Міжнародного фонду «Відродження» серед випускників шкіл, які брали участь у тестуванні. Юнакам і дівчатам було запропоновано анкети, що їх вони заповнювали анонімно. Утім, спокій, цілком можливо, пояснювався причинами, з яких діти вирішили взяти участь у тестуванні.
Лише 19% пішли на тестування свідомо, сподіваючись, що отриманий результат буде зараховано при вступі до вузу. Близько 40% зробили це радше з інтересу — «хотіли перевірити рівень своїх знань і їхню відповідність вимогам вузів». Багато хто не хвилювався тому, що пройти тестування їх змусили дорослі (6% — учителі, 13% — батьки), а отже, і тривожитися мають вони самі. Приблизно 4% погодилися на експеримент за компанію — бо «тестування проходили їхні друзі». У інших випадках спонукальні мотиви були змішані: найчастіше змушували вчителі та батьки, а школяр підкорявся, в глибині душі сподіваючись, що вдасться «відстрілятися» лише один раз.
Більшість до тестування була підготовлена морально й технологічно, і тому сама процедура жодних неприємних сюрпризів не принесла. Принаймні 44,7% школярів відповіли, що проведення зовнішнього оцінювання цілком відповідало їхнім уявленням про те, як це повинно бути, а ще 36% написали «скоріше відповідало», ніж ні. Цілковитою несподіванкою процедура тестування виявилася лише для 5,36% респондентів, що не так уже й погано, з огляду на те, що тестування в принципі проводиться в нашій країні лише четвертий рік.
На думку більшості (близько 95%), інструкції щодо заповнення бланка відповідей і виконання завдань – зрозумілі, а самі вони добре поінформовані про порядок проведення тестування й вимоги до нього. Дотримувалися всіх необхідних інструкцій і екзаменатори: це підтверджують 95% опитаних. Небагато серед школярів було й таких, які сумніваються в об’єктивності перевірки завдань тестів: повністю впевнених у справедливості оцінки виявилося 41%, скоріше впевнених — 42,8%, а тих, що активно сумніваються, і тих, що не довіряють, — 11,7 і 4,4% відповідно.
Хоча самі завдання, на думку учасників експерименту, виявилися складними. Лише 5,57% вважали їх легшими, ніж завдання традиційного шкільного іспиту. 18% оцінили їх як аналогічні за складністю, а 73% вони видалися дуже складними. Проте отримані результати задовольнили багатьох. Якщо для 51% випускників результати виявилися гірші від очікуваних, то 23,5% одержали те, на що й розраховували, а 25% — вищі від очікуваних.
Точних цифр стосовно того, як випускники розпорядилися отриманими сертифікатами, наразі немає. Відомо лише, що до вузів було подано 25 тисяч сертифікатів. Але оскільки подавати документи (у тому числі і їхні копії) дозволяється відразу в кілька навчальних закладів, можна припустити, що самих учасників тестування, які захотіли зарахувати результати незалежного оцінювання при вступі, було менше. Це засвідчує і проведене опитування. Лише близько 40% абітурієнтів збиралися подавати свої сертифікати в приймальні комісії, оскільки одержали досить високі бали. 41% був незадоволений отриманими оцінками, а 19% опитаних просто не змогли ними скористатися — при вступі на обраний ними фах не було вступних іспитів за складеними предметами.
Задоволені експериментом і в Міністерстві освіти і науки, і в Українському центрі оцінювання якості освіти, який безпосередньо його організовував і проводив.
— Перший і головний висновок, — говорить директор Центру Лілія ГРИНЕВИЧ, — ця технологія здатна успішно працювати в нашій країні. Наступний висновок: система вимагає відповідного кадрового забезпечення й величезних організаційних зусиль. Складно було забезпечити процес технологічно, адже для цього необхідні щонайменше відповідні приміщення. Якщо 2005 року ми провели 10 тисяч тестувань, то в 2006-му — у вісім разів більше.
Наступного року планується охопити ще більше випускників, а отже, буде потрібно створити ще більше пунктів тестування. Приміщення потрібне й самому центру. Нинішнього року обробка матеріалів зовнішнього тестування, зібраних з усієї країни, здійснювалася в спортивному залі однієї зі столичних шкіл, і технологічні лінії комп’ютерів стояли просто під баскетбольними корзинами. Але це не вихід зі становища. Необхідне постійне приміщення, де можна не тільки встановити техніку, а й гарантувати безпеку, організувати чіткий рух матеріалів: дуже важливо, аби жоден аркушик із цих тонн паперу не загубився — адже за ним стоїть результат учня.
— Вдалося в таких екстремальних умовах зберегти таємність? Чи не було випадків витікання інформації?
— Усі фахівці, котрі розробляли й рецензували тести, підписували договір, у якому є пункт про збереження конфіденційності всієї відомої їм інформації. Друкувалися бланки тестів в умовах підвищеної таємності, потім усі матеріали пакувалися в особливі, секретні пакети й доставлялися в пункти оцінювання з допомогою служби спецзв’язку. Але в майбутньому, із зростанням обсягів тестування і його впливу при вступі до вузів, частішатимуть і спроби нелегально одержати інформацію про зміст тестів. Тому дуже важливо грамотно побудувати систему захисту зовнішнього оцінювання — і інформаційно, і юридично.
Потрібно підвищити відповідальність за розголошення інформації й розробити заходи захисту осіб, що мають до неї доступ, оскільки на них можуть тиснути. Сьогодні кримінальної відповідальності за порушення під час проведення тестування немає. Винного можна лише усунути від роботи й оштрафувати, тобто змусити компенсувати моральні й матеріальні збитки, спричинені тим, що через виявлене зловживання довелося скасувати результати тестування та провести його повторно для всієї групи.
— Цього року таких казусів не було?
— Були не стільки зловживання, скільки порушення процедур, більше пов’язані з відсутністю практики в людей, котрі працювали на пунктах тестування. Скажімо, неправильно клеїлися штрих-коди, матеріали вкладалися не в ті конверти — їх доводилося шукати тощо.
— Кажуть, дітям складно було пройти тестування через те, що на роботу виділялося дуже мало часу, до того ж у деяких випадках цей час витрачався ще й на вступний інструктаж.
— В інструкції чітко написано: відлік часу, відведений на відповіді, розпочинається з того моменту, коли закінчується інструктаж. Стосовно ж самого часу, відведеного на тест, то тут є деякі особливості. За правилами, на сам тест дається справді обмежений час, до того ж він за своєю природою надлишковий. Тобто теоретично за відведений час із ним цілком можуть упоратися лише одиниці. Це зроблено для того, аби не виникали ситуації, коли більшість отримує однакові оцінки. Адже головне завдання тесту — виявляти кращих. Тому випускникові здається, що тест складний: так, там завдання від легких до дуже складних, але щоб отримати добрий результат, досить було успішно впоратися з 80% завдань. Я хотіла б відзначити, що найскладнішим для випускників виявився тест з математики: 10—12 балів отримали лише 6,2% тих, котрі відповідали, 28,5% впоралися з завданнями на 7—9 балів, 54% — на 4—6, а трохи більше 11% — взагалі на 1—3 бала. Із тестами з історії на 10—12 балів впоралося 8%, а з української мови — 11,4%.
— Чи могли незадоволені подати апеляцію?
— У зв’язку з тим, що їм надавався вибір — використовувати результати тестування при вступі до вузу або складати випускні та вступні іспити, апеляції не передбачалося. Наступного року така можливість буде.
— Ще одна проблема — реальна можливість використовувати отримані на тестуванні бали при зарахуванні до вузу. До початку приймальної кампанії ректори деяких вузів заявляли: усе залежить від того, як виставлятиметься бал у сертифікаті центру — за абсолютними показниками чи відносними, що залежать від результатів одногрупників.
— Офіційно в нас немає жодного звернення про те, що певний вуз відмовився приймати сертифікати зовнішнього оцінювання. Спочатку такі спроби мали місце, були дзвінки на «гарячу лінію», але дуже швидко (завдяки принциповій позиції Міністерства освіти і науки) вони припинилися.
Стосовно ж принципу виставляння бала, то відносний виводиться з результатів, показаних не школярами однієї групи, а всіма тестованими цього року. Вибірка ж випускників, що беруть участь у тестуванні, досить велика, набагато більша, ніж у будь-якому вузі. Скажімо, з української мови тестувалося 40799 осіб. Крім того, у сертифікат виставляється оцінка в двох шкалах — від одного бала до дванадцяти, щоб її могли використовувати школи й ті навчальні заклади, що послуговуються дванадцятибальною шкалою, і від ста до двохсот — стандартна шкала, практикована в інших екзаменаційних системах. При використанні такої шкали середній результат береться як 150 із стандартним відхиленням 15, і її без проблем можна перевести в будь-яку іншу шкалу, що використовує той чи інший вуз. Вузам було рекомендовано формулу конвертації оцінок, отриманих абітурієнтами при тестуванні, і вони мали узгодити з нами свої схеми конвертації. Це зробили 63 вузи. А якщо схему ми узгодили, виходить, вона не дозволить порушити інтереси учасника тестування: занизити отримані результати або нівелювати оцінку додатковими іспитами.
— Так, нововведення ректори вузів сприйняли через силу...
— Хоча на самому початку ініціатива проведення незалежного зовнішнього оцінювання знань походила саме від вузів! 2002 року навколо цієї ідеї об’єдналося кілька університетів: Львівський національний університет ім. Івана Франка, Національний університет «Києво-Могилянська академія», Одеський національний університет ім. Мечникова, Харківський національний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди. Вони першими погодилися приймати результати такого тестування. 2002-го в рамках проекту «Центр тестових технологій» Міжнародного фонду «Відродження» відбулася перша сесія зовнішнього оцінювання, на яку записувалися бажаючі випускники — тоді їх було 3800 осіб. Школярі пройшли тестування, принесли свої сертифікати до вузів і були зараховані на перший курс.
2004 року вже 32 університети зараховували результати незалежного оцінювання, а довіра до них настільки зросла, що в регіональних центрах тестування Центру тестових технологій стояли черги з охочих зареєструватися та пройти випробування. Увесь цей процес — і відпрацювання технологій, і підготовки — також фінансував Міжнародний фонд «Відродження», виділивши кошти на тестування 10 тисяч випускників.
До 2005 року Міністерство освіти і науки рекомендувало всім вищим навчальним закладам приймати результати зовнішнього оцінювання. Проте фінансово це, як і раніше, залишалося проектом Міжнародного фонду «Відродження». У березні 2006 року створено Український центр оцінювання якості освіти. Не секрет, що більшість його співробітників — люди, котрі працювали в Центрі тестових технологій, і дуже важливо, аби державний центр зберіг ідеологію, цінності, які від самого початку закладалися в підходах до зовнішнього оцінювання. Ідеться про те, що змагання має бути чесним і прозорим, брати участь у ньому мають не батьки з їхніми фінансовими можливостями та зв’язками, а діти, які повинні мати рівний доступ до вищої освіти.